Щоб уполювати дракона, треба знати, який він на вигляд

Щоб уполювати дракона, треба знати, який він на вигляд

Ранок. Їду на роботу. У газетному кіоску око спиняється на яскравій журнальній обкладниці: “Влада формує ручну опозицію”. І далі, трохи меншими літерами - про те, що секретаріат Ющенка щось там таке замишляє, а на додачу - велике фото Юрія Луценка. Сідаю у вагон метро. Краєм вуха чую розмову: "У нас влада вже ні на що не здатна - он президент ніяк не може змусити припинити будівництво цього гидкого будинку на Дніпровських схилах, що його видно з усього Лівого берега". Розгортаю газету. Описання акції пам`яті Георгія Гонгадзе, яку провели журналісти та всі охочі на Майдані Незалежнаeсті увечері 16 вересня. Люди утворили там коло зі свічками в руках, а потім пішли до будинку секретаріату глави держави на Банковій, вимагати від нього пришвидшення розслідування "справи Гонгадзе" у всьому її об`ємі та викриття справжніх замовників убивства цього журналіста.

Але от халепа - а чи за правильною адресою шукають капосну владу шукачі правди, скептичні громадяни та загартовані гієни пера і комп`ютера?

Чи, як казав селянинові кінь в одній зі стрічок Олександра Довженка, "не туди б`єш, Іване"?

Схоже, що таки не туди.

Майже два роки Олександр Мороз нам розказує, що політреформа, реалізована в ході "пакетного голосування" 8 грудня 2004 року, своїм наслідком має перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки. А це означає, що головним центром влади в державі стане Верховна Рада та сформований нею уряд. Схоже, народ словам Мороза не вірить і пропускає їх повз вуха. Можливо, це і вірно, бо ніде у зарубіжних довідниках та підручниках з політичних наук я не знайшов тих понять, якими жваво оперує лідер соціалістів і з його подачі - так звані "провідні політологи". Про всяк виипадок запустив в Інтернет-пошуковик англійською parlamentary-presidential - і знайшов одне-єдине посилання на... український сайт. Запустив словосполучення presidential-parlamentary - і одержав посилання на кілька англомовних боснійських і грузинських сайтів. Оце й "уся Європа". Але це так, до слова, про те, чому не варто вірити ані Олександру Морозу, ані завсідникам усіх телепередач - "політологам", котрі ніколи не читали жодного підручника з тої науки, від імені якої промовляють. Проте, не вірячи на слово, варто все ж дослухати до змісту сказаного. А зміст - у констатації зсуву центру влади.

Видео дня

При цьому, щоправда, про зсув центру відповідальності Олександр Олександрович говорити не дуже любить.

І не тільки на слова треба зважати. Бо ж Верховна Рада і сам Олександр Мороз не словом, а ділом довели, що парламент таки має більшу владу, ніж президент. Спробували б за Кучми обрати такого спікера, якого б активно не хотів Данилич, і спробували б зробити головою уряду когось із запеклих противників "не політика, а ракетника". Він би їм показав, використавши всю повноту своїх повноважень! А тут... Чи є у глави держави ті повноваження, щоб ними можна було укоськати неслухняний парламент?

Віктор Янукович, хоч і проФФесор, але самопальними науковими термінами не оперує, і за те йому велика подяка. Він вміє-таки говорити чітко і конкретно, констатуючи наявний стан справ. От і зараз, приїхавши вдруге до Брюсселю, Віктор Федорович недвозначно заявив: "Сьогодні саме парламент визначає, практично, політику і внутрішню, і зовнішню, основи внутрішньої і зовнішньої політики". Про роль уряду, лідери якого диригують Верховною Радою, Янукович, щоправда, скромно промовчав, але і без того головне сказане: парламент визначає внутрішню і зовнішню політику. А уряд, за винятком кількох міністрів, складається з висуванців і представників парламентської більшості.

Ще одне свідчення зміни віх у владній конструкції - скандал із так званою контрасигнацією президентських указів. Нагадаю, що секретаріат Кабміну повернув президентському секретаріату сім указів Віктора Ющенка, бо, мовляв, порушена процедура набирання ними сили - немає зроблених попередньо, до публікації указів, підписів прем`єра та міністрів, сфери повноважень котрих торкаються ці укази. І хоча, як на мене, у Конституції дуже нечітко прописаний (якщо взагалі прописаний) механізм скріплення президенських указів підписами прем`єра та міністрів, саме бажання Кабаcіну взяти під контроль указотворчість глави держави - це не просто свідчення вредного характеру Віктора Януковича (за президентства Кучми він не смів і пискнути), а симптом реальних змін у державній машині. Справа в тому, що інститут контрасигнації відсутній чи зведений до формальності у так званих президентських республіках, є обов`язковим у республіках парламентських і зачіпає значну частину актів глави держави у тих країнах, де існує self presidential, тобто напівпрезидентське або ж (що означає те саме) змішане правління.

Отож усе свідчить - якщо за Леоніда Кучми у нас де-факто і де-юре була президентська республіка, то зараз відбувається перехід до змішаної форми правління, коли парламент і президент мають щонайменше рівні права (і несуть рівну відповідальність). Зважаючи ж на особливості характеру двох Вікторів та одного Олександра, які реально формують діяльність вищих владних інституцій, можна сміливо стверджувати: Верховна Рада і сформований нею уряд стають головним центром влади в Українській державі.

Тому - навіщо було ходити до президентського секретаріату з вимогою розслідувати "справу Гонгадзе"? Треба було йти до Кабміну і до Верховної Ради. Чи, принаймні, до всіх трьох об`єктів.

А так - виходить, що навіть журналісти живуть інерцією минулого. Це за Кучми владою був президент плюс уся його рать. І за торішнього Ющенка, коли він шокував народ, відправивши у відставку уряд Юлії Тимошенко без мотивації причин. Ми й привчилися, що влада сидить на Банковій, і ніде більше. Велика сила - звичка! І не менша - невміння (чи небажання) самостійно реагувати на те, що коїться в країні.

Але не тільки сила інерції та невміння мислити створюють ситуацію, коли Іван б`є не туди. Чимало зусиль тут докладають самі Верховна Рада (точніше, її більшість) та уряд. Треба знову віддати належне Віктору Януковичу: він кілька разів прямо говорив про те, що тепер парламент та уряд відповідають за ситуацію в країні, хоча після того обов`язково починав критику своїх попередників та опозиціонерів, які, мовляв, унаслідок своєї незугарності несуть ще більшу відповідальність за цю ситуацію. Олександр Мороз воліє говорити про солідарну відповідальність гілок влади, хоча р1аме він був разом із Віктором Медведчуком головним творцем політреформи, наслідком якої стало створення теперішньої конфігурації влади. І, нарешті, опозиція займається традиційною персонифікацією "ворогів народу", котрі довели і доведуть народ до крайнього зубожіння.

І виходить так, що всі разом займаються окозамилюванням.

Між тим, Верховна Рада справді зараз більше за інших відповідає за підвищення тарифів на житово-комунальні послуги, за провали у зовнішній політиці, за несправедливий перерозподіл національного доходу, за допуск у національний інформаційний простір казна-кого і за все-все-все інше. Відповідає парламент і за те, що йому Конституція не писана, даючи 242 голоси "за" постанову про повну підтримку дій прем`єра щодо НАТО у Брюсселі, коли фізично у залі було близько 150 депутатів від більшості, коли Ахметов та Янукович-молодший (я спеціально беру тільки знакові постаті) голосували, слід

'e4умати, пославши до зали своїх невидимих привидів (оскільки їхні прізвища фігурують серед учасників "одобрямсу", а фізичні тіла серед учасників голосування - ні). І за безграмотність призначених нею міністрів та віце-прем`єрів Верховна Рада відповідає також. І за те, що мало хто не сміється вголос з того одоробла, яким в очах пересічного громадянина виглядає пересічний же депутат, а це означає, що в країні на повен хід іде процес остаточної дискредитації парламентаризму. Точніше, самодискредитації...

Одне слово, коли відійшов у минуле дракон на ім`я "кучмізм", вакантне місце посів колективно-корпоративний парламентський плазун, якого й драконом назвати важко, а таки доводиться. Бо саме він щодня і щохвилини породжує щонайменше несимпатичні і, головне, неефективні владні рішення, які дуже складно стикуються (якщо взагалі стикуються) з національними інтересами і потребами рядового громадянина. Отож чи не слід перестати говорити між собою, який цей Ющенко кволий та недієздатний (якщо навіть це правда), та усвідомити, що ми живемо за умов істотно зміненої (хоча і бездарно, про_f2е реально) Конституції, за якою дракона не варто вже шукати на Банковій?

А що дракон владного беззаконня живий - хіба ми не бачимо того щодня?

Хоча, звичайно, дуже багатьом зацікавленим особам хотілося б, щоб слово "влада" й надалі означало "президент". І не тільки хитромудрим регіоналам чи соціалістам, котрі прагнуть перевісити на інших свої власні гріхи й огріхи, а й сотням чиновників секретаріату глави держави, котрі надимаються, мов жаби, від усвідомлення власної державотворчої значущості. Але, повторюю для всіх, хто хоче жити в нормальній країні, дракон наразі оселився в іншому місці, і полювати на нього належить у його власному лігві.

Сергій Грабовський, Заступник головного редактора журналу “Сучасність”