Ющенкові радили «насадити» Україну на вісь Львів – Донецьк

У травні 2001 року, невдовзі після того, як Віктор Ющенко був відправлений у відставку з поста прем'єр-міністра, група аналітиків підготувала для екс-прем'єра варіант стратегії дій, згідно з якою пропонувалося вивести політичний процес на новий рівень. Замість традиційної києвоцентричної моделі української політики пропонувалася вісь Львів – Донецьк, яка би змусила по-новому запрацювати всю державну машину і активізувати енергію місцевого самоврядування, громадських структур, регіональних еліт. На жаль, Ющенко цю стратегію відкинув, хоча потім декілька разів – напевне, на догоду лобістам саме цього стратегічного курсу у своєму оточенні – обмовився, що непогано було би створити вісь Львів – Донецьк…

Потім було велике протистояння Сходу і Заходу, поділ України на кольорові табори, два роки в ненормальному режимі за принципом «свій» - «чужий». Здавалося, що ідею осі Львів – Донецьк було поховано кінцево. Натомість після останніх подій, підписання Універсалу та створення нового уряду ідея поступово почала відроджуватися, і відроджуватися саме на регіональному рівні.

В цьому немає нічого дивного: регіони вже давно намагаються перейти до горизонтальних стосунків, уникаючи надмірної централізації та непотрібного диктату з боку Центру. Окрім того, регіони (не партія, а саме адміністративно-територіальні утворення), вдосталь набавившись у федералізм та автономію, вирішили, що внутрішній потенціал України як унітарної держави ще далеко не вичерпано, і цей потенціал варто розвивати.

В цьому плані акція, що планується у Львові 25 серпня, є знаковою: за ініціативою львівського губернатора відбувається відзначення Всеукраїнського Дня шахтаря. При цьому відбувається помпезно, у Оперному театрі, з великою кількістю іменитих гостей. Серед заявлених учасників святкування – віце-прем'єр Андрій Клюєв, міністр вугільної промисловості Сергій Тулуб, губернатори «вугільних» областей – Донецької, Дніпропетровської, Луганської, Черкаської, Кіровоградської, Волинської. Останнім часом подейкують, що в урочистостях може взяти участь і прем'єр Янукович. Якщо це так, то мене особисто цікавить – як нового прем'єра зустрічатиме Львів? Сама собою напрошується ремарка. Під час останньої поїздки Януковича до Львова – у 2003 році – прем'єра приймали дуже тепло – не зважаючи на ідеологічні суперечності, а львівська інтелігенція співала йому дифірамби – причому не якісь «манкурти» і «донецькі запроданці» типу мене, Тараса Чорновола і Ганни Герман (так, здається, нас титулують у помаранчевій пресі?), а представники професури та ревні націонал-демократи, дисиденти зі стажем і «батьки міста»…

Здавна всі «права» на проведення подібних заходів мав Донецьк – вугільна промисловість здавалася його виключною прерогативою. Хоча луганські гірняки дещо ревниво ставилися до своїх сусідів – у них вугілля не менше, ніж на Донеччині. Звідси – й ревність вугільних «баронів» Сходу один щодо одного. І ця ревність мала глибоке коріння – ще у повоєнний час луганчанин Олексій Стаханов і донеччанин Олександр Засядько негласно конкурували між собою за місце поближче до Сталіна. Обидва вважалися сталінськими улюбленцями, але пост міністра вугільної промисловості дістався саме Засядьку, який і перетворив Донецьк на своєрідну вугільну столицю України.

При цьому культ Донецька, створений Засядьком, призвів до того, що в свідомості пересічного громадянина інші шахтарські райони стали існувати ніби на периферії. Навіть те, що в часи УРСР (і в перші роки незалежності) Міністерство вугільної промисловості України було єдиним міністерством, центральний офіс якого був розташований не в столиці, а у Донецьку, було показовим. Львівський Червоноград, волинський Нововолинськ, черкаське Ватутіно, дніпропетровський Павлоград, луганські Краснодон і Ровеньки існували десь у іншому вимірі, поза увагою загалу і в тіні Донецька.

Не так давно львівський губернатор Петро Олійник вирішив дещо відкоригувати дійсність. Колишній мер шахтарського Червонограда, що обирався до парламенту четвертого скликання у шахтарському окрузі, а згодом, очоливши область, зробив акцент саме на розвиток вугільної промисловості у регіоні, вирішив виступити з ініціативою проведення «вугільних урочистостей» саме у Львові. І ця ідея сподобалася – спершу Клюєву, далі була підтримана Тулубом. До речі, пан Олійник вже виступав з цією ідеєю – рік тому. Але не знайшов розуміння у влади, яка була надто захоплена ідеями реприватизації, втіленням гасла «Дранг нах Остен» (з трагікомічними «наїздами» на представників східноукраїнської еліти) та позиційною боротьбою одних помаранчевих проти інших. Цього року ідея виявилася більш актуальною: вона чудово лягла в нові президентські концепції.

Одразу ж виявилося, що у втіленні ідеї зацікавлено чимало сторін. Олійник озвучив те, що було на часі і давно витало в повітрі.

Нині політикам із Партії регіонів просто необхідно демонструвати, що вони не замикаються у вузьких рамках окремо взятого регіону (Донецької області), а готові до активного діалогу з колишніми політичними опонентами. Партія регіонів націлена на те, щоби йти на захід України і намагатися знайти спільну мову з «чужим електоратом». Основні партійні ідеологи (насамперед, Едуард Прутник) віддавна говорять про необхідність пошуку шляхів активізації діяльності партії в західних регіонах України. Ініціатива Олійника в цьому плані для них є більш ніж прийнятною. Тим більше це важливо напередодні партійного з'їзду ПР, де буде розглянуто і прийнято нову ідеологію та Програму партії.

Для Петра Олійника ця акція – також важлива. Він першим з-поміж губернаторів проявив ініціативу щодо перенесення основних позицій Універсалу на регіональний грунт і розпочав налагодження горизонтальних зв'язків між Заходом і Сходом. Таким чином, він помітно виділяється на фоні інших керівників областей і, очевидно, претендуватиме на імідж «головного будівника мостів через Дніпро» - звісно, у політичному розумінні. Не буде перебільшенням припущення, що саме цей імідж ляже в основу нової місії Петра Олійника – місії, з якою він намагатиметься з політика регіонального перетворитися на політика загальноукраїнського. Ще у травні ходили чутки про особливе місце Олійника у оточенні Президента. Поговорювали, що він призвів до нормалізації стосунків Ющенка з деякими потужними бізнес-колами, виступивши у ролі посередника, а на початку літа впливове «Дзеркало тижня» назвало Олійника серед претендентів на пост прем'єр-міністра. Складається враження, що особисті політичні акції львівського губернатора на київському рівні після проведення Дня шахтаря підуть вгору…

Очевидно, що свято не могло бути не погодженим з Президентом. Для Віктора Ющенка подібного роду ініціатива може стати лише бажаною ілюстрацією правильності прийнятого ним рішення – щодо союзу з колишніми політичними опонентами. Захід і Схід разом, святкують – чого ще треба?

Ще одна зацікавлена сторона – представники іноземного бізнесу, які здавна приглядаються до української вугільної промисловості. Минулого року мені довелося спілкуватися з представниками європейських вугільних корпорацій, які стверджували, що головна причина відсутності інвестицій в українську вугільну промисловість – політична невизначеність в Україні. Застаріле обладнання, висока собівартість вугілля – це не ті фактори, що відлякували захід. «В Катанзі (на південному сході Конго) умови для видобутку вугілля були ще гіршими, але наші інвестиції там працюють не одне десятиліття. Нас цікавить насамперед стабільність і гарантія нашого бізнесу. А чи може бути гарантія в Україні?». Очевидно, День шахтаря у Львові має стати сигналом: для західних інвесторів: ми згодні надати гарантії.

Тобто, дивіденди від святкування Дня шахтаря лежатимуть насамперед у політичній площині. При цьому за лаштунками святкування залишатиметься чимало факторів, які кожен учасник святкових урочистостей чудово розуміє. По-перше, фактор економічний: вугільна промисловість отримала на сьогодні статус найприорітетнішої енергетичної галузі – з виділенням у відання спеціального галузевого міністерства. Але при цьому галузь потребує значних вкладень, реорганізації, переорієнтації, глибинного реформування. Попередні реформи носили переважно косметичний характер і до суттєвого покращення справ не призвели. А жорстке реформування за принципами і зразками Великобританії часів Маргарет Тетчер може викликати хвилю невдоволення серед шахтарів. По-друге, фактор енергетичний: після підвищення цін на газ рентабельність вуглевидобувної галузі суттєво зменшилась. По-третє, фактор соціальний: вугільна галузь на сьогоднішній день має проблему з шахтарями – як тими, що залишилися без роботи, так і з тими, які вимагають підвищення заробітної плати. Не випадково саме профспілки, що діють у вугільній галузі, демонструють сьогодні підвищену протестну активність і є підґрунтям діяльності опозиційних структур. Тобто, поза політикою проблем вистачає.

Але сам факт, що вісь Львів – Донецьк почала створюватися – вісь, базована на регіональній ініціативі і на інтересах цілої галузі економіки – вселяє надію. В Україні з'являється нова основа для утвердження правого, консервативного табору, нова опора для Президента – на противагу до «привида лівого руху», який все більше і більше матеріалізується в середовищі протестного електорату та опозиційно орієнтованих політичних сил.