Нещодавно я розповідав про одного з бізнесменів, що поскаржився на представників однієї з перевіряючих організацій, які з нього вимагають гроші. Я навіть запропонував йому запустити на цих хлопців якусь з силових структур. Він мені пояснив, що після такої процедури йому буде непереливки. Нині ж навожу текст його листа до Президента.

Видео дня

Хочу пояснити, що його позиція щодо представлених йому претензій була такою: претензії мали чисто формальний характер, і якби він подав до суду, то стовідсотково виграв би справу. Але за цей час він би програв незрівнянно більше. Головне - могли бути зупинені його рахунки, бізнес паралізований, і це завдало б йому непоправних збитків.

Майже рік його не чіпали. Але поступово здирники оговтались. Головний ворог оборудок – Тимошенко – була усунута від влади. І все почало повертатись на круги своя.

Підкреслюю, що це відбувалося в Києві, де, як то кажуть, і до Бога, і до правосуддя близько. Але стара багатоголова гідра залишилась в столиці повністю неушкодженою. Саме про це і говорить автор звернення. Проте, краще прочитати весь текст без зайвих пояснень.

Пане Президенте! Батьку нації!

Вчора я зрадив Майдан. А, може, сталося це ще три дні тому. Ще коли я погодився дати хабара. Мабуть, це і не так важливо.

Все відбулося дуже просто і буденно. Гадаю, тому, що так і мало статися – рано чи пізно. Питання було тільки, хто перший наважиться і прийде: податківець, пожежник чи «общество прав». Більше року вони не приходили. Прийшовши, вони були дуже рішучі. Мабуть, побоювалися в душі можливого опору і тому трішки накручували себе.

Власне, питання було не надто серйозне – штраф в декілька сот гривень. Та й привід для цього був ну дуже формальний. Потім тричі запрошували до себе на зустріч і нічого конкретного не казали. Один мій товариш слушно зауважив: «Ну, а как с тобой разговаривать? Тебя не поймешь – вдруг ты помаранчевый и скандалить начнешь?» Але ж у мене на лобі не написано. Та й колись я у їхній конторі вже домовлявся.

Отже, на третій раз, а саме в суботу (вони по суботах чомусь працюють) таки наважились. І сказали, що навіть консультувалися з юристами: чи не можна все це якось інакше трактувати (не як порушення), але все ж за законом я – порушник, і тому має бути штраф. Але, зважаючи на те, що раніше мене трохи знали, якщо я готовий ділитися, то вони, в свою чергу, готові закрити це питання. Я швиденько погодився. Навіть не знаю, чому. Може, набридло безрезультатно приїжджати, а може, стало цікаво – як воно буде далі.

Далі мені звично пояснили, що в понеділок мені подзвонять і під’їдуть за грошима. Збір хабарів по суботах не працює. В понеділок під’їхали і забрали. Попросили тільки ввічливо до рук грошей не пхати, а самому покласти до їхнього портфеля. Відчувалася чиновницька системність і професійність.

Я, навіть не торгуючись, погодився заплатити більше, ніж вони сподівалися (аж трохи розгубилися, але потім подумали, що, може, так і треба з цими підприємцями).

Не став, як у «Кримінальному чтиві», пояснювати, що купую більше, ніж позбавлення від штрафу. Адже, нехай це звучить цинічно, але то були копійки в порівнянні з понад двома з половиною мільйонами гривень податків, яких наше підприємство ні сіло – ні впало заплатило за 2005 рік просто в надії, що влада тепер нова. Так що купував я не зменшення штрафу. Я купував для себе індульгенцію, право не влаштовувати полювання на цього хабарника з міліцією та міченими банкнотами, право не влаштовувати війну з вітряками.

Це було просто дріб’язково – прихопити якогось замначальника відділу, який тільки відчув смак до життя. Бо ж у нього є свій начальник відділу, а над ним – начальник управління. А далі – голови райадміністрацій, призначених ще за Кучми. Так само, як всенародно обраний голова Київської адміністрації та всі кільканадцять його заступників.

Але десь за пару годин звичної побутової метушні прийшло якесь незвичне відчуття. Я став посеред «Сільпа» з тачкою, втративши орієнтацію – куди йти, що там ще треба купити? Далі мене мало не знудило. Паскудно було, одне слово. Але… все минає, пройшло і це.

До речі, цікаво, де ж звільнили 18 тисяч чиновників? Точно, що не в Києві. В Києві без жодних пояснень пан Президент залишив їх при владі. І їх, і Піскуна (на дев’ять місяців, правда). Та ніхто з них не втік, не провалився крізь землю. Дехто навіть відродився у виборчих списках. «Наша Україна» підтримала Омельченка на виборах, як і соціалісти. Ну не знайшлося в пана Луценка жодних претензій до київської влади.

То подивися, хлопче, в дзеркало, - подумалося мені. – 39 років, зайвих 15 кілограмів ваги. Ні, той, кого ти бачиш, точно не Дон Кіхот. Він більше схожий на звичайного собі київського виборця. І стоїть цей виборець перед згарищем своїх мрій, і дивиться на попелище свого майдану. І бачить, як з обіцяного «єдиного вікна в нове життя» вилізло мурло вчорашніх бюрократів.

А їхні дочки та жінки в сумнівах: «в чем завтра я буду фигуреть» на туринській олімпіаді? Слушно каже пан Президент: нас ніколи не переможуть бандити,… і не олігархи,… і не комуністи. Гадаю, це вже зробили «канарейки». А що, ви хочете нестабільності? Що, звільняти секретаря РНБОУ? За те, що дружина має, ні, не нафтовий контракт з реекспортом на 3 млн. тон. Навіть не канарку, всього лишень «метелика». Такого невагомого і невловимого. Сьогодні він твій, а завтра вже в Борисполі сидить на злітній смузі (і «не має жодного відношення»). Будь серйозніше. І «не будет коммунизм канарейкой побит».

Хто б повірив, що в Україні так звучить Маяковський. Революційний! Чи постреволюційний?!

Але я більше люблю «Роберта Брюса» Лесі Українки.

З ласки бога й народу обраний,

Наш королю! вітаєм тебе!

Ми підданими влади твоєї

Признаємо охоче себе.

Коли ти серед панських розкошів

Продаватимеш люд свій панам,

Ми самі боронити потрапим

Ті права, що належаться нам.

Ми тебе королем увінчали,

Ми тебе й розвінчаєм сами,

І коли проти нас ти повстанеш,

Проти тебе повстанемо ми.

Пане Президенте! Це я, даруйте на слові, стояв з вами на Майдані. І це Ви, пане Президенте, залишили мене наодинці з цими упирями.

Вікторе Андрійовичу, попіл Майдану стукає в моє серце.

Простий київський бізнесмен.