Примите участие
в розыгрыше
1 кг кофе в зернах Участвовать
Приз
БлогиМир

/Новости политики

Урок від князя Кия

581

Як відомо, Рим заснували брати Ромул і Рем, виховані вовчицею.

Перші київські князі Кий, Щек Хорив та сестра їхня Либідь – фігури не менш цінні для українців.

Вони дали нам неоціненний урок. який Він полягає в тому, що об‘єднавшись, можна стати господарями і самим творити історію. Цей урок їхні нащадки так досі й не змогли засвоїти, попри його очевидний для всіх нас успіх.

Князь Кий виявився великим оригіналом. Він не почав різати своїх братів. Він просто об‘єднався з ними. Брати теж не підвели, і створили з братом спільне місто, не сперечаючись за старшинство. У результаті через півтори тисячі років після князя Кия існує мегаполіс, названий його іменем. Хоча за цей час десятки імперій впали і згинули, не лишивши по собі сліду.

„Повість времінних літ” – київський літописний звід, складений на основі літописів, що велися в Києві з кінця Х століття, повідомляє про заснування Києва: „Поляни жили окремо й володіли своїми родами. І до того вони жили родами, кожен на своїх місцях. І були три брати: одному ім‘я Кий, другому – Щек, а третьому Хорив. А сестра в них була Либідь. Сидів Кий на горі, де тепер узвіз Боричів. А Щек сидів на горі, яка зветься Щекавицею. А Хорив на третій горі, від нього вона прозвалася Хоревицею. І збудували вони місто в ім‘я старшого брата свого і нарекли його Київ. Був круг міста ліс та бір великий, і ловився там всякий звір, і були мужі мудрі й тямущі, а називалися вони полянами, від них поляни й донині в Києві”.

Сьогодні більшість вчених визнають реальність особи князя Кия. Це зумовлено насамперед достатньо конкретними відомостями, наведеними у літописі, які підтверджуються археологічно й письмово.

Наука підтверджує існування фортець у всіх вказаних місцях у середині І тисячоліття нашої ери. Археологи легко ідентифікують вали початку VI століття. Їхні залишки й досі можна бачити на Старокиївській горі. Таким чином, якщо не рахувати римських і елінічтичних міст, Київ по праву можна вважати одним із найстарших міст Європи.

Київський літописець відстоював суто шляхетне походження князя Кия, на противагу новгородському: «Дехто, не знаючи, каже, що Кий був перевізником коло Києва, мовляв, був перевіз з того берега Дніпра. Тим то й говорили: на перевіз на Київ. Але якби Кий був перевізником, то не ходив би він до Царгорода».

Літописець повідомляє подробиці: «А Кий князював у своєму роду, і ходив до царя грецького, і той цар, як переказують, зустрічав його з великою шанобою та почестями. Коли ж він повертався, Кий, то прийшов на Дунай, возлюбив одне місце, і поставив там невеликий городок, і хотів було сісти в ньому своїм родом, та не дали йому навколишні племена; так і донині називають придунайці те городище – Києвець. Кий же, повернувшись у своє місто Київ, тут і помер. І брати його, Щек і Хорив, і сестра їхня Либідь тут же померла. Після смерті братів рід їхній став князювати у полян».

Отже, по-перше, Кий, швидше за все, жив після 395 року, оскільки саме тоді відбувся остаточний розподіл на Східну й Західну Римські імперії, тобто з‘явився власне «грецький цар». По-друге, згідно з даними літописів, залишки Києвця на Дунаї лишалися в ХІ-ХІІ століттях. І сьогодні на Дунаї існує болгарське село Киово. У сучасних Болгарії, Сербії, Хорватії, Македонії налічуються сотні відповідників географічним назвам України. Лише в Сербії є один Київ, два Київці, п‘ять поселень з назвами Кияни тощо. У Сербії відомі сотні відповідників географічним назвам України: Житомир, Малин, Болярка, Бараші, Радичі тощо. У Хорватії є Самбор, Рогатин, Верховина, Біличі тощо. Ці назви пов‘язані з приходом на Балкани слов‘янського населення з території України майже півтори тисячі років тому. Сучасні південні слов‘яни прекрасно знають, що їхні предки прийшли в свої країни з території сучасної України.

У той час на території України сформувався союз слов‘янських і сарматських племен під назвою „анти”. Саме з цього племінного союзу вийшли всі південні слов‘яни, крім словенців, та частково поляки. Назва "ант" сарматською мовою означає "мешканець прикордоння". Вочевидь, мається на увазі межа лісового осілого і степового світів. Більшість іменитих українських істориків, і зокрема Михайло Грушевський, вважали, що саме в межах антського союзу племен, який ввів у рух і тісну взаємодію слов‘янські племена на території України та сприяв змішуванню слов‘ян і сарматів, у IV-VII століттях нашої ери й виник український народ.

По-третє, літописець стверджує, що князь Кий увійшов у відносини з візантійцями. Для візантійських імператорів було звичною практикою наймати „варварів”, у тому числі антів, надаючи їхнім родам землю, закріплюючи вже зайняті слов‘янами землі або просто підкупляючи антських князів грішми.

Збереглися імена антських князів, які мали відносини з віза

нтійцями: Доброгаст (керівник візантійського флоту 555 р. н. е.), Всегорд - візантійський полководець, Анангаст – начальник фракійських військ 469 р., князь Мезамир, Хилбуд (очолював візантійські війська у Фракії в 530-их роках), Ідаризій, Келагаст, князі Ардагаст, Пейлагаст, Музок, Хвилибуд тощо. Як видно, деякі з цих імен мають слов‘янські корені (Мезамир, Хвилибуд, Всегорд), деякі скіфо-сарматські: Ідаризій, Келагаст, Ардагаст, Пейлагаст, а окремі – і слов‘янські, і скіфо-сарматські одночасно (Доброгаст). Цікаво, що близькі родичі однієї родини могли мати і скіфо-сарматські, і слов‘янські імена (князь Мезамир, його батько Ідаризій і брат Келагаст). Ці дані підтверджують теорію Михайла Грушевського про активну слов‘яно-сарматську асиміляцію в межах антського союзу племен

Дехто з істориків схильні ототожнювати князя Кия з деякими з названих вище антських князів, найчастіше з Мезамиром, який справді мав прийом у візантійського імператора у час вірогідного князювання Кия. Проте однозначних підтверджень цієї гіпотези немає. Більшість істориків вважають, що князь Кий зустрічався з візантійським імператором Юстиніаном І (перша половина VI століття).

Існує й іноземне письмове підтвердження існування князя Кия. Письмово цю інформацію виклав відомий давньовірменський історик Зенон Глак у VII столітті про "братів Куара, Мелтея, Хореан", які також, як і Кий, Щек і Хорив спочатку створили кожен своє місто на окремих горах, а потім об‘єднали їх в одне під проводом старшого брата. Згідно з вірменським записом, брати були скіфами. Усе це, за записаною у Вірменії інформацією, відбувалося "в області Палуні”. Паралель більш ніж очевидна. Вочевидь, це земля полян.

Тож, Київ заснувався від імпульсу об‘єднання братів. Уже за п‘ять століть, в ХІ столітті Київ став найбільшим містом Європи з населенням, за різними даними, у 50-150 тисяч осіб, значно перевищуючи Рим, Лондон і Париж, які мали заледве по 20 тисяч населення, і поступаючись у тогочасній Ойкумені лише Константинополю. Потрапляючи на Русь (так до ХVII століття називалася Центральна, а до XX століття Західна Україна), варяги дивувалися великій кількості фортець і звали нашу „країною міст”.

Вітчизняний літописець вклав у факт заснування Києва сакральний зміст. Він переказав легенду, відповідно до якої задовго до Кия апостол Андрій, відвідуючи місце майбутнього Києва, сказав учням, які були з ним: „Бачите гори оці? На цих горах возсіяє благодать Божа. Буде город великий і воздвигне Бог багато церков”.

Іноді варто оглянутися навколо, щоб переконатися в правдивості цих слів.

Ты еще не читаешь наш Telegram? А зря! Подписывайся

Наши блоги