Тимошенко та її команда

Розглядаючи основних гравців на широкому полі парламентських виборів 2006-го року, не можна оминути «жіночу» частину політичного спектру. Тут варто розглянути потенцію блоку Юлії Тимошенко, або, як уже звикли говорити про нього, -­ БЮТ. Однак є ще дві сили, які, до певної міри, варті уваги.

Це, по-перше, угрупування пасіонарної, або, як кажуть у нас на Поділлі, пасійованої Наталії Вітренко. Відверто кажучи, завжди дуже тяжко сприймати в якості захисників знедолених і стражденних громадян таких відгодованих народних трибунів, як тих двох чільників прогресивних соціалістів. Цей різкий дисонанс зовнішнього вигляду і внутрішніх настанов відгонить такою нещирістю, що, вочевидь, ніколи їм не бути серйозною політичною силою. Жириновського не тягне на розлогі мудрування, як нашого доктора економічних наук Вітренко. Він спрощує до популістських гасел кожну свою думку, ніяк її не обґрунтовуючи. Та й з народом йому більш пощастило.

А якщо вірити розмовам, що Глєб Павловський взявся допомагати пані Наталії, то чекати чогось путящого від цієї солодкої парочки не варто. Глєб, як той цар Мідас, до чого не доторкнеться, перетворює – ні, не в золото – у субстанцію, яка не тоне у воді.

Ще одна політична сила може піднести сюрприз. Це - “Віче” на чолі з Інною Богословською. Якщо Наталя Вітренко достеменно знає, як треба не будувати ринкові відносини, то Богословська з не меншим апломбом відає, як їх будувати. Здається, навіть яйцеголові з Римського клубу програють у цій справі віце-президенту українського союзу адвокатів. Бо самовпевненість цієї пані межує з певним нахабством. Зате скільки шарму!

Лідерка “Віче” готує себе до ролі зхрещувача двох донедавна антиподів. Вони ще вчора були непримиреними суперниками. Але влітку підписали акт. Вони його назвали “меморандум”. Як перший крок до замирення. Ось пані Богословська і думає звести їх до купи. Ви вже зрозуміли, що йдеться про “Нашу Україну” і Партію регіонів. Як то кажуть, за що боролись, на те і напоролись.

Та ми будемо говорити, як уже було мовлено, ще про один блок, який очолює жінка. Знаємо: головний антагоніст у цієї політичної сили вже визначився. Це – наш Президент. На згадку йде висловлювання римського сенатора Марка Катона Старшого. Той, про що б не виступав у сенаті, насамкінець, виголошував: “Ceterum censeo Carthaginem esse delendem!” (А крім цього, я стверджую, що Карфаген має бути зруйновано). Так і Віктор Андрійович. Мало не кожного разу має згадати попередній уряд. І, зрозуміло, не тихим, злим словом.

Ось днями він давав інтерв’ю славнозвісному “Шпігелю”. Чомусь наш нинішній гарант взявся за не властиву йому роль Касандри-провісниці, оголосивши, що вибори, безумовно, виграє НСНУ. Треба спитати у пана Ключковського, чи личить це нашому Президенту, і як це кореспондується з законом про вибори народних депутатів України. А після цього вже вкотре він почав розповідати про той неоковирний уряд-попередник. Що цікаво, майже ніколи не називає прізвища екс-прем’єра. А все більше так, в безособовій формі.

А вже як всі інші керманичі того Народного союзу розводяться про пані Юлію! Тяжко знайти епітети негативу, які вони б до неї не застосовували. Щонайперше, йдеться про її безугавну жадобу влади. Вони всі, бач, ніякої влади не хочуть. Їх мало не насильно заштовхують у всілякі списки. Хоча самі думають зовсім про інше. Один бджолами переймається, другий пельмені майструє на швидкість. Інші теж в голові мають зовсім не владу. Або добробут для людей чи ще щось таке біле і пухнасте.

А Тимошенко ніякого тобі хобі не має. Одне тільки у неї на думці: влада, влада й влада. Все не так, як у людей з нашої керівної партії. Та – співає і танцює, інша – на каналі шеф-редактором, третя – професором естрадного співу. А Верховна Рада для них - то так, між іншим.

Виникає питання: якщо людина говорить, що хоче робити те, що добре вміє, то це як: позитив чи зле? Тепер друге питання. Вміє чи не вміє вона тією владою працювати, чи є у неї до цього хист? Та ж, начебто, є. Не перший раз згадую грудень 1999-го року. Кого тоді наш майбутній гарант поставив на найбільш відповідальну ділянку: на боротьбу за порядок в енергетиці? Та саме її. І вдалося за якихось декілька місяців зламати хребет бартеру і вексельним схемам у злочинному виконанні. За п’ять місяців завдяки її діям вдалося раз і назавжди покінчити з боргами пенсіонерам. І ще одне явище було зупинено і подолано. Це – вимикання електроенергії віялом.

Після цього вона ж таки проголосила, що наступним кроком уряду буде реформа вугільної галузі, і дала зрозуміти, яким чином це буде здійснюватися. На вугільних баронів повіяло страхом розпрощатися з добре розбудованою системою дерибану нашого чорного золота. Її, при практично індиферентному ставленні Віктора Андрійовича, було усунуто з уряду. А потім - запроторено до буцегарні.

Щоб там не казали, але Ющенко не належить до людей, яких можна примусити зробити будь-що всупереч їхній волі. Хто його добре знає, той не вірить балачкам про його м’якість і таке інше. Він - людина затята. Тому байки, що Тимошенко мало не зґвалтувала його, аби стати прем’єром хай розповідають комусь іншому. Він знав, що тільки вона здатна прийти на голе, зруйноване місце з командою, яка сформована кимось, і досягти потрібного результату.

Всі три кризи, спровоковані супротивниками помаранчевої влади і їх посіпаками з табору переможців, були подолані в порівняно короткий термін. До речі, всіх їх було поборено таки ринковими методами. На певний час було застосовано мораторій на подальше підняття ціни на пальне. Після чого вдалося уникнути катастрофічного підняття цін з допомогою вчасно ввезених світлих нафтопродуктів з-за кордону. Приміром, таким же чином діяли в м’ясній і цукровій сферах. Ще раз підкреслюю: період мораторію був короткий, щоб мати час оговтатись і вдатись до потрібних заходів.

“Кризова тематика” найактивніше піднімалася у таборі помаранчевих соратників. Більше того – найрізкішими противниками були деякі члени уряду і, в першу чергу, паном Кінахом. То була справжня підсадна качка в команді. Після цього пан Президент вдався до удаваного гніву і розпрощався з тими, працював над виконанням його ж обіцянок, даних народу на Майдані. Повторювати черговий раз цифри про зроблене урядом Тимошенко не варто.

Той, хто на цьому розуміється, їх добре знає. У своєму розлогому інтерв’ю “Україні молодій” пан Єхануров розповідав про те, що робилося ним і його попередницею. Там, де він говорить про сутність справи, чітко розумієш, що його уряд продовжував лінію уряду Тимошенко. А там, де він вдається до розгляду загальних підходів, його кидає у зазвичаєну останнім часом риторику про революціонерів з Юліної команди. Та всіх тих революціонерів їй надав пан Ющенко. Це ви мали право вибору міністрів. Наскільки відомо, Тимошенко цим не займалася, а отримала повний штат від Віктора Андрійовича.

Дуже багато говориться про неуспіхи уряду Юлії Володимирівни. І про те, що після її повалення все йде “путьом”. Це досить не так, як про це кажуть. Було, начебто, продовжено лінію попереднього уряду на зростання обсягів промислової продукції від місяця до місяця, що почалося з травня. У жовтні відсоток росту склав навіть 7,7%, але в листопаді справа пішла донизу. Обсяги листопаду склали 95,8% від жовтневих. І це відбулося й в інших галузях.

А газова криза? Якби Тимошенко штучно не відсторонювали від рішення цієї тематики, то можемо стверджувати, що з цією справою було б полагоджено набагато раніше. Та чи може задовольнити суспільство те, на чому зупинились представники переговорників? Аж ніяк. Є маса запитань, на які не хочуть дати відповідь. Але відповідати все одно доведеться.

Ну і останнє з тієї серії рівнянь з невідомими, на яке хотілось би мати тотожне вирішення. А для чого їй врешті-решт ця влада? Їй і її соратникам. За тих два роки, що вона була у виконавчій владі, здається, жодного закиду не змогли зробити в її особистій заінтересованості в якихось господарчих питаннях.

У списання нею заборгованості ЄЕСУ не вірять навіть самі затяті “друзі” прем’єрки з оточення Віктора Андрійовича. А то таку б карну справу зварганили б нашвидкуруч, що тій Тимошенко небо стало б у велику клітину. Як хотів вірнопідданий і улесливий Данилко Яневський отримати від Кінаха підтвердження думки, що на останньому Кабміні за Юліних часів мало розглядатися залучення “Ітери” до газових проблем. Але отримав облизня. Кінах не вдався до брехні, бо то було дуже легко перевірити.

Або про її співпрацю з “Приват”-групою Коломойського. Це що ж вона, однією рукою з НЗФ йому допомагає, а в інших питаннях вона його ж трусить? Не те, що мало віриться, а просто не віриться.

Тепер про чисто виборчі справи. Здається, це єдина з прохідних структур, яка не має якихось зв’язків з виконавчою владою Кучми. Хоча дехто вважає саму Тимошенко до певної міри креатурою Кучми. Це вже так далеко від істини, що не лізе ні в які ворота. Призначивши Ющенка на посаду прем’єра, йому довелося наступити на горло власній пісні. А вже “добро” на віце-прем’єрство для пані Юлії, то було для нього рівноцінно справжнісінькому харакірі.

БЮТівцям вдалось єдиним позбавитися від низки знакових одіозних фігур: Волкова – “директора парламенту”, Задорожного, Плохого, Димінського etc. Нехай пани Порошенко, Жванія, Мартиненко, Третьяков не ображаються, коли їх саме так ідентифікують. Бо за тлумачним словником “одіозний – який викликає негативне ставлення до себе; небажаний, неприйнятний”. Бачте, ні слова про злочини чи ще щось, як то корупцію, оборудки тощо. Суцільно моральна сторона.

А от щодо Губського можу сказати лише одне. До чого не властиве йому було находження біля тих неоковирних донів, що я відверто зрадів, коли він нарешті розійшовся з ними відкрито і послідовно. Серед сподвижників Валентина Арсентійовича Згурського він і Зінченко виглядали білими воронами. Чи потрібні були Осика, Абдулін, Хмельницький, Баграєв? Тяжко сказати. Вони ніколи не виглядали незалежними гравцями. І тому їхня гра у команді Губського зараз здається логічною. І знов-таки, як сказав хтось із БЮТівців: “Вони були тимчасово захоплені в полон”.

І, наостанок, щодо персоналій. Перше. Краще з Матвієнком загубити, чим з Лук’яненком і Омельченком знайти. Друге. Закиди щодо деякої геронтократичної сторони списку. Хочу сказати, що кількість років не є визначальною характеристикою людини. Пан Рейган став президентом Сполучених Штатів у 70 років. І був, мабуть, найбільш вдалим у повоєнні роки президентом. Це у нас в Україні, де мається “величезний” масив виконавчих кадрів у галузі державного будівництва, протягнули недолуге рішення про вікове обмеження чиновництва. Пан Дмитро Табачник у бутність головою комітету закордонних справ ВР вичавив законодавче обмеження віку для диппрацівників. Мета: усунути Зленка і сісти на його місце. Бог милував нас від Дмитра Володимировича у цій іпостасі, а от суто ідіотське обмеження залишилось.

Не можу не відзначити рішучу боротьбу БЮТівців із внутрішніми дисидентами. Наша практика безпринципного перебігання з фракції до фракції викликає гранично гидливе відчуття. Тому такі заходи БЮТу на межі з остракізмом можуть бути сприйняті з розумінням.

Нема у списку також відтінків такого собі балагану. Ніяких співаків, олімпійських чемпіонів. Дуже дивує, наприклад, перебування у списку НСНУ пані Герасим’юк. Відверто антибютівська спрямованість рюмсаючого шеф-редактора «плюсів» погано вписується у закон і норми демократичної моралі.А взагалі відсутність у цієї політичної сили гайдамацької вольниці, набір високоосвічених професіоналів, моральність ядра блоку дає гарантії до того, що вони, зайшовши до парламенту, не зрадять своїм обіцянкам. Спрямують свої сили на працю для людей. Запорукою цього є твердість Тимошенко, пасіонарність Томенка, професійність Онопенка, висока порядність Андрія Шевченка-телевізійника та чесноти інших членів команди.