Художник Іван Марчук: «Я сам – вогонь, повітря, вода й земля»

Художник Іван Марчук: «Я сам – вогонь, повітря, вода й земля»

– Іване Степановичу, яка з написаних вами картин ваша улюблена?

– Знаєте, такої однієї в мене немає. У мене десятки й сотні робіт, які подобаються мені.

– Кажуть, що настрій художника – на один день, на годину...

– Ні, мої картини працюють без мого настрою, інколи навіть без мене.

– А що ж тоді спонукає вас до роботи?

– Мабуть, нічого. Просто я покликаний це робити. Хоча це й важка праця – бути художником, але без цього я жити не можу. А своє натхнення беру звідусіль. Я любуюся всім: на вулиці – травою, квіткою, сонцем, у приміщеннях – людьми. Тож коли розпочинаю роботу, у мене вже є багаж.

Видео дня

– А чи плануєте ви свої майбутні роботи?

– Так, коли роблю конкретні речі, такі як пейзаж, то це завжди скрупульозно сплановано. Я знаю, що це мотив такий-то, – чи то буде мороз, чи вітер, чи вечір, чи день, ясний або ж похмурий. Такі картини створюю в стаціонарних умовах, тобто майстернях, бо кожну рисочку вже давно спланував. А такі речі, як «Кольорові прелюдії», «Виходять мрії з берегів» – це вже голос моєї душі, мої фантазії, імпульси. Ці картини породили імпровізація з натхненням, а не план.

– А як щодо інтуїції? Вона має місце у вашій творчості?

– Я починав із суто інтуїтивної роботи в 1965 році, коли закінчив інститут. Я був «навчений» художник. Коли я приїхав у Київ, то страшенно мучився, бо хотілося робити щось інше, не таке, яке робили досі. Тоді я згадав біблійні слова «Я єсмь!» – і мої два художні дипломи зламалися, натомість я народився знову, тільки з новими нестандартними ідеями. Ось так створився новий я. Але не можна сказати, що повністю створився мій світ, бо він ще продовжує створюватися – поки я творю.

– Кожний художник відносить себе до якоїсь стихії. А ви?

– Такого не знаю, бо я сам – вогонь, повітря, вода й земля. Свої ж картини будую за принципом контрасту: я взагалі неспокійний у житті, а в моїх роботах завжди відчувається спокій і злагодженість. Але є одна серія моїх картин – «Виходять мрії з берегів», яку прирівнюють до вибуху 11 вересня 2001 року в США, який я бачив на власні очі. У жодній із картин цієї серії дійсно немає берегів! І це було те нове, яке я завжди шукаю.

– Чи є у вас улюблена гама кольорів?

– Я не люблю синіх і зелених кольорів у своїх картинах, тому завжди їх уникаю. Наприклад, літній пейзаж малюю вночі, щоб зникла зелена гама. Але в природі люблю ці кольори. А так малюю золоту осінь, холодну зиму. Чесно скажу, найбільше мені подобається малювати осінь, бо вона – це підбиття підсумків, а ще осінь – концентрація моїх думок, зажура, смуток, меланхолія.

– Який образ виникає, коли ви думаєте про осінь?

– Пані в чорному, що сидить сама на лавці в осінньому парку. А взагалі осінь – це мудрість.

– Отже, ви відносите людей до певного типу – осені, зими тощо...

– У жодному разі! Я ніколи не визнавав цих символів. І не вірю в ці знаки. Усім кажу, що народився під усіма знаками одразу!