«Люди купують картини з їжею, оголеним тілом та Юлею Тимошенко»

Народ чекає від художника сенсацій: молодий Шевченко – це Олександр Зінченко

– Я зрозуміла, – каже мисткиня, – що зараз народ очікує від художника сенсацій. Якщо я фотограф, то, значить, мої фото мають бути схожими на продукт папараці: якась гола дупа або людина на унітазі тощо. Якщо я художник, то, значить, маю намалювати якусь вдалу карикатуру. Такий попит у суспільства. Але я не збираюся творити таку сенсацію.

Насправді ж уподібнитися великому під час створення таких картин дуже важко. Перейняти штрих художника, дібрати фарбу, манеру писати неймовірно складно. Це зрозуміють художники, а пересічний громадянин скаже: «О! Замінили голову». Можливо, багато хто при цьому зробить для себе відкриття колажу, але насправді це давній самостійний жанр, до якого народ іще просто не привчений. «Юля у вигляді Мони Лізи – ой-йо-йой!»

Раптом попросив слова чоловік Оксани, журналіст Дмитро, який вирішив дещо прояснити:

– Знаєте, один письменник-фантаст висунув таку ідею, що серед людей існує всього 10–15 генетичних типів. Тобто 200–300 років тому така ж людина, як ви, вже жила. Майже ваша копія. І коли починаєш порівнювати, то виявляється, що, скажімо, той самий Ющенко, який зараз зацікавився козацтвом, чудово вписується в образ Мазепи й за типом обличчя, ба більше – навіть за типом політика. А скажімо, Олександр Зінченко – це те саме обличчя, що й у молодого Шевченка.

Тут підключається Оксана:

– Так-так, високий лоб, тонкий ніс.

– Тобто коли ви бралися за перевтілення Юлі, мали на увазі якраз цю ідею?

– Це не ідея, це вже аксіома. Можна або підтвердити її ілюстраціями, або взагалі не братися за неї.

– А із чого все починалося?

– Із двадцяти років роботи у фотозйомці, ретуші, облагородження якогось зображення, яке приносив замовник.

– Секундочку, двадцять років тому не було цифрового фото...

– А ніякої цифри й немає. Є живопис. (Мається на увазі живопис не фарбами, а живопис як жанр, що передбачає зображення обличчя). У відповідному антуражі й костюмі. Просто технічні зображальні засоби зараз досконаліші та зручніші. А в основі все одно лежить композиція, сюжет, персонаж.

Почнімо з того, що за освітою я професійний досвідчений ідеолог (закінчила культурно-просвітницький факультет Інституту культури). Інколи мені дуже цікаво погратися із символами та символікою. Кінцевий продукт, який цікавить мене, – це реакція публіки. Подобається бути законодавцем моди. При цьому гроші я заробляю іншим – складним постановочним фото.

– А з ким ви працюєте?

– Дуже часто мені випадає працювати з бізнесменами, моделями, акторами, людьми з підвищеними вимогами до зображення. Тобто ті, кого не влаштовує ательє, приходять до мене. Тож досвіду достатньо, щоб узятися, скажімо, за політиків, за складніші проекти.

– Яка технологія виготовлення таких портретів? Здалеку видається, що їх написано фарбами.

– Це зроблено з фотографії та роздруковано на плотері. На кінцевій стадії така картинка набуває завершеного вигляду за допомогою фарб.

Коротко охарактеризувати можна так: жанр – колаж, технічний метод – монтаж, базове зображення – фотографія з подальшою адаптацією, а носій може бути будь-який: полотно, картон, глянцевий папір. Але відчувається велика різниця, коли дивишся на маленькі фотографії-прев’ю в Інтернеті й на великі полотна на відповідному матеріалі та з оформленням. Це те, що є елітним мистецтвом.

«Мрію про повну галерею українських політиків у єдиному стилі»

– Але ж ви не одразу почали робити такі картини?

– Узагалі-то я портретист. І зараз у нинішньому суспільстві спостерігаю зникнення портретного жанру. Переконана, що треба його відроджувати, щоб парадний портрет, також і політичний, зайняв своє місце в родині, у суспільстві.

– А комерційний успіх таких політичних портретів?

– Якщо судити за продажами, то вони не дуже різняться. Люди з однаковим задоволенням купують натюрморти з їжею, оголене тіло та Юлю Тимошенко.

– А чому саме Юлю?

– У неї більший успіх. Якщо прорахувати кількість замовлень на придбання Юлі (у мене все-таки велика колекція фотографій, також і політиків), заявки на неї від журналів, видань та агентств надходять разів у чотири частіше, ніж на Ющенка. Утім, це дуже умовний рейтинг. Просто коли вибирають фотографії, то Юлею проілюструють частіше, ніж Ющенком. Але це не означає, що в нього нижчий рейтинг.

– А хто ті люди, які купують такі портрети вашої роботи?

– Насамперед це цікаво шанувальникам, а потім уже шісткам. Бо є справжні шанувальники, а є шістки, які зі зміною влади адаптують свої помешкання, офіси.

– Ви їх розрізняєте?

– Мене це не цікавить. Це деталі.

– Але коли ви створюєте певну картину, для вас важливо, для кого ви її робите?

– Ні, я роблю її для себе. Людина її хоче купити – будь ласка. Ці портрети із самого початку не робилися для продажу, інакше із цього нічого б не вийшло. А коли почалося «Ой, роздрукуй, я таку хочу», тоді стало зрозуміло, що їх можна продавати. Бо із самого початку вони взагалі існували тільки в електронному вигляді.

– Що, крім портретів прем’єрки, натюрмортів та оголених тіл, цікавить зараз українців?

– Цього року, поза сумнівом, домінував у продажу український пейзаж. Було «Євробачення», Україна стала модною.

– А що зараз хочеться зробити?

– Мені б дуже хотілося, щоб я знайшла час і дістала відповідну зустрічну пропозицію зробити повну галерею українських політиків в єдиному стилі. Хоча розумію, що це безмежно складно. А свої портрети політики все-таки купують.

Дмитро Табачник «проситься» в образ царя

– Хто у вас замовляв портрети?

– Не скажу. Замовлення – це святе. Тут я виконую тільки те, про що мене просять. А потім, якщо захочу зробити щось із цим портретом, це моя художня й приватна справа.

От дивися, людина сама «проситься» в екіпіровку Миколи ІІ. (Оксана протягує купу фотопортретів, серед яких – зображення Дмитра Табачника).

Хоч як крути, а Микола Катеринчук – це ж Павлик Морозов. Хіба ні? В іншому іміджі я його не побачила. Ну такий собі піонер.

– Хтось казав, що в нього голлівудська усмішка...

– Ну тоді голлівудський піонер. Але всі вони із часом учаться усміхатися.

– А вони взагалі знають про існування такого іміджу?

– Це – мій проект. Він не зазнавав ніякого промо. У Верховній Раді були тільки портрети Юлі та Ющенко. До речі, Ющенко присутній у цій колекції виключно для кількості. Для мене він не дуже цікавий. Мені просто здалося, що йому пасує вишиванка та жупан. Я так його зобразила, і на цьому моя цікавість закінчилася. Тобто як персона Ющенко «не проситься» до мене на полотно.

– Чи можливо, що ви зобразите Юлю в інших образах?

– Можливо. Тому що вона динамічна, цікава, мобільна. Юля постійно «проситься» на полотно. Із нею приємно працювати. У неї приємна зовнішність, яка народжує такі ж приємні враження під час роботи.

– До речі, а вона знає про ці картини? Яка в неї реакція?

– Особисто вона мені не висловлювалася із цього приводу. Але я думаю, їй уже показали їх.

– Гаразд, поговорімо дещо про інше. Що таке «Український ренесанс»?

– Коли я заробила нормальні гроші, я зрозуміла, що в Україні можна зробити щось трошки більше, ніж просто заробляти гроші. Наприклад, використовувати свою практику, досвід, знання поліграфічних технологій, щоб відроджувати втрачені стилі, жанри, продукти нашої багатої спадщини українського образотворчого мистецтва. Причому як галерейного, так і масового. Що в нас може бути масовим? Жанрова листівка, для якої треба підібрати моделей, гримерів, костюми, приміщення, антураж, зняти все це, змонтувати й надрукувати. Проте з такими листівками, на яких присутня модель, у нас в Україні проблема. Тому що ні покупці, ні розповсюджувачі на неї не накидаються, вважаючи, що обличчя на листівці має бути відоме. Для мене це було дуже велике негативне відкриття. Усі питають: «А хто це?» або «Чиї це діти?» А в мене просто немає обмежень для моделей. За участь у зйомках я грошей ніколи не брала й не братиму. Є такі перли, які ходять вулицями та яких пропустити неможливо. Таких діток треба витягувати, і нехай вони працюють і прославляють Україну. Тут треба врахувати мої враження від Європи, від тих типів обличчя, які я там бачила. Можу вас запевнити: таких облич, як у нас, немає ніде в Європі – із таким характерним духовним світом, багатим і насиченим.

Оксана показує різні вітальні листівки в стилі ретро, гумористичні, до Дня Валентина, різдвяні.

– До речі, щоб створити різдвяні листівки, я запрошувала навіть команду істориків-фольклористів. На листівці обов’язково є вихідні дані, місце для привітання й кілька слів про святкову традицію, залежно від того, для кого листівка призначена. Для дітей написано один текст, для підлітків – інший.

– А чому ви не запрошуєте у свій проект інших публічних людей, не політиків, як це робить Катерина Рождественська?

– Це, безумовно, було б цікаво світській тусовці. Але мене приваблює насамперед естетичний бік зображення. Якщо персона дуже приваблива, у неї більше шансів потрапити до мене на полотно. Тому що будь-яка листівка має перш за все нести задоволення. Але ж далеко не кожен із політиків несе в собі такий заряд. Там може бути кураж, цікавість, усмішка. От саме тому сюжетів із Юлею набагато більше. Вона сама по собі привносить комфорт. Підхід до інших відомих людей, не політиків, такий самий. Я не засуджую Катерину Рождественську за те, що вона зробила своє ім’я на іменах інших. Просто в неї інше комерційне завдання.

Наталка Любарщук, "Без Цензури"