Сергій Бубка: «Ми з Ющенком домовилися»

Ось уже місяць Національним олімпійським комітетом України керує цей славетний спортсмен. Сергій Бубна, як кажуть, закотив рукави та одразу після призначення взявся до копіткої праці. Враженнями від першого місяця роботи у новому кріслі він поділився з журналістом "Експресу".

Видео дня

"НОК НОРМАЛЬНО ПРАЦЮВАВ І ДО МЕНЕ"

— Сергію Назаровичу, розумію, що ви дуже мало часу пропрацю­вали на посаді президента НОК України. Та все ж скажіть, будь ласка, що перш за все ви зробили на новій роботі.

— Як тільки мене обрали ке­рівником НОК, я мав розмову з Президентом Віктором Ющен­ком та міністром у справах сім'ї і молоді Юрієм Павленком. Ми обговорили принципи нашої спільної роботи. Кожний мій робочий день — це зустрічі, відвідини, прийоми, підписання угод тощо. Не буду вас втомлю­вати їх перерахунком...

Окрім того, я взяв участь у 117-й сесії МОК у Сингапурі, де ми вибрали столицю Олімпійських ігор 2012 року та прийняли бага­то інших принципових рішень. Словом, Подій було вдосталь, усіх їх важко пригадати.

— Подейкують, що Сергій Бубка прийняв НОК у неналежному стані й нині має непочатий край роботи.

— Ні, Національний олімпій­ський комітет нормально працю­вав і без мене. Я б не сказав, що прийняв цю структуру в занепаді. Не забуваймо, що попереднє керівництво досягло великих результатів у плані фінансуван­ня. Річний бюджет становив більш ніж 25 мільйонів гривень. Цю планку нам треба ще втри­мати. Будемо старатися.

Нині розробляємо нову марке­тингову програму, запропонува­ли партнерську співпрацю нашим новим спонсорам, щоб вони були зацікавлені підтримувати український спорт.

— На які види спорту вашій структурі треба звернути увагу? Тобто діяльність яких федерацій спорту, на вашу думку, нагально потребує поліпшення й підтримки?

— Я б не хотів нині говорити, що НОК дбає про той вид спорту більше, а про інший — менше. Ми стараємося допомагати рів­ноцінно кожному спортсменові. В Україні склалася думка, що НОКзаймається підготовкою спортсменів — представників тих чи інших видів спорту. Насправді комітет, який я очолюю, відповідає за розвиток і популяризацію олімпійського руху. Це наше го­ловне завдання.

У свою чергу, ми допомагаємо національним олімпійським фе­дераціям як фінансово, так і організаційно. Робимо все мож­ливе для того, щоб у федераціях почувалися впевнено та ком­фортно. Федерації різних видів спорту — наші найближчі партнери. Вони готують спортсменів, а не ми. Це треба довести до громадськості.

Не можна робити різницю між видами спорту, ділити їх на кращі та гірші. Всі федерації потребують підтримки від НОК. І ми, чиновники, це чудово розуміємо.

"У ТУРИ НІ ОЛІМПІЙЦІ МАТИМУТЬ СТИМУЛ"

— Незадовго Олімпіада в Турині. Як з фінансуванням? Чи добре по­чуваються нині наші олімпійці?

— Загалом учасникам зимової Олімпіади нема чого хвилювати­ся. Президент України підписав указ про створення орг­комітету підготовки до Олімпійських ігор у Турині. Його очолила Юлія Тимошенко. Най­ближчим часом відбуватимуться зустрічі, засідання, будуть виді­ляти необхідні кошти.

НОК України вже виділив на підготовку спортсменів близько мільйона гривень. Отож, ми всі : гуртом стараємося, щоб члени збірної почувалися комфортно й думали тільки про те, як добре виступити.

— А як дотепер фінансували на­ших представників зимових видів спорту? Пригадуєте, учасники Олімпіади в Афінах нарікали на те, що держава про них подбала лише за рік перед початком Ігор.

— Думаю, такого не буде. Ми чітко з міністерством домови­лися, все добре розпланували. Коли на підготовку були потрібні гроші ще в січні, то спортсмени їх отримали. Фінансування було стабільним навіть попри те, що іноді виникали труднощі.

— Цікаво, а які будуть преміальні порівняно з тими, що виплачува­лися за успіх на літніх Олімпійсь­ких іграх?

— Суму преміальних має узго­дити оргкомітет, який ще з цього приводу не засідав. НОК зробить усе можливе для того, щоб олім­пійці мали вагомий стимул боро­тися за медалі. Спортсменам конче потрібна винагорода за роки тривалої виснажливої праці.

— Одразу після вашого повер­нення із Сингапуру в Інтернеті з'я­вилася інформація, що вас знову обрали членом виконкому МОК. Вас із цим вітати?

— Ні, нічого такого в Сингапурі не відбувалося. Не знаю, хто вигадав про мене таку чутку. Мене обрали членом виконкому ще у 2000 році, а в Афінах знову переобрали. У Сингапурі мою долю не вирішували. Там на по­рядку денному стояли зовсім інші питання, важливі для роз­витку сучасного міжнародного олімпійського руху.

Зокрема, вирішувалася доля де­яких видів спорту. Вже у програмі Олімпійських ігор 2012 року буде не 28, а 26 видів спорту. Софтбол та бейсбол втратили свої місця у програмі Олімпіади. На два місця претендувало п'ять кандидатів: карате, сквош, гольф, регбі-7 і роликовий спорт. У підсумку

жодна з цих дисциплін не пройш­ла, а число видів спорту зменши­лося на два.

— Як ви ставитеся до того, що на олімпіадах знову не буде офіційного загальнокомандного заліку?

— Офіційного підрахунку, за­галом кажучи, ніколи й не було. Без нього можна легко обійтися. Тому в Сингапурі на порядку денному взагалі не було питан­ня, чи вводити офіційний загаль­нокомандний залік.

— Як все-таки об'єктивніше ви­значати місця країн — учасниць Олімпійських ігор: за кількістю зо­лотих чи за кількістю всіх медалей?

— Як на мене, в неофіційному командному заліку об'єктивніше було б визначати місця за всіма медалями, а не тільки за золоти­ми.

"НАРАЗІ НЕ БАЧУ СВОГО СПАДКОЄМЦЯ"

—Ви працюєте по кільканадцять годин на добу. Сім'я не обділена ва­шою увагою?

— Звісно, обділена. Так уже сталося, що після кінця спортив­ної кар'єри мені важко вирвати­ся навіть у відпустку. Коли був спортсменом, то тренер давав мені по два-три тижні відпочинку після сезону. А тепер про від­пустку навіть і не мрію.

Скільки годин на день пра­цюю? Щоб добитися вагомих результатів у всякій справі, тре­ба нею жити 24 години на добу. Тому на годинник я не дивлюся. Навіть коли з офісу поїду раніше, то обов'язково вдома сиджу за па­перами. Признаюся, що на ро­боті часто засиджуюся допізна.

— Сергію Назаровичу, цього місяця минуло двадцять років, відколи ви вперше взяли планку в шість метрів у стрибках з жерди­ною. Потім ви цей рекорд не раз поліпшували. Як гадаєте, скільки ще років втримається ваш рекорд?

— Не знаю. Чесно кажучи, я прикро здивований тим, що стриб­ки з жердиною не прогресують. Маю на увазі змагання серед чоловіків. Щодо жіночих злетів, то я безсумнівно, радий. До дівчат претензій немає. Вони частенько поліпшують показники. Саме за­доволення — дивитися на коло­сальні стрибки жінок. І те, що дівчата взяли п'ятиметрову план­ку, — це великий прогрес.

А чоловіки чомусь тупцюють на місці. Сподіваюся, найближ­чим часом з'явиться спортсмен, який зможе піти на рекорди. Од­нак наразі я такого таланту не бачу.

Олег ЗУБАРУК, «Експрес»