Бійці “Нахтігалю” не стільки воювали, скільки під арештом сиділи

ОБОЗ” продовжує серію публікацій за результатами наукового дослідження, яке з 1997 по 2004 провела група вітчизняних істориків під керівництвом професора Станіслава Кульчицького. Ця робота ґрунтується виключно на архівних документах та історичних фактах, а тому встановлює реальну картину тогочасних подій.

Читайте також Суд над ОУН-УПА. Вердикт істориків: не винні. Політики не чують

Співробітництво УВО і ОУН з абвером почалося ще в часи Веймарської республіки. Українські націоналісти вбачали в Німеччині союзника, тому що вона так само негативно ставилася до Версальського повоєнного устрою. Прихід Гітлера до влади залишив і навіть загострив антиверсальську спрямованість німецької зовнішньої політики.

Тривалі контакти з абвером дали перший результат: 15 серпня 1939 року з оунівців був утворений диверсійний загін під кодовою назвою «Бергбауернхільфе» (Допомога гуцулам) під командуванням полковника Романа Сушка. Загін призначався для розпалення антипольського повстання в Західній Україні перед німецьким вторгненням в Польщу. Однак через тиждень ситуація докорінно змінилася: після укладення пакту Ріббентропа-Молотова німці більше не турбувалися про Західну Україну.

Вожді ОУН сподівалися, що напередодні вже неминучої війни з Радянським Союзом Німеччина надасть їм допомогу у створенні української армії. Але до планів німців це зовсім не входило. Вони погоджувалися лише на вишкіл кількох сотень українських старшин. В лютому 1941 року на зустрічі командуючого сухопутними військами генерала фон Браухіча, начальника абверу адмірала Канаріса і керівника ОУН Степана Бандери була досягнута домовленість про вишкіл 800 кандидатів на старшин. Як сподівалися націоналісти, ці старшини мали стати ядром союзної з верхматом української армії. Що думали німці – встановити не так легко, тому що письмової угоди укладено не було. З наступного розвитку подій стає очевидним, що йшлося про звичайний диверсійний підрозділ у складі абверу.

В ході комплектування військовий відділ був поділений на дві частини. В українських документах новоутворені батальйони фігурували під абревіатурою ДУН (Дружини українських націоналістів), а в документах абверу – під кодовими назвами: спеціальний відділ “Нахтігаль” і організація “Роланд”. Сформульовані для них завдання були такими ж, як для інших подібних спецпідрозділів абверу: встановлення безпеки пересування німецьких частин по Україні, роззброєння розгромлених вермахтом частин Червоної армії, охорона ешелонів з полоненими та боєприпасами.

У червні 1941 року “Нахтігаль” був цілком укомплектований старшинським складом і налічував 330 солдат, одягнутих у польову уніформу вермахта. Дальший вишкіл здійснювався разом з першим батальйоном спецполку абвера “Бранденбург 800”. Командував батальйоном “Нахтігаль” з боку німців – командир першого батальйону спецполку, а з боку українців – сотник Роман Шухевич. Зв’язковим старшиною був оберлейтенант Оберлендер, у минулому – професор Кенігсберзького університету, спеціаліст з проблем СРСР.

В ніч на 30 червня батальйон “Нахтігаль” увійшов до покинутого Червоною армією Львова і до полудня зайняв всі стратегічні об’єкти, у тому числі радіостанцію. Заступник голови проводу ОУН(Б) Ярослав Стецько проголосив ввечері 30 червня Акт відновлення державної незалежності України і повідомив про це по львівському радіо. Ще одне повідомлення по радіо було зроблене вранці 1 липня. Негайно після цього військовослужбовці “Нахтігаля” отримали тижневу відпустку і змушені були передати всі стратегічні об’єкти міста під охорону прибулої німецької поліції.

У липні 1941 року Шухевич дізнався про арешт більшості лідерів ОУН(Б) і звернувся безпосередньо до Верховного командування вермахту з повідомленням: очолюваний ним батальйон не може далі перебувати у підпорядкуванні німецької армії. Результатом цього нечуваного демаршу стало негайне роззброєння батальйона і переведення його в столицю Генерального губернаторства* Краків.

Батальйон “Роланд” тривалий час перебував в Румунії і не брав участі в бойових діях. У серпні обидва батальйони були тимчасово інтерновані як політично ненадійні, а в жовтні об’єднані в одну частину. Всі військовослужбовці за “порадою” німецьких начальників уклали контракт на один рік служби в охоронній поліції і були переведені в Білорусію охороняти мости на ріках Березина та Двіна і вести боротьбу з партизанами. Коли пройшов рік, ніхто не підписав нового контракту, внаслідок чого батальйон розформували, а всіх військовослужбовців заарештували. Шухевичу, який перебував у відпустці, вдалося перейти на нелегальне становище.

Так виглядає коротка історія двох збройних формувань, названих Дружинами українських націоналістів. Оунівці мріяли про національну армію, а довелося спочатку охороняти мости в партизанському краї, а потім сидіти в тюрмі.

Окремо слід зупинитися на питанні про причетність “Нахтігаля” до розстрілів польських та єврейських інтелектуалів у Львові 3 – 4 липня 1941 року. Питання розглядалося на Нюрнберзькому процесі 15 лютого і 30 серпня 1946 року. Генеральний прокурор СРСР Руденко доповідав про ці події, але не зміг назвати винних поіменно. Член політбюро Соціалістичної єдиної партії Німеччини і професор Берлінського університету Норден скористався цим, щоб у 1960 році звинуватити у злочині західнонімецького міністра Оберлендера. Оскільки останній був зв’язковим офіцером “Нахтігаля”, справцями злочину Норден зробив усіх військовослужбовців цього батальйону. В НДР швидко зібрали потрібні спогади і свідчення, надрукували книгу “Правда про Оберлендера” і заочно засудили міністра до довічного ув’язнення як воєнного злочинця. Однак західнонімецький суд визнав представлені докази непереконливими і виправдав його. У 1966 році прокуратура Гамбурга на прохання уряду ПНР провела нове слідство у справі вбивства польських громадян у Львові 3 – 4 липня 1941 року. Було встановлено, що злочин здійснив бригаденфюрер СС Шенгарт. Отже, Оберлендер, якого канцлер Конрад Аденауер все-таки відправив у відставку, а з ним і батальйон “Нахтігаль”, були реабілітовані.

* Територія Польщі, яка не була включена у 1939 р. безпосередньо в кордони Німеччини.