Павло Лазаренко: У мене достатньо доказів, зокрема і задокументованих, після яких Кучма постане кандидатом на лаву підсудних

Колишній Прем'єр-міністр України Павло Лазаренко, про якого «Україна молода» у 1999—2000 роках друкувала серію резонансних статей «Птахи гнізда Дніпропетрова», нині привернув нашу увагу не як фігурант «справи Лазаренка», яку досі розглядає американський суд, а як можливий свідок № 1 у «справі Кучми» — у справі, про яку говорить уся Україна, але якої досі немає.

«У мене немає жодних застережень чи умов, щоб повернутися в Україну»

— В останніх інтерв'ю ви кажете, що адвокати звернулися до Генпрокурора Піскуна з проханням надати додаткові матеріали, які стосуються, зокрема, агрофірми «Наукова» і, на вашу думку, зможуть допомогти американському суду. Відтак, кажете ви газеті «Новий час» (газета, засновником та видавцем якої є партія Всеукраїнське об'єднання «Громада». — Ред.), адвокати зможуть довести, «що ніякого злочину я не вчинив, а якщо залишиться 5—6 питань з 29, нам знадобиться кілька місяців, щоб остаточно довести у суді невинуватість». Отже, Павле Івановичу, ви твердо розраховуєте на виправдальний вирок за всіма пунктами звинувачення?

— Усі висунуті проти мене звинувачення зводяться до двох питань: діяльності радгоспу «Науковий» на початку 90-х років, а пізніше агрофірми «Наукова», та свiдчення бізнесмена, що зрадив нашу спільну справу, — Петра Кириченка. Аби суд відкинув ці звинувачення, адвокатам треба довести, що діяльність моїх колишніх ділових партнерів повністю відповідала вимогам чинного на той час законодавства України.

Необхідність нині доводити у суді свою невинуватість виникла лише тому, що колишнє керівництво Генеральної прокуратури в особі екс-генпрокурора Михайла Потебенька та його заступника Миколи Обiхода за вказівкою екс-Президента Кучми свідомо приховало від американського суду документацію «Наукової» та майже всі протоколи допитів її колишнього керівника, народного депутата Миколи Агафонова, доведеного в застінках СІЗО до передчасної смерті, інших відповідальних працівників агрофірми.

Йдеться у даному разі, по-перше, про матеріали, які стосуються міжнародної діяльності тоді ще радгоспу «Науковий» у 1992—1993 роках, зокрема рахунків, відкритих цим підприємством в Угорщині, платіжних документів.

Друга частина документів — це матеріали, котрі стосуються постачання у 1992—1995 роках через «Науковий» пального. Нам не було надано жодного документа, який би підтверджував факт закупки «Науковим» пального, хоча на Дніпропетровщині кожній обізнаній з проблемами сільського господарства людині відомо, що саме через «Науковий» пальне постачалося у десятки господарств не тільки Дніпропетровського району, а й усієї області.

І третя частина — це протоколи допитів у слідчому ізоляторі у 2000 році самого Миколи Агафонова. Таких допитів, як зізнався у 2001 році моїм адвокатам після звільнення із СІЗО покійний Микола Іванович, було вісім, однак українська прокуратура надала лише один документ за 1998 рік, і все. Чому вони так вчинили? У мене є одна відповідь: ці матеріали свідчили лише про цілком законну діяльність «Наукової» і не могли слугувати доказами проти мене у суді.

Подібна ситуація склалася і зі свідченнями Петра Кириченка. Ніхто з 40 свідків, більшість із яких виступала у суді, не підтвердив його слів. Більше того, сьогодні у моїх адвокатів є переконливі докази змови колишнього керівництва українських правоохоронних органів з Кириченком з метою отримання від нього фальшивих свідчень проти мене. Підтвердження цьому є й на записах, зроблених колишнім майором президентської охорони Миколою Мельниченком. Однак, за наполяганням сторони обвинувачення, котра тісно співпрацювала з українською Генпрокуратурою, що вперто намагалася приховати саме політичний підтекст цієї справи, вони не були залучені.

Саме тому я й говорю, що після залучення до справи усіх матеріалів у судді Мартіна Дженкінса будуть вагомі підстави скасувати висунуті проти мене обвинувачення. А якщо й залишаться якісь нез'ясовані моменти, то я впевнений, що вже у суді апеляційної інстанції мені вдасться повністю довести свою невинуватість. Та нині з мого боку говорити про якісь категоричні висновки у цій справі було б некоректно.

— Якщо суд вас виправдає, ви наступного ж дня збираєте валізи і, безумовно, повертаєтеся в Україну? Чи, може, є якісь умови для вашого повернення?

— Ні, в цьому питанні у мене немає жодних застережень, бо я впевнений, що за нової демократичної влади в Україні у випадку виникнення до мене будь-яких питань я завжди зможу довести свою невинуватість у суді. Я роками чекав того дня, коли зможу повернутися в Україну до своїх батьків, братів, родини, друзів і однодумців, що й навіть не розмірковував над тим, аби ставити якісь додаткові умови. Єдиною причиною кількаденного зволікання у такому випадку можуть стати хіба що певні бюрократичні процедури, і все.

Що ж стосується юридичного боку справи, то ви знаєте, що Україна ще три роки тому підписала Міжнародну конвенцію про взаємне визнання вироків, згідно з якою вироки іноземних судів не потребують додаткової легалізації в Україні. Тобто Україна не може порушити проти мене кримінальну справу за звинуваченнями, які вже були відхилені судом у США.«У мене є документи про злочини Кучми, порівняно з якими звинувачення його у справі Гонгадзе є маленькими квіточками»

— Павле Івановичу, ви добре знаєте Леоніда Кучму. Якщо він стане перед судом, ви готові виступити свідком? В інтерв'ю «Нєзавісімой газєтє» ви говорите, що можете навести рахунки, схеми, за якими проводилися корупційні афери. Такий велетенський пласт інформації ви тримаєте в пам'яті, чи у вас є конкретні документи на руках?

— Якою б не була моя пам'ять, зберігати все у голові фізично неможливо. Так, у мене є документи, які підтверджують кожен епізод злочинної діяльності Кучми у 1996—1997 роках. Є й реальні свідки, котрі нині проживають в Україні й можуть за потреби підтвердити мої слова. Повірте, порівняно з цими злочинами нинішні звинувачення Кучми у причетності до справи Гонгадзе є маленькими квіточками. Але я не просто хочу дати свiдчення проти Кучми. Я планую на такий процес запросити десятки людей, які були свідками злочинних діянь нашого колишнього Президента.

Раніше я вже не раз висловлював намір дати свідчення проти Леоніда Кучми та його кримінального оточення, але навіть тут, у Сполучених Штатах Америки, мені постійно створювали штучні перешкоди. Так, у 2000 році Федеральному бюро розслідувань стала відома інформація про підготовку людьми Кучми через російські кримінальні кола спеціально найнятої людини для організації замаху на моє життя. Аби запобігти цьому замахові, ФБР на півроку ізолювало мене від будь-яких контактів з іншими ув'язненими. Цей епізод я навів для того, аби ви розуміли: до останнього дня існування режиму Кучми український екс-Президент боявся, що я надам проти нього свідчення, після яких він постане не претендентом на третій президентський термін, а першим кандидатом на лаву підсудних. Повірте, для цього у мене є достатньо доказів, у тому числі й належним чином задокументованих.

І не моя вина у тому, що вони досі не були оприлюднені. Я не раз прагнув це зробити. Востаннє, коли минулого року розпочалися судові слухання. Однак тоді суд, за наполяганням української прокуратури, знову відмовився слухати будь-які матеріали, котрі стосувалися політичної сторони так званої «справи Лазаренка». Відповідно, мені було відмовлено в оприлюдненні будь-яких матеріалів, котрі виходили б за межі висунутого обвинувачення, у тому числі й діяльності екс-Президента Леоніда Кучми та його оточення.

— Якого характеру ці документи?

— Це документи, з яких можна було б сформувати десятки томів кримінальної справи. Назву лише, так би мовити, найлегші із задокументованих гріхів екс-Президента.

Це, наприклад, матеріали, які свідчать про незаконне відкриття родичами Леоніда Кучми фірм та валютних рахунків у штаті Массачусетс, переказування туди десятків мільйонів доларів США.

Це незаконні операції з продажем у 1995—1997 роках військових кораблів та вантажних суден й привласнення виручки від цих операцій. Це безпідставна передача в управління особам з президентської родини акцій найприбутковіших українських підприємств, таких як Нікопольський феросплавний завод, металургійні комбінати ім. Дзержинського та ім. Карла Лібкнехта. Це використання десятків мільйонів доларів з бюджету держави на облаштування маєтків Президента Кучми. Зрештою, це незаконне доручення мені як Прем'єр-міністру розпочати збирання грошей від суб'єктів підприємницької діяльності на фінансування майбутньої передвиборчої кампанії Президента Кучми...

Я не тільки можу документально підтвердити сам факт вчинення Леонідом Кучмою згаданих злочинів, а й показати все у схемах і деталях. Ось нині в Україні порушено кримінальну справу за фактом контрабандної поставки до Ірану та Китаю ракет Х-55. Але я ще за свого прем'єрства ініціював перед Президентом відставку тодішнього міністра оборони Шмарова, знаючи про його причетність до незаконного продажу зброї та військової техніки. Як тоді себе повів Кучма? Замість того, щоб вжити заходів щодо притягнення Шмарова до кримінальної відповідальності, він спочатку дозволив йому пересидіти період опали, а потім, після вбивства Валерія Малєва, призначив керувати «Укрспецекспортом» — відомством, яке й опікується продажем зброї. Хіба б пішов Леонід Кучма на такий крок, якби він не мав особистої користі він нелегального продажу зброї?

— Ви взагалі вірите в те, що суд над екс-Президентом Кучмою можливий в Україні?

— Якщо навіть теоретично допустити, що такий суд не відбудеться, то навряд чи тоді можна буде говорити про якісь демократичні зміни в Україні. Я не припускаю, щоб держава, яка прагне інтегруватися в Європу, відмовилася від того, аби дати правову оцінку діянням Кучми та створеного ним режиму. Справа екс-Президента Леоніда Кучми має бути розглянута у суді. А там нехай об'єктивний та неупереджений суд вирішує. Винен Кучма — нехай несе відповідальність, як і будь-який громадянин нашої держави. Але головне, щоб такий суд відбувся, бо без цього не можна говорити ні про демократію, ні про наш європейський вибір.«Я чув десятки годин записiв, зроблених Миколою Мельниченком»

— В інтерв'ю газеті «Новий час» ви шкодуєте, що Мельниченко не вів записів у кабінеті Кучми у 1998 році, а з іншого боку, кажете, що певні записи були відхилені судом як докази під час слухань вашої справи. Відповідно, йдеться про пізніші записи, коли вас уже не було в Україні? Про що в них йдеться?

— Це записи, датовані березнем —травнем 2000 року, в яких йдеться, зокрема, про те, як напередодні приїзду в Україну президента США Білла Клінтона Потебенько пропонує Кучмі без будь-яких на те підстав «повісити» на мене причетність до вбивств народних депутатів України Щербаня та Гетьмана, аби підштовхнути тим самим американський уряд до вирішення питання щодо моєї екстрадиції в Україну. На ньому чітко чути, як колишній Генпрокурор пропонує Кучмі: «Давай йому пред'явим. В Америці дуже не люблять такі злочини». Кучма відповів: «Дійте. Зараз якраз зручний момент. Через два тижні до нас приїжджає Клінтон».

Інший запис — це розмова екс-Президента із заступником Генерального прокурора Миколою Обиходом. Обиход звітує про свою поїздку до Ізраїлю, а пізніше до Італії, де через адвокатів уклав угоду із заарештованим громадянином Ізраїлю Дітятковським щодо свiдчень проти Лазаренка. Згідно з цією угодою, українська Генпрокуратура пообіцяла посприяти у закритті кримінальної справи проти самого Дітятковського в обмін на його згоду дати потрібні режимові Кучми свідчення проти мене. При цьому Дітятковський перерахував 1 мільйон доларів застави. Але коли він під диктовку представників української прокуратури написав потрібні їй свiдчення— 400 тисяч йому відразу ж повернули. А ще по 200 тисяч зобов'язалися повертати йому щорічно.

Перед тим Кучма робив не одну спробу фізичного тиску на Дітятковського при допомозі знаного на весь світ російського кримінального авторитета Сєви Могилевича. Того самого Могилевича, котрого ФБР внесло до десятки найбільш розшукуваних злочинців світу. На зроблених Мельниченком записах чітко зафіксовано, як колишній керівник СБУ Леонід Деркач доповідає Кучмі про домовленість iз Могилевичем, котрий пообіцяв змусити Дітятковського дати потрібні свідчення проти мене, а за необхідності й силоміць доставити його в Україну.

Третій запис стосується тиску Куми на народних депутатів України Ігоря Шарова, Івана Плюща та Віктора Медведчука, аби домогтися від них згоди на притягнення до кримінальної відповідальності їхнього колеги Миколи Агафонова. При цьому всі учасники розмов у кабінеті Президента відверто зізнаються, що у них немає жодних претензій до Агафонова, однак вони добре знають, що отримати від Миколи Івановича свiдчення проти мене можна лише шляхом арешту й застосування тортур проти важко хворої людини.

Є й десятки інших записів. Усього ми підготували й передали до суду 62 сторінки розшифровок...

— А ви слухали якісь інші записи Мельниченка?

— Так, я чув десятки годин записів, зроблених Миколою Мельниченком у кабінеті Леоніда Кучми, де є не одне підтвердження злочинів, вчинених колишнім главою нашої держави. Але я не можу розголошувати їх змісту без згоди самого Миколи, а тим паче якщо вони не мають прямого стосунку до моєї справи.

— Сам Мельниченко вам їх привозив? Він вважав це за необхідність?

— Я бачив Миколу Мельниченка та колишнього народного депутата України, мого однопартійця Олександра Єльяшкевича у залі суду, мав можливість поспілкуватися з ними. Вони разом довгий час працювали й з моїми адвокатами. І, як я розумію, Мельниченко прагнув продемонструвати судові не тільки те, як режим Кучми фабрикував справу Лазаренка. Він щиро сподівався, що оприлюднення на судовому процесі свідчень проти режиму Кучми стане поштовхом для порушення у США кримінальної справи проти Леоніда Кучми та його оточення.«Приписати мені причетність до вбивств Щербаня і Гетьмана — це було викликано політичною доцільністю»

— Генпрокуратура недавно заявила про затримання В'ячеслава Синенка. Що ви про це скажете?

— Я не знаю цієї особи. І ця тема взагалі мене не стосується. Кілька днів тому з українських інтернет-видань я дізнався, що цього колишнього співробітника правоохоронних органів звинувачують у причетності до організації вбивства у 1995 році впливового донецького бізнесмена Ахата Брагіна. Більше мені невідомо нічого. Хотілося б сподіватися, що у даному випадку українська прокуратура таки впіймала одну з ниточок, які можуть вивести на справжніх організаторів та виконавців цього злочину.

— За повідомленням прес-служби, Синенка також підозрюють у причетності до вбивства Вадима Гетьмана та Євгена Щербаня. Чому було можливим «повісити» на вас справу щодо вбивства Гетьмана та Щербаня?

— Ця справа сфабрикована від початку і до кінця. І у даному разі режим Кучми керувався винятково політичною доцільністю: ізолювати Лазаренка, не дати йому найменшої можливості впливати на політичні процеси в Україні. Адже у влади вже не залишалося на той час важелів впливу на владу Сполучених Штатів, аби та й надалі утримувала мене під вартою. У квітні 2000 року питання щодо моєї екстрадиції до Швейцарії було повністю зняте. Заради цього я навіть погодився на заочне визнання своєї причетності до дій, які, згідно з тодішнім українським законодавством й міжнародною практикою застосування судочинства, не були кримінально караними. Жодної ж протиправної дії на території США більше ніж за рік свого перебування у Сполучених Штатах я не вчинив, тому американці вже мали б вирішити питання про надання мені політичного притулку.

Аби не допустити такого розвитку подій, Леонід Кучма та Потебенько з Обiходом довго розмірковували, яке звинувачення можна було б висунути проти мене. І вони не знайшли нічого кращого, як приписати мені причетність до замовних вбивств. Відверто кажучи, більш безглуздого звинувачення годі було й придумати. Наведу вам для ілюстрації один фрагмент із записів, зроблених Миколою Мельниченком. Він узятий з доповіді Президентові колишнього заступника Генерального прокурора Миколи Обiхода: «Ми до цього готувались, щоб об'явити всьому світу, що він ще, крім того, організатор замовних вбивств. Щоб це таким чином спонукало американців ні в якому випадку не випускать». Хіба тут ще потрібні якісь додаткові пояснення?«Моя партія обов'язково йтиме на вибори-2006»

— Павле Івановичу, ви розраховуєте на співпрацю з новою владою, в якій формі? Які враження від перших кроків на посаді голови уряду вашої колишньої колеги Юлії Тимошенко?

— Те реальне, чим я можу допомогти новій владі, — це подолання негативних наслідків десятилітнього панування режиму Кучми. Я знаю більшість злочинних схем, за якими роками діяли представники оточення Кучми, знаю, як швидко й ефективно можна їх викоренити без негативних наслідків для української економіки.

Але нині я працюю винятково над вирішенням своїх правових питань, а тому не маю ні часу, ні відповідних можливостей для належного аналізу й оцінки тих політичних процесів, які відбуваються в Україні. Робити ж поверхові висновки я не хочу, бо вважаю подібний підхід безвідповідальним. Та я не відмовляюся від коментаря на цю тему для вашої газети. Буде у мене час і можливість проаналізувати увесь масив інформації —будуть і мої коментарі.

— А взагалі,чим ви займатиметеся в Україні, якщо повернетеся?

— Мені потрібен буде деякий час для фізичної реабілітації. За ці роки довелося стільки витерпіти, що вистачило б на два життя. Тому я хочу прийти у себе, призвичаїтися до нових умов. А вже потім спробую реально оцінити ситуацію й вирішити, в якій сфері себе реалізовувати — у політиці чи бізнесі. Ці питання не можна поєднувати. Сподіваюся, що в нинішній Україні є розуміння того, що бізнес і політика — речі несумісні.

— Ваша партія «Громада» йтиме на вибори-2006?

— Обов'язково. Інша справа — у якій формі ми братимемо участь у парламентських виборах. Чи партія йтиме на вибори окремою політичною силою, чи у коаліції з іншими партіями проєвропейської реформаторської орієнтації — вирішить з'їзд «Громади», запланований на травень поточного року. Сподіваюся, що до того часу можна буде сказати і щось більш конкретне про мою особисту політичну позицію.«Я вже можу назвати себе фахівцем у баскетболі»

— Наостанок розкажіть, будь ласка, чим наповнені ваші дні? Чи з вами дружина і діти?

— Щоранку я за звичкою прокидаюся о шостій годині ранку й відразу ж починаю працювати з Україною — спілкуюся з представниками партії, адвокатами. Та й десятигодинна різниця у часі не дає найменшої можливості змінити цей графік. А далі — кава, трохи часу для фізичних вправ, занять на велотренажері, потім робота з документами до 20-ї години.

А вже потім щодня до 2-ї години ночі дивлюся на кабельному телебаченні улюблене спортивне видовище усіх американців — першість Національної баскетбольної асоціації (НБА). Сам давно цікавлюся цим видом спорту, вболіваю за Шакіла О'Ніла, котрий нині виступає за «Маямі Хіт». Втішаюся з того, що моя улюблена команда «Маямі» вийшла за набраними очками на перше місце не тільки у Східній конференції, а й в усій першості НБА. Тут, у Каліфорнії, за «Лос-Анджелес Лейкерс» виступає наш Станіслав Медведенко. На жаль, після минулорічного вдалого сезону Станіслав зазнав травми і нині ніяк не може вийти на належний рівень спортивної форми.

До речі, я вже можу назвати себе фахівцем у сфері баскетболу. Так сталося, що я мав нагоду детально вивчати структурну побудову й методику діяльності професійного баскетбольного клубу. Знаю, як будувати баскетбольну команду, й сподіваюся реалізувати цей мій досвід на практиці після повернення в Україну. Мрію піднести в Україні цей вид спорту на якісно вищий щабель.

Сам я проживаю у скромній міській квартирі недалеко від приміщення суду. Це приміщення, до речі, було визначено самим судом як таке, що найбільше придатне для належної підготовки для роботи з документами. Моя дружина і діти проживають у Сполучених Штатах. Дружина і старший син Олександр особливо допомагають мені при підготовці юридичних питань.

— Пардон, а браслет на руці, який позначає ваше пересування (про нього колись писала преса), він і досі з вами?

— Ні... Я ніколи не мав і не маю ніяких браслетів на руках. Це вже, вибачте, вигадки...«Жалкую, що навесні 1997 року мені не вистачило рішучості зупинити Кучму»

— Павле Івановичу, про що у своєму прем'єрському минулому ви жалкуєте?

— Незважаючи на той критичний стан, у якому перебувала українська економіка в 1996 році, мій уряд за більшістю показників справився з покладеним на нього завданням. Нам вдалося стабілізувати ситуацію в економіці держави. Ми разом з Національним банком ввели у серпні 1996 року національну грошову одиницю — гривню, — курс якої протягом усього періоду мого прем'єрства залишався незмінним.

Єдине, про що я шкодую, це про те, що навесні 1997 року мені не вистачило рішучості. Тоді треба було діяти більш радикально. Коли у квітні 1997 року Леонід Кучма почав формувати фонд під президентські вибори 1999 року й поклав на уряд обов'язки щодо його наповнення, вже в травні слід було скликати прес-конференцію, запросити якомога більшу кількість вітчизняних та зарубіжних журналістів i детально розповісти їм про механізми злочинної діяльності Леоніда Кучми. Можливо, тоді не було б другого президентського терміну Леоніда Кучми й Україна не втратила б 5 років. Ось за чим я найбільше шкодую.

На жаль, я вчасно не наважився зупинити Кучму і провину за це перед українським народом відчуватиму до кінця своїх днів.

NB. Інтерв'ю отримано електронною поштою.

Олена ЗВАРИЧ, http://umoloda.kiev.ua/