Референдум з приводу НАТО – технологія Кремля

6 грудня Центральна виборча комісія додатково зареєструвала 7 ініціативних груп всеукраїнського референдуму з питань вступу України до НАТО та ЄЕП і визначила термін збору підписів – 1 березня 2006 року. У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням: «Чи доцільно проводити всеукраїнський референдум з питань вступу до НАТО та ЄЕП у наступному році?»

Вадим КАРАСЬОВ (директор Інституту глобальних стратегій):

„Я думаю, що нічого страшного немає – хай проводять, врешті-решт референдуми, не заборонені конституцією. Але ж ми пам’ятаємо, що референдум в Україні - це плебісцит, а не правове рішення, тому все ж таки остання крапка буде за парламентом. Знати думку народу щодо ключових питань стратегічного розвитку – нормальна практика. Інша справа, що реагувати в той чи інший спосіб на результати референдуму уже буде нова Верховна Рада, оновлена (як структурно, так і персонально) влада”.

Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей):

„Країна-кандидат до вступу у НАТО проводить референдум щодо вступу у цю організацію безпосередньо перед входженням до неї. По натиску спрямованого з боку більшості політичної української еліти реальної перспективи входження найближчими роками України до НАТО немає, і в першу чергу через несприйняття поки що цієї ідеї більшістю населення. Так як у 2006 році Україна до НАТО вступати не збирається, то й сенсу для держави проводити такий референдум немає.

В той же час сенс провести такий референдум є для деяких політичних сил як внутрішнього, так і російського походження. Кремль вкрай занепокоєний зближенням позицій України та Євроатлантичних спільнот і готовий сприяти консервації антизахідних настроїв в стилі радянських стереотипів. Політичні сили, які є провідниками в Україні російських інтересів, використовують різні приводи (конфесійні, етнічні, питання входження до міжнародних структур) для розколу українського суспільства. Референдум з питань входження до НАТО буде ще одним з таких приводів для посилення в Україні відчуття розколу.

З технологічної точки зору для СДПУ(о) – це крок виграшний, адже ця партія маргіналізується і має всі шанси зійти з політичної арени, а цей референдум – шанс для неї протриматися на плаву.

А для політичної еліти – це привід замислитися, а чи не занадто небезпечним є сам механізм референдуму для національної безпеки держави”.

Олександр ДЕРГАЧОВ (провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України):

„Якщо коротко, то звичайно ні, оскільки це не стоїть на порядку денному. ЄЕП взагалі не потребує референдуму. Щодо НАТО, то тут можливі різні варіанти, але в будь якому випадку – це не те питання, яке може бути вирішене поточного року. Тобто, очевидно це референдум як піар-технологія, як спроба нагадати про себе і дійсно ускладнити ситуацію навколо євроатлантичного вибору України. Це відповідає інтересам певних політичних сил, орієнтованих передусім на Росію”.

Олександр ЛИТВИНЕНКО (провідний експерт політико-правових програм Українського Центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова):

„Я взагалі не говорю тут про питання державної й національної доцільності. Як на мене, ця ініціатива СДПУ(о) – не більше ніж передвиборча технологія. Адже очевидно, що самі питання, на перший погляд, не найбільш актуальні для пересічного громадянина, але такі, що мають найбільш конфліктний, полемічний потенціал, у першу чергу використовуватимуться в передвиборних програмах, передвиборних кампаніях політичних партій та блоків. Тому ініціація цього референдуму, мені здається, – передвиборний хід тієї політичної сили, яка на разі має дуже низький політичний рейтинг і сумнівні поки що шанси подолати трьохвідсотковий бар’єр.

Ця тема дійсно важлива й актуальна для частини населення України, вона корелюється з електоральними вподобаннями, і я думаю, що саме в такому сенсі вона використовується уже зараз”.

Володимир ЛУПАЦІЙ (виконавчий директор Центру соціальних досліджень «Софія»):

„Референдум – це однозначно політтехнологія. Це просто намагання демонізувати позиції діючої влади, і вже на базі демонізованого іміджу заявити власну позицію. Така собі гра в рикошет. Тому що є мабуть більше актуальних проблем для України, з приводу яких дійсно треба було б провести референдум.

Другий момент: це скоріше за все закинута тема, вона не йде зсередини України, тому що українська постановка, якби вона стосувалася цього питання, то вона б не стосувалася блоку НАТО, а скоріше нашої самостійної позиції, нейтралітету й позаблоковості. Скоріше б це нагадувало позицію, яку транслює партія «Віче» – не стільки заперечення НАТО, скільки декларування позаблокового статусу”.

Володимир МАЛЕНКОВИЧ (директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень): „Я думаю, что да, поскольку это проблема международных отношений Украины, и подобные вопросы решаются референдумом. Идти в НАТО или не идти, мы должны спросить у населения. Для меня это простой вопрос. Я не сторонник широкого использования референдумов, но подобного рода вопрос – о направленности внешней политики (тем более в связи с тем, что Украина имела нейтральный статус) должен выноситься на всенародное голосование для того, чтобы в зависимости от его результатов определяться, идем мы в НАТО или нет.

Массовая поддержка населением вступления в Северно-Атлантический Альянс нигде социологами не отмечена, и, тем не менее, нас уверяют (в том числе и Бутейко сегодня), что мы должны форсированным путем в ближайшие годы вступить в НАТО. Это может быть чревато серьезными последствиями – расколом Украины.

А невступление в НАТО не отменяет наш европейский выбор. Мы знаем, что есть страны, входящие в Евросоюз и не входящие в НАТО (Финляндия, Австрия, Швеция) и есть страны, которые, напротив, не могут попасть в ЕС. То есть НАТО не открывает для нас двери в Евросоюз.

Подобные вопросы должны решаться только с учетом мнения всего населения – такова европейская практика”.