Cвятослав Піскун: «Мені здавалося, що він мені кліпне»

Cвятослав Піскун: «Мені здавалося, що він мені кліпне»

Важкі броньовані двері нам відчинила струнка чорнявка в замшевих ботфортах на висо­ких підборах. Годину довелося чекати в холі, за невеличким журнальним столиком із розки­даними газетами й журналами.

Видео дня

З'явився охоронець, за ним зайшов Піскун. Він був чисто по­голений, у синьому светрі та чорних велюрових брюках. Ми сіли в кабінеті його дружини, на великому шкіряному дивані ко­льору кави з молоком. Над нами висіла картина: хисткий місток над прірвою. Пан Святослав роз­повів, що колись придбав її на аукціоні, а зараз вона коштує чи­малі грошей.

— Мені цілий ранок дзво­нять, — жартома "поскаржився" він. — Телефон розривається. Довелося вимкнути.

Це було 1 грудня - на профе­сійне свято працівників прокура­тури. У нього мала відбутися святкова вечірка, на якій госпо­дар збирався виконувати під гі­тару українські пісні та романси.

Я спитала про його перше "бойове хрещення" на прокурор­ському фронті.

— Це був стакан горілки і шматок сала з хлібом, — сміючись, повідомив Святослав Михайлович.

Він розповів, що сім років з дружиною і маленькою донь­кою мешкали у гуртожитку в Ір­пені. Згодом побудували будино­чок з мансардою, яку облашту-вали під спальню. Досі їздять ту­ди відпочивати.

За гороскопом Піскун — "риби", тому любить синій колір. Купує одяг у "Х'юго Босе". Вважає себе трудоголіком.

У кабінеті пані Світлани — великий дубовий стіл, акваріум і плазмовий телевізор. Саме транслювали засідання Верховної Ради. Це спо­нукало екс-генпрокурора торкнутися політики.

— Є один колишній держслужбовець, який за два дні до звільнення зробив оборудку на кілька мільйонів. А зняли його за те, що рані­ше кудись подів 18 мільйонів. Зараз він сидить у Верховній Раді і не хвилюється.

А яку справу запам'ятали найбільше?

— Один ірпінський хлопець, повернувшись із в'язниці, начитався книжок про ніндзь і зро­бив собі короткий меч. Носив його під пальто. У барі побачив дівчину з грішми. Пішов за нею і порубав її на шматки. Справа була складна: падав дощ і змив усі сліди. Дівчина лежала по­серед дороги і була така порубана, що ми спо­чатку подумали, що її переїхала машина. Цілу ніч шукали автомобіль або трактор, який міг це зробити.

Піскун запрошує в сусідню кімнату — до зи­мового саду в римському стилі. Із генпроку-рорського кабінету він перевіз сюди ікони та Біблію.

Розповів, що його мама розмовляла росій­ською мовою, а батько — українською.

— А Світлана, дружина, — з Волині, росій­ської мови взагалі не знає. У нас усе навпаки: я говорю російською, а дружина українською.

Новий рік він хоче провести у Кардових Ва­рах. Але найбільше любить Крим:

— Відпустку завжди проводжу в санаторії "Південний", де п'ять тисяч відпочиваючих. Там у мене є номер, який мені залишають. Одна жінка в суді кричала, що випила з Піскуном ка­ви, і тепер її кинув чоловік. Я добре її пам'ятаю: вона відпочивала в цьому санаторії і часто підсідала за наш столик.

На ваше життя коли-небудь посягали?

— Мене ледь не задушив у камері один затри­маний — морський піхотинець. Я допитував йо­го. Дуже здоровий був хлопець. Своєму товари­шу він наніс 36 ножових ран. То були 90-ті роки, коли відключали світло, — Піскун засміявся. — От під час допиту світло й вимкнули.

Пан Святослав похвалився, що його п'яти­річний син, теж Святослав (ім'я дала дружина) уже має жовтий пояс із тейквандо. Потім пові­домив, що любить біле вино, зелений чай і гос­трі страви. Зрідка може випити віскі, не курить. А найбільше шанує грузинську кухню. Напере­додні екс-генпрокурор саме вечеряв з прези­дентом Грузії Михайлом Саакашвілі, який при­їздив в Україну.

— Ми говорили про грузинський народ, його відвертість, — сказав Святослав Михайлович.

— Я розповів, що маю двох друзів — грузинів. Якщо грузин дивиться в очі — він ніколи не збреше. Саакашвілі зі мною погодився...

А самі часто брешете?

— По дрібницях. Більше обдурюю себе, — засміявся. — Або кажу рідним, що приїду — і не приїжджаю. Але Ющенка ніколи не обманював!

Щось колекціонуєте?

— Ікони. У моєї бабці була дуже гарна ікона. Я дивився на неї широко розплющеними очи­ма. Мені постійно здавалося, що Він зверху ме­ні кліпне.

Анастасія Щербина, «Газета по-українськи»

www.gpu-ua.info