Записів Мельниченка вистачить на весь список Литвина?

5 грудня відбулась перша офіційна прес-конференція екс-майора Миколи Мельниченка та Олександра Єльяшкевича, на якій вони виступили зі звинуваченнями проти Володимира Литвина.

У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням: «Чи змінить приїзд Миколи Мельниченка передвиборчі розклади в Україні?»

Віктор НЕБОЖЕНКО (керівник соціологічної служби «Український барометр»):

„Существует два параметра политической борьбы: собственно политический и электоральный. Часто партия или лидер имеет возможности электоральной поддержки, но по каким-то причинам пользуется неблаговидной или низкой политической репутацией. И это разные направления политической деятельности.

В данном случае Мельниченко прекрасно понимает, что он не может подействовать на электорат Литвина, но может подействовать на его список, на его политические ресурсы, на его позицию в Верховной Раде. Ведь Литвин же, грубо говоря, не простой политик и не просто, как его называют, осколок империи Кучмы – он еще и председатель парламента в достаточно сложный момент: от «оранжевой революции» до выборов. И, что бы мы ни говорили, этот статус делает его очень важной политической фигурой.

Вот как раз эта политическая тяжеловесность Литвина и является основной целью критики и ударов Мельниченко. Я думаю, что сейчас их задача – переформировать избирательный список партии Литвина, и не удивлюсь, если, как только будет оглашена первая пятерка и весь список, Мельниченко по каждому второму покажет какие-то дополнительные компрометирующие материалы. Вот этим, я думаю, он пока и занимается”.

Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей):

„Жоден скандал не може приковувати до себе посилену увагу постійно. «Касетний скандал» пережив період такої уваги під час акції «Україна без Кучми» й після неї вже не впливає на електоральні симпатії населення. Тому його в якості аргументації не використовували навіть під час досить загостреної президентської кампанії 2004 року. Очевидно, що симпатії-антипатії населення до конкретних політичних сил нові порції «касетного скандалу» уже не впливатимуть. Ось на що може вплинути нова інформація, так це на стосунки всередині української політичної еліти. Якщо версія про те, що зникнення Ґонґадзе було інспіроване Литвином унаслідок особистого конфлікту через жінку, набуватиме додаткових доказів і поширення. Тому у спікера парламенту можуть виникнути проблеми із запрошенням до майбутньої парламентсько-урядової коаліції”.

Вадим КАРАСЬОВ (директор Інституту глобальних стратегій):

„Якщо коротко – суттєво не змінить. Але тут важливий не результат, а тенденція, наміри, мотиви – чому саме зараз приїхали Мельниченко та Єльяшкевич і хто стоїть за спинами цих двох поважних українських політемігрантів. Якщо давати версії щодо цього останнього, то тут я б не висловлювався так категорично, що за приїздом Мельниченка є рука соціалістів. Не думаю, що соціалісти пішли б на такий ризик – тим більше, що інформприводи, які вже використовував, використовує й буде використовувати Мельниченко, б’ють не стільки по Литвину, скільки по всій системі влади, вони працюють не стільки проти Володимира Литвина або якихось конкретних осіб нинішньої влади чи напіввлади, скільки на користь Партії регіонів. Якщо дійсно Мельниченко розкрутиться вже на своїй історичній батьківщині, то це дійсно зможе спровокувати кризу влади, від якої буде потерпати й Соціалістична партія зі своїми міністрами, не кажучи вже про нинішню владу й окремих осіб.

Тому скоріше в цьому приїзді відчувається рука східного сусіда. Єдине питання – а навіщо ця справа йому потрібна, якщо це торкається, на перший погляд, Литвина. Очевидно, що східний сусід може сьогодні пожертвувати головою Верховної Ради для того, щоби ще збільшити шанси потужно стартувавшого Януковича й Партії регіонів”.

Володимир МАЛЕНКОВИЧ (директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):

„Я думаю, что приезд Мельниченко создаст интригу и напряжение в предвыборной кампании, но серьезно на результат выборов не повлияет, поскольку война в данном случае будет идти между Социалистической партией и партией Литвина. На мой взгляд, абсолютно ненужная война, потому что обе эти силы могли бы вместе иметь одну «золотую акцию», а если они будут воевать друг с другом, то могут лишиться этой акции (естественно, я говорю о формировании правительства).

Ситуация будет на слуху, поскольку это скандал, но ничего серьезного здесь быть не может, поскольку пленки Мельниченко вряд ли будут представлены в полном объеме. Даже те фрагменты, которые уже известны населению Украины, вряд ли будут опубликованы целиком. Что я имею в виду? Ну, например, знаменитый сюжет, связанный с Гонгадзе, где якобы присутствует Литвин, – он ведь начинается уже со скандала, с того, что Кучма ругается, кричит, угрожает отправить Гонгадзе на Кавказ, но перед этим было что-то, что вызвало раздражение Кучмы; эта причина где-то зафиксирована, но Мельниченко фрагмент с ней не дает. Наверняка, раз все это записывалось постоянно, там что-то есть такое, что будет компрометировать уже не столько Кучму и Литвина, сколько организаторов всей этой ситуации с пленками. Это первое.

Во-вторых, мы знаем, сколько уже недовольных поведением Мельниченко среди тех, кто раньше были его союзниками. Это и Березовский, это, по-видимому, Роман Купчинский, который не так давно публиковал в «Украинской правде» статьи, где четко говорится, что Мельниченко работал не один (а, думаю, Купчинский все это знает, поскольку сам в этом участвовал) и так далее.

То есть скандал будет невыгоден, прежде всего, Социалистической партии. Я думаю, что, если бы социалисты строили свою предвыборную политику не на скандале вокруг пленок Мельниченко, а на серьезной политической программе, отказались бы от некоторых консервативных позиций, в том числе и в национальном вопросе, то эта партия могла бы стать действительно серьезной лево-центристской силой, без которой нельзя было бы сформировать правительство. Если же они пойдут по пути конфликтов и скандалов, то они могут потерять возможность участвовать в формировании правительства”.

Кость БОНДАРЕНКО (директор Інституту національних стратегій):

„Я не думаю. Майор Мельниченко, а тим більше Олександр Єльяшкевич не є тими фігурами, які суттєво впливають на ситуацію в Україні. Рейтинг довіри до них є надзвичайно низьким як серед загалу, так і серед журналістів. Сам тон, в якому зверталися до Єльяшкевича й Мельниченка журналісти, засвідчив, що їх сприймали, м’яко кажучи, зі скепсисом та іронією. Фактично Мельниченко та Єльяшкевич ні статусно, ні якщо навіть виходити з тих матеріалів, які вони оприлюднювали, не є тими людьми, що могли змінити передвиборчу чи загалом політичну ситуацію в країні. Мені здається, що вони й не ставили такого завдання. Мельниченко фактично повторив старі звинувачення на адресу Литвина, при цьому не надавши якихось нових підтверджень. Стара версія для «жовтої» преси, яку вони почали повторювати, – про те, що між Литвином та Ґонґадзе був конфлікт через якусь жінку, взагалі не витримує ніякої критики. А що стосується самого майора, то він більше акцентує увагу на тому, що він дійсно записував на цифровий диктофон, що дійсно був один, що в нього не було спільників, ніж якимось чином намагається інтегруватися в українське політичне життя. Його епатажна й просто авантюрна поведінка в Україні, його зверхнє спілкування з пресою дають підстави говорити, що Мельниченка не перетвориться ні на ньюз-мейкера, ні на героя дня.

Ще хотілось би сказати, що приїзд майора Мельниченка (так само, як і Єльяшкевича), на мою думку викликаний не стільки їхнім бажанням допомогти українській Феміді, скільки бажанням людей, які стоять за касетним скандалом і які мешкають в Україні, залишаються в українському політичному житті, напередодні виборів обілити себе й уникнути відповідальності”.

Віктор УКОЛОВ (провідний експерт Центру екстремальної політики):

„В інших країнах світу значно менші події викликали відставки президентів, політичні кризи й гучні розслідування. В нашій країні звинувачення попереднього президента у вбивстві Ґонґадзе за п’ять років не привело ні до чого. Єдине – його ставленик Віктор Янукович програв вибори (і то в результаті «помаранчевої революції»).

Приїзд Мельниченка, по ідеї, мав би активізувати дії Генеральної прокуратури. Ті, кого можна звинуватити в причетності до вбивства Ґонґадзе завдяки плівкам Мельниченка, мали б не бути кандидатами в народні депутати й тим більше не очолювати парламенти. На жаль, ми живемо в іншій країні. Дасть Бог, з часом вона зміниться.

Я не думаю, що приїзд Мельниченка й Єльяшкевича зараз реально вплине на політичні розклади, але я думаю, що це реально може змінити ставлення значної частини виборців до Блоку Володимира Литвина”.

Олег ПОКАЛЬЧУК (науковий співробітник Інституту соціальної і політичної психології): „Приїзд Мельниченка й кампанія проти Литвина була очікуваною, оскільки інформація про те, що в плівках Мельниченка й у зникненні Георгія Ґонґадзе побічно задіяний Литвин і його якісь особисті стосунки з не названими поки що в Інтернеті жінками, фігурувала давно. Очевидно, сам приїзд його разом із Єльяшкевичем, який свого часу був палким прихильником Юлії Тимошенко, вказує на те, що вона теж може мати якісь інтереси в цьому процесі – цілком об’єктивні політичні інтереси. Гадаю, як мінімум, добрі стосунки з Єльяшкевичем вона зберегла й може якось комунікувати з ним на цю тему.

Що стосується вектора атаки на Литвина, то це достатньо вразлива тема для нього, оскільки його позиціонування на цих виборах іде фактично через соціалістичні, соціал-демократичні гасла: концепція загальності, соборності, спільності, певної ностальгії за радянщиною, «совком» (на що вказують фотографії) – все це вказує на тематику, в якій Литвин збирається використовувати ряд консервативних параметрів, у тому числі й такі, як суспільна мораль. А вектор атаки Мельниченка спрямований, власне, на те, щоб показати Литвина людиною аморальною й цинічною. Якщо ця кампанія розвиватиметься по тій схемі, про яку всі говорять, то, очевидно, це може сильно зашкодити йому, але якщо публічна кампанія розвивається поетапно, то це лише свідчить, що вона є предметом торгу. У даному випадку суб’єкт торгу, який виступає з боку Мельниченка, – це ті люди, які модерують цей процес (при всій яскравості теми цілком зрозуміло, що одна людина чи двоє людей, навіть здібних до публічної політики, не можуть втримувати у своєму смисловому просторі так довго настільки складні комбінації: вони, як мінімум, повинні вести з усіма учасниками політичного процесу переговори, а це практично неможливо – має працювати достатня кількість достатньо впливових людей.

Тому зрозуміло, що Мельниченко і Єльяшкевич – це лише вершина айсберга, який направлений не тільки на Литвина. Адже універсальність плівок у тому, що там задіяні по прізвищах усі без винятку учасники політичного процесу, і залежно від того, що підкреслюється в даній конкретній кампанії, те й буде використовуватись у плівках. Плівки – це такий кубик Рубіка”.