Борис Безпалий: "Уявіть, що ухвалили закон "Про щастя народу"

Постійний представник уряду у Верховній Раді Борис Беспалий, 52 роки, про депутатські зарплати, бюджет на наступний рік та американських консультантів

Однією із суперечок щодо бюджету-2006 є намір уряду створити 3-мільяр-дний Стабілізаційний фонд. Чому депу­тати, насамперед бюджетний комітет Верховної Ради, так категорично проти?

— Як кажуть, обпікшись на молоці, на воду дмуть. Але це не новація уряду Єханурова. Таке було і в Януковича. Він Стабілі­заційний фонд значною мірою використо­вував на виборчі цілі. Тобто на ті програ­ми, які були ефектними з погляду виборів. Тепер депутати бояться, що цей уряд зробить те ж саме. Хоча ніхто не запе­речує, що та­кий фонд потрібен. Скажімо, бу­ває необхід­ність у гро­шовій інтер­венції, якщо коливається курс гривні.

Або ж термі­ново треба добудувати якийсь об'єкт. Чи надати субсидії на продовольчому ринку.

Але три мільярди — значна сума. Де га­рантія того, що принаймні частину її не буде спрямовано на передвиборні цілі то­го ж Народного Союзу "Наша Україна"?

— Я поділяю перестороги окремих депу­татів, які говорять, що це може бути при­хованим адмінресурсом. Гарантією від не­цільового використання цих коштів має

бути парламентський контроль. Оскільки у Верховній Раді представлені конкуруючі політичні сили, то можна сподіватися, що "гри на одну руку" точно не буде.

Депутати вирішили добровільно відмо­витися від надбавки до зарплати — 10 тисяч гривень. Це бажання сподоба­тися виборцеві?

— За законодавством депутати не при­значають собі зарплату. В них зарплата прирівняна до урядових посадовців. Нині уряд прирівняв їх до міністрів. Депутати ж вважають, що підняття зарплати всім ка­тегоріям громадян має відбуватися посту­пово і пропорційно до розвитку держави. Тому рішення правильне і логічне.

Зарплата для депутата — також важлива річ. Мій виборчий округ - у Києві, і можу сказати, що ресурсів для роботи вкрай не­достатньо. Наприклад, на оренду офісу да­ється близько 100 гривень на місяць. Не знаю, яку халупу за них можна орендувати.

Така великодушна економія депутата­ми на своїх зарплатах якісь "дірки" реально може залатати?

— Це ілюзія — вважати, що такі "жер­тви" суттєво впливають на економічну ситуацію. Це, швидше, мо­ральний жест. З іншого бо­ку, кожна ко­пійка - не зай­ва. Мені незро­зуміла аргументація на кшталт: "Ну, давайте ухва­лимо цей закон. Він потребує всього 10 мільйонів". Не знаю, може для когось 10 мільйонів це взагалі — нічого. Для мене ж це велика сума. Копійка, ж карбованець береже. А тут не копійка, а мільйони.

На цей тиждень запропоновано законів на 20 мільярдів додаткових витрат. Це все одно, що роздати гроші від продажу "Криворіжсталі". Депутати перед виборами на­магаються всім роздати все, а собі зберегти мандат. Не представлені в уряді партії хо­чуть його підставити, а Верховну Раду зро­бити благодійником.

Уявімо, ухвалюється законопроект "Про щастя народу" — кожному роздати по міль­йону. Грошей немає. Приходить такий закон на підпис до президента. І що йому робити? Ветувати закон "Про щастя народу"? Тоді скажуть: "Ось який поганий президент. Він проти щастя народу". А підписати і не вико­нати - теж погано. А те, що там "щастя" ли­ше на обкладинці, а всередині суцільне не­щастя — хто ж про це думає?

Кажуть, на ефективну передвиборну кампанію партія має витратити від 40 до 500 мільйонів доларів. У партії вла­ди, яка претендує на статус "неолігархічної", такі суми є?

— Розкрутка партій триває роками і за­безпечується їхньою роботою. "Наша Украї­на" — це сила, яка утвердилася в Україні, яка добре відома. То чи потребує вона вели­ких грошей? Про неї ж і так усі знають. Для відомої вже політичної сили найважливі­шим є показати, що вона зробила. Це й визначатиме її перспективу. А обвішати всю Україну біг-бордами нам не потрібно.

Ви днями заявили, що чемпіон світу з боксу Віталій Кличко має всі шанси бути в прохідній частині списку "Нашої України". Хіба він — не капітал?

— Кличко — член нашої команди. Він, як і мільйони інших українців, заявив про свою громадянську позицію. Віталій — класичний "помаранчевий". Звичайно, він при цьому є ще й людиною відомою, українською леген­дою, має кращі за інших шанси на політичну кар'єру. Це нормальна ситуація.

До Секретаріату Ющенка запрошені аме­риканські консультанти, які працювали з президентом Клінтоном. Невже справи такі погані, що неспроможні власним ро­зумом виборсатися із проблем?

— Україна відкривається світу. Ми ви­слуховуємо різні думки, хоча рішення ухвалюємо самі.

Консультаційних послуг потребує навіть Білл Гєйтс у комп ютерній справі. Хо­ча він у ній — геній. Вислуховувати різ­номанітні думки - це абсолютно природний стан.

А консультантів треба брати звідти, де вони досягли успіху. Навіщо брати невдах?

Але ж як тепер президенту довести людям, що в його діях немає "руки Америки"?

Хоч би що ви робили, а опоненти обов'язково це критикуватимуть. Те ж сто­сується і Ющенка.

Я колись був фанатичним футбольним убо­лівальником. Пам'ятаю, коли київське "Дина­мо" вигравало у московської команди, "Совєтський спорт" лютував. Навіть якщо і випадко­во виграли. А як тільки кияни програвали, тон у москвичів відразу таким лагідним ставав. Тому опоненти нас частіше хвалять за наші слабкі кроки, які підсилюють їх, аніж за наші сильні дії. На те вони й опоненти.

Сергій ДОЙКО, «Газета по-українськи»

www.gpu-ua.info