Ющенко залишився сином Кучми
За якихось два місяці Україна мала відзначати річницю подій на Майдані. В шкільних підручниках уже встигли написати про них як про велику народну перемогу і торжество демократії. Але, підписавши ганебну угоду з Януковичем, всенародно обраний Президент дав зрозуміти народу, що свята не буде. Будуть хіба що поминки по надіях та сподіваннях мільйонів людей, які багато днів і ночей стояли на Майдані, захищаючи свій вибір.
Якщо розібратися, то Ющенко зрадив народ України вже двічі. Вперше — на парламентських виборах 2002 року. Тоді, покладаючись на його обіцянки та любов до України, незважаючи на шалений тиск адмінресурсу, погрози та шантаж, більшість виборців віддали свої голоси за блок «Наша Україна», який очолював Віктор Андрійович. Але минуло зовсім мало часу і виявилося, що Ющенко зіграв роль «троянського» коня, на якому безперешкодно в’їхала у Верховну Раду велика кількість депутатів, котрі зовсім не сповідували задекларовані «Нашою Україною» ідеї і дуже швидко полишили саму фракцію. Що казати, якщо навіть другий після Ющенка у списку виборчого блоку — Олександр Стоян — і той втік з «Нашої України», поповнивши лави її конкурентів. Отак, отримавши у народу велику квоту довіри, блок Юшенка не зміг сформувати більшість у Верховній Раді, тож сьогоднішній політичний розклад у парламенті значною мірою є наслідком нерозбірливості і невміння Ющенка формувати свою команду.
Потім були вибори-2004, коли всім хотілося вірити, що затяжна епоха Кучми нарешті відійде у небуття. Вибирати треба було між Віктором Януковичем та Віктором Ющенком. На фоні кримінального минулого першого кандидата Ющенко виглядав виграшно зі своїми проголошеними моральними якостями і обіцянками покласти край беззаконню в країні. І більшість українців, свідомо забувши, як Ющенко ше недавно називав Кучму батьком, знову йому повірила. Немало було й тих, хто вже тоді не мав жодних ілюзій стосовно нового Президента, але все ж навіть вони сподівалися, що для Ющенка інтереси України візьмуть тору над його «синівською любов’ю». 1 тому також пішли на Майдан. 1 навряд чи на помаранчевому Майдані, де, як по оголених нервах, били месіянські обіцянки торжества демократії й справедливості, хтось міг навіть припустити, що не менше ніж за рік народ розчаровано і болісно видихне: обдурили! Знову...
Власне, його обдурили не тільки тепер і не тільки сьогодні, коли Ющенко підписав меморандум з Януковичем, уже названий журналістами «українським пактом Молотова—Ріббентропа». Вірність своєму «політичному батьку» Кучмі проходить червоною ниткою через усі вісім місяців правління Президента Ющенка. З «Десяти кроків назустріч людям», задекларованих Ющенком у передвиборній програмі, не зроблено жодного. Все, як і було: бідність, безробіття, високі ціни, незахищені пенсіонери й пограбоване село. Не розкрито справу Гонгадзе, не названі прізвища тих, хто фальсифікував вибори, не знайдено навіть винуватців отруєння самого Ющенка. Так і хочеться запитати у Віктора Андрійовича: то, може, і отруєння не було, і фальсифікацій не було, і він є не-легітимно обраним Президентом?
Як гарно обіцяв Ющенко, що результати злочинної «прихватизації» буде переглянуто і поцуплені у держави підприємства повернуть назад. Але сьогодні він і тут уже домовився з Януковичем — реприватизації не буде. Тому зять Кучми спокійно отримує назад свої заводи, які намагався забрати у нього уряд. Та й сам Кучма все частіше з’являється на телеекранах і повчає країну, як треба жити, а заодно й роздає телефонні вказівки «сину», як це здійснювати на практиці. Майбутній же прем’ер-мшістр уже розціловується з екс-президентом — ще б пак, як багато їх об’єднує, скільки вони зробили один для одного! То невже Ющенко знову привів до влади настільки бідну на персоналі команду, що на посаду прем’єр-міністра не знайшлося нікого іншого, як старого перевіреного кучміста? А де ж нові національні кадри? Де молоді професіонали, про які ми так багато чули і від Президента, і від його оточення?
Пригадую, як, прийшовши перший раз у Верховну Раду вже Президентом, Ющенко сказав, що більше ніколи у парламенті не купуватимуть голоси депутатів. Але всім очевидно, що там знову почалися ігри, знайомі з часів Кучми: тиск на депутатів, підкуп — як грішми, так і обіцянками «посприяти бізнесу», «притиснути конкурентів», «допомогти партнерам» і т.п. Усе це вже було — згадаймо, з яким феноменальним результатом був обраний прем’єр-міністром Віктор Янукович. Мені, наприклад, відомо, що Олега Тягнибока намагалися купити за 500 тисяч доларів, депутатів Володимира Черняка та Лілію Григорович — за трохи меншу суму. Вони не продалися, але ж знайшлося багато інших, хто сторгувався за свій голос. Звідси і просте пояснення того, звідки у Верховній Раді взялося 300 мільйонерів. 1 ось цю ганебну практику торгівлі голосами нова влада так і не змогла припинити. Бо чим ще пояснити той факт, що між першим і другим голосуванням за Єханурова минуло лише два дні, але багато депутатів встигли за цей час кардинально змінити свою позицію.
Багато обіцяв новий Президент і в царині демократії та свободи слова. Та варто було репортерам розказати про пристрасть президентського сина до розкоші, як це викликало у Віктора Андрійовича неприховане роздратування перед журналістськими «мордами». А ось у США тільки за підроблений рецепт в аптеку племінницю Буша притягли до відповідальності, бо закон є закон, і всі перед ним рівні. Але яку демократію збирається побудувати Ющенко, якщо сам цими законами нехтує?
Віктор Андрійович повинен зрозуміти: хоча його ім’я було прапором Майдану, люди вийшли не за нього особисто, а за самих себе, за те, щоб покласти край беззаконню і започаткувати нову епоху справжнього народовладдя й реального верховенства права. І він як Президент має стати взірцем високої моралі й поваги до закону. Але... знову маємо те, що маємо.
Підписавши меморандум з Віктором Януковичем, Ющенко поставив Україну в один ряд з іншими корумпованими країнами на пострадянському просторі. Президент веде країну до міжнародної ізоляції. Оголошуючи амністію за фальсифікації на виборах, він відкриває і собі шлях до використання адміністративного ресурсу та махінацій на майбутніх виборах. Бо, як сказав керівник фракції «Наша Україна» Микола Мартиненко, політик після виборів повинен думати про наступні вибори. От Ющенко й думає.
Мені часто доводиться спілкуватися з європейськими політиками, які теж шоковані й розчаровані тим, що відбувається в Україні. «Нас просто обдурили», — кажуть і вони. А дії Президента Ющенка розцінюють як виклик усім демократичним силам Європейської спільноти. Адже будь-яка змова про уникнення покарання за скоєний злочин створює прецедент беззаконня. Зрада і беззаконня не можуть підняти престиж країни на світовій арені. Європейські політики допомагали українцям не для того, щоб зробити Ющенка Президентом, а щоб в Україні перемогла справжня демократія. А справжня демократія — це не можливість говорити, що тобі спаде на думку, а верховенство права, рівність усіх перед законом.
Сьогодні Медведчук, Пінчук та Янукович вітають кроки Ющенка. Схоже, що тепер ці хлопці керуватимуть країною разом, адже президентська команда мало чим відрізняється, від них. Як і раніше, високі посадовці ігнорують закони незгірше від найщиріших кучмістів. Екс-секретар РНБО Петро Порошенко за якісь півроку загруз у скандалах не менше, ніж Віктор Медведчук за кілька років свого закулісного правління. Порошенкові тісно на просторах України, то він поширив свою «діяльність» ще й на сусідню Молдову. Екс-міністр транспорту Червоненко (дуже добрий приятель Людмили Кучми, до речі) зі своїх планів, приурочених до обрання нового Президента, не виконав хіба що одного — не здійснив урочистого обряду обрізання в синагозі. Бо все решта пройшло; «на ура»: і на «Формулу-1» з’їздив, і державні порти пороздавав дружнім фірмам.
І за такої ситуації Президент запевняє, що все йде по плану, ситуація поліпшується? Для нього і його сім’ї справи справді йдуть на краще. Та хай він запитає в простого українця з вулиці, як живеться в країні, турбуватися про яку є його священним обов’язком?
Тепер люди часто говорять між собою: чи буде другий Майдан? Буде, якщо Ющенко не почне виконувати обіцянки, які так легко роздавав на Майдані. Треба ще і ще раз вимагати від нього відповіді: чи сидять бандити по тюрмах? Чи покарані організатори масштабних фальсифікацій? Чи повернуто в державну власність незаконно або за безцінь приватизовані підприємства? Президент дуже полюбляє багато говорити про палку любов до України, але таку любов треба доводити конкретними діями.
На жаль, Віктор Ющенко вже не зможе стати справжнім батьком і об’єднувачем нації. Він залишився сином Кучми. Проте будемо сподіватися, що президентство Ющенка є лише перехідним етапом до справжньої демократії в Україні, коли влада справді буде належати народові, а верховенство права не буде порожнім звуком і набуде реального змісту. Найгірше, що може зараз статися, — це розчарування і байдужість. Робота тільки починається.