Мільйони для кума

Виступаючи 19 вересня на телеканалі «1+1», екс-секретар Ра­ди національної безпеки і оборони України Петро Порошенко запропонував журналістам провести незалежне розслідування обвинувачень, висунутих проти нього колишніми держсекретарем Олександром Зінченком та головою СБУ Олександром Турчиновим. А ще поінформував, що до Генеральної прокура­тури щодо нього були передані лише матеріали за епізодом з житловим будинком, який зводиться на схилах Дніпра побли­зу Марийського палацу і який він начебто хотів прибрати до рук.

«Окрім цього епізоду та інтернет-роздруківок Речинського, який працював на посаді прес-секретаря у Турчинова, слід­чі більше нічого не мають», — запевнив телеглядачів Порошен­ко і розповів історію про те, як керівники будівельної компанії пропонували йому хабара за сприяння в завершенні споруд­ження скандально відомого будинку по вулиці Грушевського, 9а.

За версією Порошенка, починаючи з кінця березня 2005 року працівники цієї компанії намагалися з ним «про щось» домовитися. На прохання народного депутата України Леоніда Каденюка він прийняв їх наприкінці травня. «Розмова була ко­роткою і розпочалася з пропозиції хабара. Їх вигнали, і з тих пір я їх не бачив», — запевнив Петро Олексійович.

Аось як Порошенко описав свою зустріч з інвестором будівництва в інтерв'ю інтернет-виданню «Українсь­ка правда».

—Если говорить по сути публично выдвинутых вам обвинений. Например, дом по улице Грушевского, 9а. Это самый красноречивый пример, потому что его видят все, кто переезжает по мосту с левого берега Днепра на правый. Вы говорите, что взят­ку вам предлагали инвесторы этого строительства, которым устроил прием у вас депутат Каденюк. Однако он говорит, что все было наоборот: как раз вы настойчиво вызывали к себе этих строителей...

— Якатегорический противник того, чтобы слово было прошив слова. Я убежден, что журналисты должны провести расследование   всех этих обвинений. Наверное, достаточно взять распечатку телефонов, если она не уничтожена, и посмотреть, сколько раз   с телефона   Каденюка   было звонков в мою приемную с просьбой принять этого инвестора.

—   Много?

—Больше десятка. И действительно, один раз я на выезде встретился с Каденюком. На его слова, что «неудобно, человек к тебе десять раз обращался, а ты все время переносить», я сказал: «Ладно, я приму, передай, пусть приходят, раз ты так просишь».   Но есть объективные факты   — кто кому сколько раз звонил. Причем это было как по правительственной связи из кабинета Каденюка, так и по мобильному телефону этого человека (Панчука, представителя инвестора строительства). Я ни разу не разговаривал с ним по телефону, это все было общение через приемную, когда он постоянно просит: «Когда же меня сможет    принять    Петр    Алексеевич?». Можно проверить, сколько раз он был в секретариате Президента. Первый   раз звонок раздался в начале марта и звонили аж до конца мая, пока я согласился его принять на 10—75 минут, после чего он был выпровожен.

—Ну, если все было так, как вы говори­те, то вы тоже не правы. Если вам пред­лагали взятку, вам нужно было вызывать милицию, а не говорить этому человеку, что его спасает лишь то, что он пришел по просьбе депутата.

—Он ответил: «Петр Алексеевич, вы меня не так поняли, я готов это передать государству. И это вообще лично вас не касается. Вы не обижайтесь, дослушайте...»

— А что он перед этим говорил?

— Яне хотел бы дословно комментировать. Этот человек был выпровожен, и с мая я его не видел, не слышал и не собирался с ним общаться. И внезапно в сентябре это вспоминают.

Однак Генеральна прокуратура не пові­рила твердженням Порошенка про його законослухняність і порушила криміналь­ну справу за фактом протидії законній господарській діяльності компанії, яка зводить будинок по вулиці Грушевського, 9а в Києві. Кримінальна справа була по­рушена 17 вересня 2005 року за статтею 206, частина 3 Кримінального кодексу на підставі заяви керівництва компанії «Інвес» — замовника будівництва, й компанії «Індимоверто» — інвестора з залучення іноземних капіталів.

На прохання президентського кума ми вирішили розібратися в історії з будинком по Грушевського та з'ясувати, хто ж бре­ше: Порошенко чи Каденюк, який пообі­цяв подати на екс-секретаря РНБОУ до суду за наклепницькі заяви.

Цар сказав: «Знести!»

Про те, що на дніпровських кручах споруджується елітний житловий комплекс, кияни знали давно. Хоча їх­ньою точкою зору на доцільність подібних новобудов в історичному центрі міська влада, звичайно ж, не цікавилася. Що ж до решти мешканців України, то про скандальне будівництво вони довідалися навесні цього року, коли Президент Укра­їни в одному зі своїх виступів по телеба­ченню звинуватив будівельників у тому, що через них українські князі в домови­нах перевертаються, і зажадав знести май­же збудований 22-позерховий палац.

Автор цих рядків теж належить до лю­дей, які категорично не сприймають архі­тектурних смаків нинішнього столичного мера й вважають неприпустимим будь-яке будівництво на схилах Дніпра, проте пре­зидентські філіппіки здалися не дуже ро­зумними.

Було б зрозуміло, якби Президент пуб­лічно висловив своє ставлення до архітек­турних експериментів Омельченка й забо­ронив столичній держадміністрації видава­ти нові дозволи на будівництво без попереднього широкого громадського обгово­рення плану забудови Києва. Але зносити те, що вже побудували?.. А хіба київська влада свого часу не видала дозвіл на будів­ництво по Грушевського, 9а? Можна не сумніватися, що роботи велися на закон­них підставах і з дотриманням усіх необ­хідних формальностей. Не для того вкла­даються в подібні проекти колосальні кошти, щоб через рік чи п'ять з'ясувалося, що під якимось папірцем не вистачає яко­гось підпису (інше питання — скільки коштує той чи інший підпис).

Але в такому разі не тільки знесення будинку, а навіть призупинення його спо­рудження є порушенням закону й невико­нанням з боку держави або органів місце­вого самоврядування взятих зобов'язань. Знести будинок після того, як влада дала дозвіл на його зведення, — це те саме, що виселити людину із законно придбаної нею квартири лише на тій підставі, що колишньому власникові помешкання зна­добилися гроші й він хоче цю квартиру продати повторно. Одностороння відмова від виконання зобов'язань в Україні, як і в усьому світі, не допускається. І якщо представники влади, зокрема Президент, вважають, що дозвіл на будівництво був виданий підлеглими Омельченка безпідс­тавно, то треба не про князів і домовини розповідати, а звернутися до суду з позо­вом про оголошення такого дозволу не­дійсним. З наступною виплатою забудов­нику понесених ним витрат за рахунок столичного бюджету.

Припустімо, суд врахував би думкуПрезидента й виніс рішення про припи­нення будівництва. І що далі? Що стало­ся б з недобудованим залізобетонним монстром? Висадити будинок у повітря не можна — попливе грунт під розташова­ним поруч Марийським палацом. Розібра­ти споруду без загрози зсуву грунту на схилі Дніпра також нереально — немає в Україні таких технологій, щоби витягува­ти з землі палі завдовжки майже 40 мет­рів. Під будинком прокладено дренажну систему, яку треба постійно доглядати. Хто це буде робити у випадку, якщо дім знесуть? Та й вартість демонтажу, напев­но, перевершила б вартість самого будів­ництва. Отже, вимагаючи знести будинок, Віктор Ющенко або не знав про те, з яки­ми проблемами це пов'язано, або ж нама­гався вплинути на інвестора. Яку мету мав при цьому Президент?

«Порошенко поводився як барига, а не державний діяч»

Хто саме напоумив Віктора Ющенка вимагати знесення майже спорудже­ного будинку? Це можна зрозуміти з роз­мови з керівником інвестиційної компанії «Індимоверто» Володимиром Паичуком, який, зі слів Порошенка, пропонував йо­му хабара. Другий співрозмовник — ди­ректор фірми-замовника будівництва, ТОВ «Інвес», Анатолій Шалоплут.

—Пане Анатолію, внесіть, будь ласка, ясність, чому ви стали забудовувати дніп­ровські кручі і в якому стані перебуває бу­дівництво зараз?

—Кілька років тому ми уклали з ком­панією «Індимоверто» угоду, зо­бов'язавшись підшукати кілька земельних ділянок для будівництва елітного житла. Зокрема, звернули увагу й на розташова­ний біляМарийськогопарку колишній дитячийсадочок,якийнатоймомент давно не функціонував за призначенням. На місці цього садочка ми й запропонува­ли спорудити житловий будинок. На от­риманнядозволумісцевоївладиунас пішлотрироки.Спочаткупроектбув зроблений на 15 поверхів. У процесі бу­дівництва ми відкоригували проект й до­дали ще п'ять поверхів. Таким чином, бу­динок повинен мати 20 житлових поверхів плюс технічний поверх і котельню. Цей відкоригований проект був погоджений з управлінням архітектури, і ми отримали на руки підсумковий документ — лист-погодження, який давав нам право на бу­дівництво. Потім проект був направлений на технічну експертизу, але ми будівництво не зупиняли, оскільки вже мали дозвіл на спорудження додаткових поверхів. До того ж зупиняти будівництво на схилах, у складних геологічних умовах, не рекомен­дується. Тому ми будували далі, знаючи, що з архітектурою й столичною владою питання погоджене, а експертиза вирішує сутотехнічніпитання: чивідповідають застосовані нами конструкції особливос­тям геологічних умов і таке інше. Якраз уцей час і почалася масована піар-компанія, організована Порошенком, та пере­вірки нашого підприємства. А за фактом одержання нами дозволу на будівництво була навіть порушена кримінальна справа. Причому порушена абсолютно безпідстав­но, що згодом визнала Генеральна проку­ратура, якій довелося цю справу закрива­ти.

—А чому винуватцем ваших негараздів ви вважаєте саме Порошенка?

—Перевірки розпочалися одразу після його призначення на посаду секретаря РНБОУ, а якщо точніше — після нашої зустрічі з першим віце-президентом кон­церну «Укрпромінвест» паном Кононенком. Той запросив нас на зустріч і ска­зав, що в нього є доручення від Поро­шенка поговорити з нами щодо подаль­шої долі будинку на Грушевського. З йо­го слів, у нас є два варіанти: або будів­ництву буде відкрита «зелена вулиця», або ми не зможемо працювати взагалі. Кононенко спитав: «Які будуть ваші про­позиції?». «Якщо ви запросили нас на цю зустріч,то ми чекаємо пропозицій від вас», — відповів я. «Ну, тоді йдіть і ду­майте, але у вас будуть проблеми з про­куратурою міста Києва й персонально з Порошенком». А через три дні почалася кампанія в ЗМІ та тиск з боку податків­ців, КРУ, міліції, прокуратури.

Коли нічого кримінального знайти не вдалося, до нас направили пожежників. Вони зробили 20 зауважень.

На 18 зауважень ми відреагували впро­довж одного дня — там пожежний шланг не так лежав, там розетка не така була. Але виявилося, що вже після того, як ми розпочали будівництво, були внесені змі­ни до будівельних нормативів, згідно з якими пожежники запровадили випробу­вання на полігонах будівельних конструк­цій. Тому ми мали виготовити макетні за­лізобетонні конструкції, аналогічні тим, що використовуються при спорудженні будинку на Грушевського. Після того як конструкції затверділи й набрали міцнос­ті (на це разом з виготовленням пішло два місяці), вони були спалені на полігоні. Затим пожежники нам сказали, що вони забули про ще одну конструкцію, яку тре­ба також виготовити для полігонних вип­робувань. Наша позиція — не конфлікту­вати, а виконувати всі, навіть не дуже ро­зумні, приписи контролюючих інстанцій. Тому ми виготовили ще одну конструк­цію, яка також успішно пройшла випро­бування. Все це можна було б робити й без зупинення будівництва, оскільки все одно пожежники не підписали б акт здачі будинку в експлуатацію, доки ми не вико­наємо всі їхні вимоги. Тим не менш, нам зупинили роботу.

—Ачи вплинув виступ Президента на активність перевірок?

—Нас на той момент вже перевіряли. Але після виступу Президента головний архітектор Києва Присяжнюк відкликав свій підпис підлистом-погодженням, який давав нам дозвіл на будівництво.

—Хіба таке можливо?

— Якби наш проект мав якісь вади, то лист-погодження ніколи б не був вида­ний. Якщо ж ми його отримали, то це оз­начає, що ми пройшли всі чиновницькі кола, виконали всі вимоги законів і нор­мативних актів, маємо позитивні виснов­ки всіх експертиз.

—Тобто погодження було на всі 20 по­верхів?

—А як би ми могли будувати, коли б не мали всіх необхідних на це дозволів? Невже ви думаєте, що іноземний інвестор вклав би гроші в будівництво, якби ми не мали згоди міської влади? Тому ми звер­нулися до господарського суду з позовом, у якому просили спонукати київську вла­ду до відновлення листа-погодження.І місцевий суд, і апеляційний наш позов за­довольнили,визнавши,що лист-погод­ження ми отримали законно і підстав ска­совувати його в головного архітектора Ки­єва не було. Кілька днів тому рішення су­ду набуло чинності, й тепер ми можемо продовжувати будівництво.

— А до Порошенка ви також ходили?

—Ні,до Порошенка викликали Воло­димира Григоровича Панчука, себто ін­вестора.

—Володимире Григоровичу, так це ви пропонували хабара секретареві РНБОУ?

—Ви його більше слухайте... Наскіль­ки я знаю, спочатку Порошенко планував забрати собі будинок по Грушевського, 9а руками міської влади. Але в мерії йому допомогти нічим не могли, оскільки буді­вельники мали всі необхідні дозволи на спорудження будинку.

Ми багато чули про те, що Порошенко безчинствує, нам з усіх боків говорили, що треба шукати шляхи вирішення з ним пи­тання. Але я як представник інвестора, який вже вклав чималу суму в це будів­ництво, не збирався ні з ким домовлятися. Я почав писати листи Президентові. Один лист, другий, третій, але складалося вра­ження, що мої звернення йшли в порож­нечу. Тепер мені зрозуміло, чому ці листи не доходили до Віктора Андрійовича.

Тоді я звернувся до СБУ та Генеральної прокуратури зі скаргами на незаконні дії перевіряючих органів, оскільки ми не ма­ли жодного паперу з претензіями до нас, окрім як від пожежників. Навіть кримі­нальна справа була порушена не проти нас, а «за фактом зловживання особами Міністерства культури і мистецтв Украї­ни, Інституту археології НАН України, го­ловного управління земельних ресурсів КЕДА, Головного управління містобуду­вання та архітектури, державного управ­ління екології та природних ресурсів у м.Києві та Головного санітарного лікаря м.Києва своїм службовим становищем».

Зараз ця кримінальна справа закрита й усі обвинувачення зняті, але в нас вилучали документи, допитували співробітників. Підкреслюю: це відбувалося по кримі­нальній справі, яка до нас не мала ніяко­го стосунку.

Так ось, одного разу в березні до мене заходить мій знайомий — народний депу­тат України Леонід Каденюк — і каже: «Тебе розшукує Пєтя Порошенко. Можна дати твої телефони?». «Порошенко? — питаю. — Звісно, можна». Зі слів Каденюка, Порошенко зустрів його на вулиці, запросив у свою машину й попросив пе­редати мені, що якщо я хочу владнати проблеми з будівництвом, то треба зустрі­тися з ним.

—Тобто ініціатором вашої зустрічі був саме Петро Олексійович?

— Саме так. Каденюк повідомив Порошенку мій телефон, але тривалий час, мо­же, з місяць, той мені не телефонував. У квітні до мене знову підійшов Каденюк і каже: «Порошенко тебе розшукує й поп­росив організувати з тобою зустріч». І ось нарешті моєму секретареві зателефонува­ла секретарка Порошенка й повідомила: «Петро Олексійович хоче бачити Володи­мира Григоровича». Це було наприкінці тижня, до того ж якраз того дня мене в офісі не було. Після вихідних я зателефо­нував у приймальню Порошенка за номе­ром телефону, який залишила його секре­тарка. Кажу: «Моє прізвище Панчук, ме­не розшукував Петро Олексійович». «Доб­ре, — відповідає секретарка. — Зателефо­нуйте, будь ласка, за п'ять хвилин». Теле­фоную знову. «Петро Олексійович чекає на вас сьогодні о пів на четверту».

Приходжу в РНБОУ... Сказати по правді, ніколи не думав, що зі мною мо­жуть так розмовляти. «Я, Петро Олексійо­вич Порошенко, хочу сказати вам, що ваш будинок загрожує національній без­пеці України. Ваш будинок — найганебніше будівництво XXі XXIстоліття! Прези­дент обурений, і я, Петро Олексійович Порошенко, зобов'язаний вам передати волю Президента: ви маєте знести цю бу­дівлю й посіяти там траву». Відповідаю: «Я б не заперечував, але хто відшкодує вартість вже побудованого та заплатить за демонтаж і траву?». Він знову: «Я, Петро Олексійович Порошенко, секретар Ради національної безпеки й оборони України, уповноважений Президентом...»

—Зрозуміло, — кажу, — але що я маю зробити,щобПрезидентпомінявсвою точку зору? Враховуючи, що я перебуваю зараз у вашому кабінеті, хочу попросити вас представити мене Віктору Андрійови­чу, щоб я зміг пояснити йому також і свою точку зору. Мені вистачить п'яти хвилин, щоб проінформувати Віктора Ан­дрійовича про справжній стан справ. Бо все це йде через відсутність інформації.

— У Президента є більш нагальні спра­ви, ніж займатися вашим будинком.

—Ну, добре, — кажу, — тоді яке буде рішення?

—А ви знаєте, що на місці цього бу­динку раніше був дитячий садочок?

—Може, й був, я звідкіля знаю.

—Так ось, цей садочок належав мені. А ви там будуєте.

— Вибачте, але мене як інвестора не ці­кавить, що раніше було на місці будівель­ного майданчика. Міська влада виділила землю під будівництво, ми перевірили на­явність усіх дозвільних документів, прове­ли експертизу проекту, відкрили фінансу­вання. А що там було раніше — мене як інвестора будівництва не стосується.

—Ви, — каже Порошенко, — зараз по­винні мені сказати, яке ваше рішення: або зносити будинок, або...

—Що «або»?

—Все, йдіть і думайте! Дасте мені від­повідь сьогодні о 18-й годині.

Десь за годину телефонує мені секре­тарка Порошенка: «Володимире Григоро­вичу, призначена вам Петром Олексійо­вичем зустріч з 18-ї години переноситься на 19-30».

Приходжу я до Порошенка о пів на восьму вечора. Сідаємо в його кабінеті за журнальний столик. Там ще люди в нього були. Порошенко питає: «Ну що, виріши­ли?». «Нічого, — кажу, — я не вирішив. Гроші вкладені, будинок майже зведений,частина квартир уже викуплена. Що я мо­жу вирішувати?» Тоді він знову заводить розмову про Президента, про те, наскіль­ки той обурений, а потім запитує:

— Яка загальна площа будинку?

—Приблизно 20 тисяч квадратних мет­рів.

—А скільки вже продано?

— Тисяч п'ять.

—Я даю вам 60 мільйонів, і щоб духу вашого на будівництві не було. Ні вашого, ні тих, хто вже купив квартири.

—Перепрошую, — кажу, — але будів­ництво коштує 88 мільйонів. Хто ж повер­не решту? І що значить виселити людей, які вже заплатили гроші й купили собі майбутні помешкання?

— А про яку валюту йшлося в розмові?

—Звісно,про долари.Будинок зво­диться на коштиіноземногоінвестора, тож у гривнях ми нічого не рахуємо. Я ка­жу: «Мене така пропозиція не влаштовує. Це не вихід». Порошенко говорить:

— Тоді пропоную вам інший варіант. Я вам даю 6,5 га землі в Криму, ви там по­будуєте щось інше й зможете окупити те, що витратили на будинок по Грушевського.

—Я нічого не збираюся будувати в Криму, — відповідаю. — Дайте можли­вість закінчити будівництво в Києві, а про Крим ми поговоримо пізніше.

—Я вам запропонував. Можете йти. Я чекаю добу.

— Тобто Петро Олексійович хотів заро­бити на цьому будинку 28 мільйонів дола­рів?

—Звісно. Будинок коштує 88 мільйо­нів, він забирає його в нас за 60, а виторг — собі. Але ж там люди — ті, які вже внесли гроші й купили квартири, розумі­єте... Порошенко поводився як барига, а не державний діяч.

—Але Порошенко розповідає, що це ви йому пропонували хабара, й він, як тільки почув таку пропозицію, випровадив вас із кабінету.

—Порошенкобреше.Оскількив РНБОУ система перепусток, неважко пе­ревірити, що впродовж одного дня я був у нього двічі. Перший раз ми спілкувалися близько години, а другий — півтори годи­ни, з пів восьмої до десятої вечора. До то­го ж під час нашої другої бесіди в кабіне­ті було двоє свідків, які зможуть підтвер­дити, що ніхто мене не виганяв.

І потім, невже ви думаєте, що я став би пропонувати Порошенкові хабара після всіх попередніх «наїздів»? Щоб мене, як кажуть, взяли на гарячому, і тоді будинок на Грушевського дістався б йому взагалі безкоштовно?

— І щобуло далі?

—Я розповів своїм компаньйонам, що саме вимагає Порошенко, й усі погодили­ся, що це є справжнє пограбування. Тому ми звернулися до Генеральної прокурату­ри, й за фактом перешкоджання нашій роботі була порушена кримінальна спра­ва.

Садок дитячий коло хати

Днями перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк повідомив, що має намір подати до суду на Петра Порошенка у зв'язку із заявами остан­нього, що начебто він приводив до ньо­го людей, які пропонували секретареві РНБОУ хабара за дозвіл на продовжен­ня будівництва будинку по Грушевсько­го, 9а. Тож тепер у Петра Олексійовича будуть усі можливості довести свою законослухняність і без допомоги журна­лістів. Варто лише надати суду докази правдивості своїх слів. Нас же в цій іс­торії зацікавила фраза екс-секретаря РНБОУ, яку він сказав інвестору, — що на місці будинку раніше був дитячий са­дочок.

Архівний пошук підтвердив наші при­пущення. Справді, за адресою Грушевсь­кого, 9а колись був розташований дитя­чий садочок, підпорядкований відділу освіти Печерської районної держадмініс­трації. 26 жовтня 1999 року приміщення цього садочка, який на той момент уже не функціонував, загальною площею 909 кв. м. були здані в оренду під офіс зак­ритому акціонерному товариству «Укра­їнський промислово-інвестиційний кон­церн» (кому належить цей концерн, по­яснювати, мабуть, не треба). 17 серпня 2001 року термін дії договору оренди за­кінчився, але «Укрпромінвест» відмовив­ся виїжджати з дніпровських пагорбів. Тоді відділ освіти звернувся до господар­ського суду, і 12 грудня 2002 року той виніс рішення про примусове виселення «Укрпромінвесту». Згодом садочок був знесений, а на його місці почали зводити житловий будинок — на заздрість Петру Порошенку, який, вочевидь, досі вважає себе хазяїном цієї земельної ділянки.

Більше того, не є таємницею, що ни­ні Петро Олексійович мешкає поруч зі скандальною новобудовою — за адресою вул. Грушевського, 9. І може щодня спостерігати, як на місці його недавньо­го офісу зводиться «хатинка» для його колишніх колег по СДПУ(о) та Партії регіонів. У пресі вже засвітилися прізви­ща кількох щасливців, чиї бізнес-структури викупили частину квартир в елітній новобудові, а саме: керівника благодій­ного фонду Віктора Медведчука, Дмитра Шуста та екс-радника Віктора Януковича Едуарда Прутника.

У всій цій історії залишається незро­зумілою роль Віктора Ющенка, який пе­реконаний, що київські князі переверта­тимуться в домовинах, доки хазяїном елітної новобудови не стане його кум. Оскільки своїми руками Президент, за його словами, ніколи не крав, рекетом на користь кума він, звісно, теж не зай­мається, залишається припустити, що главу держави просто використали.

Володимир БОЙКО, «Свобода»