УкрРус

Про заставу

866
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про заставу" застава – це спосіб забезпечення зобов’язань.
Зобов’язанням, згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ), є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Звичайно, сторона зобов’язання, яка є боржником, може при бажанні додатково забезпечити виконання свого обов’язку одним із способів, передбачених цивільним законодавством (за ст. 546 ЦКУ це неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток).

Дійсність вимоги, яка забезпечується заставою

Щодо застосування застави, то нею, як видно із ч. 1 ст. 3 Закону України "Про заставу", може бути забезпечене виконання лише таких зобов’язань, за якими вимога кредитора є дійсною.
Можна вважати дійсною тільки ту вимогу, яка реально існує сьогодні чи виникне і буде існувати в майбутньому. Існуючою на сьогодні слід визнавати таку вимогу, яка витікає з уже укладеного договору, уже нанесеної шкоди, уже створеного літературного чи іншого твору, тобто уже існує зобов’язання, з якого випливає право вимоги. Ч. 2 ст. 3 Закону України "Про заставу" допускає, що заставою можна забезпечити і ті вимоги, які виникнуть у майбутньому, за умови, що є угода сторін про розмір забезпечення таких вимог заставою. В такому випадку право застави виникає з моменту укладення (посвідчення) договору застави, але реалізувати його кредитор зможе лише після виникнення вимог (вимоги), оскільки застава є явище похідне від реально існуючої вимоги, реально існуючого зобов’язання боржника. Реально існуючою є, зокрема, і вимога про повернення боргу у випадку, коли кредитний договір був розірваний достроково в судовому порядку з ініціативи кредитора (банку), але сума боргу не була повернута боржником повністю. Зобов’язання припиняються належним виконанням або з інших підстав, передбачених законом. А розірвання кредитного договору (як факт) не вказане серед таких підстав і тому не припиняє зобов’язання боржника з повернення позики, отриманої за цим кредитним договором. На дійсність вимоги впливає і те, чи не минув ще строк позовної давності по зобов’язанню, з якого вона випливає. Якщо стосовно вимоги закінчився строк позовної давності, її уже неможливо забезпечити шляхом укладання договору застави у нотаріуса, оскільки у кредитора вже формально не існує права вимагати погашення боргу. Нотаріус зобов’язаний відмовити в посвідченні договору застави у випадках, коли строк позовної давності по вимозі минув.

Все викладене вище можна підсумувати таким чином:
Дійсною є вимога:
• яка заснована на передбачених законом підставах,
• яка реально існує на сьогодні, тобто реально існує зобов’язання, з якого вона витікає (або вимога виникне в майбутньому і тоді буде реально існувати).

Істотні умови договорів застави

Істотними умовами будь-якого договору є умови про його предмет; умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди.

Щодо договорів застави, то їх істотні умови визначено в ст. 12 Закону України "Про заставу".

Згідно цієї статті в договорі застави:
– по-перше, обов’язково мають бути вказані повні назви сторін, їх місцезнаходження, чи проживання (те ж саме стосується і представників сторін). Найменування юридичних осіб вказується згідно їх статутів. Щодо місцезнаходження сторін, то для юридичних осіб нотаріусу бажано вказувати крім їх юридичної адреси ще й поштову, якщо вона відрізняється від юридичної адреси, а для фізичних осіб вказується лише їх місце проживання. В іпотечних договорах обов’язково мають вказуватись для юридичних осіб-резидентів їх коди ЄДРПОУ, а для фізичних осіб – ідентифікаційні номери фізичних осіб в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів. Для іноземних юридичних осіб слід вказувати країну їх реєстрації, а для іноземців фізичних осіб – їх громадянство та місце проживання за межами України.
– по-друге, обов’язковими є і вказівки на суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір та строк виконання зобов’язання. З цього питання існує чітко викладена позиція Вищого арбітражного суду України. Оскільки застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання, істотні умови договору застави можна викласти як у самому договорі застави, так і шляхом відсилання до умов основного договору, з якого виникло зобов’язання. Якщо основне зобов’язання виникло з кредитного договору, то на його умови і слід робити посилання в тексті договору застави, в т.ч. і щодо суті та розміру забезпеченої заставою вимоги.
– по третє, істотною умовою будь-якого договору застави є наявність опису предмета застави. Опис заставленого майна повинен містити індивідуальні ознаки останнього, які дозволяють встановити, яке саме майно є предметом застави і відрізнити його від однорідних предметів. Іпотечні договори мають містити опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації та/або його реєстраційні дані, а для іпотеки земельних ділянок – їх цільове призначення.

В силу застави кредитор має право у випадку невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. Договір застави є тим документом, який описує і закріплює реальні відносини між заставодержателем і заставодавцем з приводу існування права застави. Виходячи з принципу диспозитивності цивільно-правових відносин, сторони договору мають право за взаємною згодою у будь-який час протягом терміну дії договору змінити будь-які його умови (не змінюючи при цьому вид договору) у випадку, коли характер їх відносин змінився. Коли з якихось причин виникла потреба замінити заставлене майно іншим, і про це досягнуто згоди сторін, вони приводять зміст договору у відповідність до нових обставин, які виникли, та нових відносин між сторонами. Закон України "Про заставу" передбачає випадки (підстави) припинення права застави, серед яких немає такого випадку, як заміна предмета застави. Право застави, яке виникло та існує на підставі відповідного договору, у випадку заміни предмета застави іншим продовжує існувати і надалі, але уже відносно нового предмета. Нотаріус не може обмежувати право сторін договору застави на зміну будь-якої з його умов, в тому числі і шляхом укладення додаткових угод до договору застави.
– по-четверте, істотною умовою іпотечних договорів є посилання на випуск заставної або її відсутність.
Уразі відсутності в іпотечному договорі однієї з істотних умов він вважається неукладеним.

Обставини, за наявності яких кредитор не має права вимагати задоволення вимог за договором застави

Випадки припинення права застави передбачені в ст. 28 Закону України "Про заставу". Згідно цієї статті право застави припиняється:
1) з припиненням забезпеченого заставою зобов’язання;
2) в разі загибелі заставленого майна;
3) в результаті придбання заставодержателем права власності на заставлене майно;
4) в результаті примусового продажу заставленого майна;
5) при закінченні терміну дії права, яке складає предмет застави.

В усіх випадках, коли припиняється основне зобов’язання, незалежно від причин такого припинення, припиняється і право застави. У разі загибелі заставленого майна право застави припиняється щодо цього майна незалежно від причин такої загибелі. Кредитор у такій ситуації може ставити питання про надання в заставу іншого майна боржника або про задоволення своїх вимог іншим способом. Коли заставодержатель набув права власності на заставлене майно він уже не може задовільнити свої вимоги за основним зобов’язанням з вартості цього майна. Придбання заставодержателем права власності на заставлене майно, як підставу припинення права застави у зв’язку з тим, що при набутті заставодержателем права власності на предмет застави відбувається і виконання, повне чи часткове, основного зобов’язання. Це має місце у випадках безпосередньої передачі предмета застави заставодавцем у власність заставодержателя за цивільно-правовою угодою (наприклад за договором купівлі-продажу), чи у випадку передачі цього майна стягувачу (кредитору) в рахунок погашення боргу. При примусовому продажу предмета застави також відбувається повне чи часткове припинення основного зобов’язання шляхом передачі кредитору отриманих від такого продажу коштів, але право застави припиняється в таких випадках завжди повністю, адже у власності заставодавця вже немає заставленого майна. Подібна ситуація має місце і коли спливає термін дії права, яке було предметом застави. При настанні цього факту кредитор теж не може скористатись своїм правом отримання задоволення за договором застави у зв’язку з відсутністю його предмета (немає об’єкта, з вартості якого можна задовільнити вимоги кредитора). Іноді виникають ситуації, коли зобов’язання, забезпечене заставою, припиняється не повністю. Коли право застави припиняється в результаті придбання заставодержателем права власності на заставлене майно чи примусового продажу заставленого майна. Це має місце тоді, коли вартості предмета застави не вистачає для повного погашення заборгованості боржника, або коли ціна його продажу менша від суми боргу. Кредитор, незважаючи на те, що право застави припинилось, не позбавлений можливості вимагати повного задоволення своїх вимог за основним зобов’язанням іншими способами. Таке право у кредитора є в усіх без виключення випадках припинення права застави, при умові що основне зобов’язання ще не припинене (або припинене лише частково).

Оскільки розділ ІІ Закону України "Про заставу" виключено з 01.01.04 у зв`язку з набуттям чинності Законом України "Про іпотеку", слід вказати і випадки припинення права іпотеки. Воно припиняється у разі:
1) припинення основного зобов"язання;
2) реалізації предмета іпотеки відповідно до закону;
3) набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;
4) визнання іпотечного договору недійсним;
5) знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), коли іпотекодавець не відновив її;
6) з інших підстав, передбачених Законом "Про іпотеку".
Новелою є фіксація в законі випадку припинення права іпотеки у випадку визнання іпотечного договору недійсним. Щодо "інших підстав" припинення права іпотеки, то звернення стягнення за іпотекою припиняє наступні іпотеки.
https://www.obozrevatel.com/my/life/21635-pro-zastavu.htm
Наши блоги