Блог | Правительство раздает миллиарды, которых нет

Есть такая народная мудрость — если не знаешь, что делать, делай что-то. Похоже, именно этим принципом руководствуется украинское правительство, когда в очередной раз открывает приложение "Дія" и нажимает кнопку "раздать".

Далее текст на языке оригинала.

Квітень 2026-го. На порозі — нова програма з назвою, яка вже стала мемом ще до запуску: "єБачок". Тисяча гривень кожному громадянину на компенсацію витрат на паливо. Красиво, турботливо, майже по-батьківськи. Одна маленька деталь: паливо купують переважно ті, у кого є автомобіль. А автомобіль — це, як правило, ознака не крайньої бідності.

Але навіщо говорити про деталі, коли є "Дія", є популярність рейтингів і є вибори, які — хоч і відкладені — ніхто не скасовував у головах тих, хто роздає?

Велика єІсторія: від ковіду до бачка

Це все починалося майже логічно. Ковід, локдаун, люди без роботи. Держава вирішила допомогти — і виплатила тисячу гривень вакцинованим. Приблизно 8–11 мільйонів людей отримали свої кошти. Бюджет — близько 8 мільярдів гривень. Ідея виглядала розумно: стимул для вакцинації плюс соціальна підтримка. Два в одному. Майже геніально.

Потім прийшла велика війна. І разом із нею — "6500 гривень" для людей у зонах бойових дій, для ФОПів, для тих, хто втратив доходи. Понад 5 мільйонів людей, майже 31 мільярд гривень. Тут вже не до іронії — люди справді потребували допомоги, і це була, мабуть, найбільш виправдана з усіх програм.

Але далі щось пішло не так. Точніше — все пішло дуже "так", але вже в іншому напрямку.

"Зимова тисяча" 2024–2025: 14,4 мільйона людей, 10–11 мільярдів гривень. Комуналка, ліки, книжки, донат на армію — вибирай, що душі завгодно. Звучить майже як новорічний подарунок від Діда Мороза, якого перейменували на Діда Цифрового.

"Зимова тисяча" 2025–2026: ще 13–17 мільйонів заявок, ще 14,4 мільярди гривень — з урахуванням виплат вразливим категоріям. Плюс окремо — національний кешбек приблизно на 10 мільярдів. Плюс "єБачок" від квітня 2026-го — лічимо далі.

Якщо скласти всі ці програми разом, отримаємо щонайменше 65–75 мільярдів гривень, витрачених за кілька років на "підтримку громадян". Для масштабу: це приблизно половина річного бюджету Міністерства оборони у довоєнному 2021-му.

Хто такі "всі громадяни"?

Тут і починається найцікавіше.

"єБачок" — компенсація на паливо. Один відомий чиновник під час обговорення програми сказав приблизно таке: хто їздить на авто — той небідний. І з певною логікою в цьому не посперечаєшся. Але тут же виникає запитання: якщо ви самі розумієте, що компенсацію отримають переважно небідні — навіщо її роздавати всім?

Відповідь проста і сумна: тому що "всім" — це електорально красиво. "Соціально незахищеним" — це правильно, але нецікаво, бо їх менше і вони менше голосують.

Парадокс програм "єПідтримки" в тому, що вони народилися як інструмент соціального захисту — для бідних, для постраждалих, для тих, хто справді потребує. А перетворилися на загальний "єПосів": сіємо гроші рівномірно по всіх, хай собі ростуть рейтинги.

Субсидії на комуналку для малозабезпеченого пенсіонера — це соціальна політика. Тисяча гривень на паливо для власника позашляховика — це популізм із державного гаманця.

Заморожені мільярди і роздратований МВФ

А тепер — найважливіша частина, яку в нас чомусь прийнято не помічати.

Поки Україна роздає мільярди на "єБачки" й "зимові тисячі", десь у сейфах заморожені близько 90 мільярдів євро європейської допомоги.

МВФ — окрема пісня. Фонд вже давно і наполегливо просить Україну про речі неприємні, але необхідні: запровадження ПДВ для ФОПів, оподаткування закордонних посилок, ширша фіскальна дисципліна. "Слуги народу" у відповідь — мовчать, тягнуть або відкрито блокують. Мовляв, народ не зрозуміє.

Народ, може, й не зрозуміє. Але МВФ зрозуміє дуже добре. І якщо черговий транш зависне — за ним підтягнуться інші кредитори. Бо МВФ — це не просто гроші, це маркер довіри. Якщо Фонд каже "ні", решта партнерів теж починає думати двічі.

І ось тут питання з риторичного стає цілком практичним: де ми будемо брати гроші на армію? На зброю? На виплату зарплат військовим?

Ми країна, яка живе на гранти, транші й кредити. Ми не можемо дозволити собі "єРозкіш" — це привілей заможних держав, у яких є власні гроші. У нас таких немає. У нас є чужі гроші, видані під конкретні умови.

"єРОзкіш" як державна стратегія

Її філософія виявилася надзвичайно живучою. Від ковідної тисячі — до єБачка. Логіка незмінна: дати всім потроху, щоб усі були трохи задоволені. Не розбиратися, хто потребує, а хто ні. Не будувати систему соціального захисту, бо це складно, довго, непопулярно. Просто натиснути кнопку в "Дії" і почекати на лайки.

Проблема в тому, що лайки не конвертуються в гроші на рахунках Державного казначейства.

І поки ми роздаємо тисячі тим, хто заправляє свій автомобіль, десь у Вашингтоні чи Брюсселі хтось дивиться на наші цифри і думає: "Цікаво. Грошей немає, але видатки на популізм є. Може, не такі вже й бідні?"

Ігнорування умов МВФ та партнерів заради популістських виплат — це не просто фінансова безвідповідальність. Це свідомий вибір на користь короткострокового рейтингу замість довгострокової стійкості країни в умовах війни.

У Кримінальному кодексі України є стаття 111 — державна зрада. Зрада — це не лише перехід на бік ворога зі зброєю. Це й свідоме підривання обороноздатності держави. Коли заради передвиборчих рейтингів ризикують фінансуванням армії — хочеться запитати: а як це інакше назвати?

Замість висновку

Соціальна держава — це прекрасно. Допомагати людям у складні часи — це правильно. Але допомагати треба тим, хто потребує. А не всім підряд, щоб ніхто не ображався.

Субсидії для малозабезпечених — так. Тисяча гривень на паливо для всіх підряд, коли МВФ чекає на реформи, а фронт потребує грошей — ні.

"єРозкіш" — погана стратегія в мирний час. У воєнний — вона може коштувати значно більше, ніж мільярди гривень. Вона може коштувати нам підтримки тих, без кого ми цю війну не виграємо.

І ніяка "Дія" цього не виправить.