Блог | Чи справді так потрібні Україні кредити МВФ?
Без кредитів Міжнародного валютного фонду, як заведено вважати, наша держава на нинішньому етапі свого життя не зможе звести кінці з кінцями. Але навіть побіжного аналізу ситуації достатньо, аби зробити висновок: внутрішні ресурси дозволять знайти суму, значно більшу, ніж обіцяні кредити.
І якщо позичені гроші треба буде повертати, то "внутрішні" кошти – ні!
Загалом в цьому році, за словами Міністра фінансів України Наталії Яресько, наша держава планує залучити приблизно 10 мільярдів американських доларів. Приблизно половина з них – кредити МВФ. З одного боку, це добре. З іншого – не дуже, оскільки всі ці кредити змушені віддавати наступні наші покоління, з якими ніхто це не погоджував. Але про "повернення грошей" нинішня влада намагається не говорити.
Водночас, ніхто не заперечує того, що в нас половина або й більше економіки в тіні. Тобто, від цієї половини до державного бюджету не надходить нічого. Крім цього, як пише економіст Володимир Лановий, 200- 300 млрд гривень – корупційна складова, від якої також нічого не надходить до бюджету і ніколи не надходитиме, зокрема – після повної ліквідації цього явища.. Приблизно стільки ж можна грубо списати на контрабанду.
Підсумуючи лише згадане, виходить, що якби нам вдалося побороти лише тіньову економіку, і корупцію, і контрабанду, доходна частина державного бюджету України – навіть при збереженні структури її економіки – могла би становити приблизно 1200-1300 млрд гривень.
Очевидно, що наведений підрахунок не ідеальний, адже, зокрема, одна стаття тягне іншу і т.д. Але ясно одне: обсяг обіцяних кредитів менший, ніж можливі додаткові надходження до державного бюджету за рахунок подолання тіньової економіки, корупції, контрабанди тощо. Тобто, завдяки наведенню порядку в згаданих сферах нашої держави, можна добитися додаткових щонайменше 40-50 млрд американських доларів у держбюджет і відмовитися від зовнішнього кредитування. А боротися із згаданими та іншими негативними явищами в нашій державі ми обіцяли і власному народу, і за кордоном.
Аби бути коректним, слід виходити з того, що згадане наведення повного порядку може тривати 2-3 роки, а не рік. Отже, Україна в найближчі роки може жити за позитивними і негативними сценаріями.
Перший виглядає так: не випрошувати зовнішніх кредитів, наводити порядок у згаданих сферах і таким чином забезпечувати додаткові надходження; або ж жити за іншим позитивним сценарієм - поборювати негативи, мати додаткові надходження, брати вигідні кредити для розвитку економіки. За таких обставин зростали б і зовнішні інвестиції.
Другий сценарій: нічого не міняти, брати зовнішні кредити і жити за принципом – "після мене хоч потоп".
Очевидно, що такий вибір вимушений, оскільки розвиток згаданих негативних явищ відбувся в останні 24 роки. Крім цього, ще на початку відновлення незалежності України були проігноровані напрацювання кількох поколінь українських державників, включаючи економічний блок НРУ, зокрема – щодо реструктуризації економіки України від імперської, тобто, радянської, до незалежної тощо.
Зокрема, пропонувалося поступово заміняти імпорт за рахунок створення і розвитку українських малих і середніх підприємств. Очевидно, це було можливо лише за підтримки влади – як центральної, так і місцевої.
На жаль, ідея була проігнорована.
