Україна - терпляча країна

46.6т

Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайер закликає Україну ухвалити закон про вибори на Донбасі і вказує, що зволікання з цим законом може призвести до нового загострення. На думку Штайнмайера, ситуація загрожує ескалацією саме тому, що сторони стають все більш нетерплячими. Тому затягувати з законом не можна, - пише Віталій Портніков для видання "Лівий берег".

Так ось – насправді все з точністю до навпаки. Сторони – якщо тільки під сторонами ми можемо розуміти не Україну та міфічних сепаратистів, а реальну сторону конфлікту – Росію – якраз досить терпляче обговорюють формат можливих компромісів. Про це свідчить хоча б заміна російського представника в контактній групі, чи нещодавня зустріч в Мінську, чи тези зі свіжого інтерв`ю Бориса Гризлова газеті "Коммерсантъ"… Тож стверджувати, що Росія прагне військового загострення я би не поспішав. Так само як не переконував би, що Україна готує силовий сценарій для звільнення Донбасу від окупації.

В Москві направду зацікавлені у відміні санкцій. А для цього необхідно звинуватити в неконструктивності Україну. Будь-яке військове загострення поставить крапку на цих спробах і дозволить українській стороні звинуватити Кремль в прямій агресії. Україна зацікавлена в тому, щоби будь що не допустити легітимізації бандформувань і "народних республік", їх імплементації в державне тіло нашої країни. І в тому, аби Путін продовжував витрачати сотні мільйонів доларів на Донбас – що рано чи пізно змусить російського президента стати поступливішим.

Хто дійсно виявляє нетерплячку, то це… Штайнмайєр. Ну, і не лише він, звісно. Це загальна нетерплячка тієї частини західних політиків, яка би хотіла зняття санкцій з Росії. І яка – керуючись абсолютно незрозумілими причинами, вірить, що це рішення призведе до зняття "антисанкцій" і відновлення прибутків. Забуваючи, що Росія, з якою вони зіткнуться зараз – це вже зовсім інша країна. Не та, що вводила "антисанкції". Грошей на хамон у Росії більше нема. А ось прагнення зняти санкції з Росії – є. Є у Путіна, є в його західних друзів. І зрозуміло, що цій частині західного істеблішменту абсолютно не важливо, як буде далі розвиватися Україна з формально включеними до її складу, а фактично – і надалі перебуваючими під путінським патронатом – територіями. Пішов же свого часу Захід на створення потворної державної конструкції в Боснії – і продовжує зберігати нежиттєздатну модель до сьогодні. То чому ми вважаємо, що підхід до України кардинально відрізняється?

Саме тому ми зовсім не зобов`язані піддаватися тиску як наших західних друзів, так і західних друзів Росії. Достатньо знову звернутися до тексту Мінських домовленостей, щоб побачити: документ передбачає певну послідовність дій.

І в цьому сенсі логічний президент України, який пропонує – якщо вже виконання домовленостей продовжено на 2016 рік – означити прив’язку кожного пункту до конкретних дат.

Досі не вдалося домогтися навіть виконання першого пункту про негайне і повне припинення вогню. Не виконано і другий пункт – про відведення всіх важких озброєнь. Третій пункт, який передбачає моніторинг і верифікацію режиму припинення вогню з боку ОБСЄ з першого дня відведення також не виконано. По-перше, тому що нема самого відведення, а по-друге, тому що російські найманці намагаються не допустити ОБСЄ до місць потенційного моніторингу. І ось тепер ми підходимо до четвертого пункту – початку діалогу про модальність проведення місцевих виборів. Про яке ухвалення закону у відповідності до четвертого пункту можна говорити, якщо не виконані перші три?

Конституційні зміни – це взагалі одинадцятий пункт. Одинадцятий! І якщо Конституційний суд у відповідь на звернення групи народних депутатів витлумачить поняття "чергової сесії" як "чергової" в принципі, а не як тієї, що йде за попередньою, то тоді Україна виборсається з пастки негайного голосування за конституційні зміни, котрі повинні відбутися до того, як протилежна сторона виконає свої зобов’язання по попередніх десяти пунктах. Ще раз підкреслю: нам нема куди поспішати. А Росії – є куди. І її європейським друзям також.

За великим рахунком, ми ризикуємо лише тим, що ЄС відмовиться від санкцій проти Росії, не чекаючи остаточного виконання Мінських домовленостей – тобто інтеграції Донбасу і повернення нам контролю над кордоном. В цьому випадку ЄС втратить реальний важіль тиску на Москву. Але витрати на сам Донбас все-рівно залишаться. Як і путінське бажання цих витрат позбутися. Скасування санкцій при такому розвитку подій буде не нашою, а європейською поразкою. Очевидною відмовою від цінностей, заради яких і створювався Євросоюз. Але чому від цих цінностей маємо відмовлятися ми самі? Ні, наше завдання – зберегти власну державність і сприяти оздоровленню Європи, а не погоджуватися з вічною дестабілізацією і потенційним зведенням на манівці з європейського шляху – що і є головною метою "впихання" окупованих територій на путінських умовах.

Читайте все новости по теме "Минские договоренности" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости