Блог | Як протистояти ворогу? Приклад Ізраїлю
Одного разу видатний філософ науки Карл Поппер запропонував своїй студентській аудиторії поспостерігати. Через деякий час найсміливіший із студентів підняв руку і запитав Поппера: "Пане професоре, а за чим спостерігати?". Поппер відповів: "Ось саме після цього прикладу, який я зараз вам продемонстрував, я почну свою лекцію про неможливість будь-якого дослідження, якщо до експерименту відсутня наукова теорія".
Про це ж писав великий фізик Анрі Пуанкаре. У своїй роботі "Про науку" він стверджував, що неможливо експериментувати без упередженої ідеї. Пуанкаре писав, що відсутність теорії не дасть можливості експериментатору відбирати факти під час експерименту, так як буде відсутній необхідний критерій відбору фактів - теорія, - пише Богдан Данилишин для НВ. - Проводити вдалий експеримент без теорії, писав про цей процес Пуанкаре, означає "бажати неможливого".
У цій колонці я хочу поговорити про те, чому Україні потрібна національна науково-технічна політика як головна умова розвитку.
Науково-технічна політика держави - це теорія технологічних та інституціональних змін, без якої, згідно Поппера і Пуанкаре, неможливі ніякі серйозні зміни у вітчизняній економіці під час тектонічних змін, що відбуваються зараз в сучасному індустріальному світі, про які я регулярно пишу. Вимушений з жалем констатувати - з початку здобуття Україною незалежності науково-технічна політика в країні відсутня. В результаті чого ми не змогли скористатися всіма можливостями відкритого світового капіталізму для розвитку вітчизняної економіки. Тими можливостями, якими скористалися наші сусіди, колишні країни соціалістичного табору - Польща, Угорщина, Чехія і Словаччина, подушний ВВП яких перевершує в рази аналогічний показник України.
На відміну від нас, у еліт цих держав були розуміння і воля для того, щоб реалізовувати державну науково-технічну політику, і її наслідок - промислову політику. Тому, маючи приблизно однакові стартові умови в 1991 році, вони значно випередили нас у темпах економічного розвитку, і як, наслідок цього, істотно випереджають за якістю життя населення.
Читайте: Будете вести агрессивные действия - получите по башке
Ми зараз намагаємося здійснити необхідні для розвитку загальноекономічні реформи, але в уряду немає ні розуміння, ні волі написати об'ємний план науково-технічних реформ, в якому буде викладена філософія політичної та економічної трансформації. Як же ми можемо без теоретичного плану розраховувати на успіх реформ? Випадково реформи не вдаються - це плід кропіткої роботи на підставі детальних планів розвитку, які, звичайно, при цьому гнучко реагують на мінливу реальність.
Подивимося, що на практиці в науково-технічному розвитку роблять країни, з якими ми маємо намір тісно співпрацювати і на які ми хочемо рівнятися. Скільки інші держави вкладають в науку? Ось дані за 2015 рік: США витрачають на науку $1276 в перерахунку на одного свого громадянина, Японія - $1260, Швеція - $1233, Фінляндія - $1155 на людину. У США вкладення в науку становлять 2,6% від ВВП, в Японії - 3,7%. У Південній Кореї $1300 припадає на одну людину і 4,3 % від ВВП. В Україні ці показники знаходяться на рівні 0,85% від ВВП і $61 на одного громадянина. Схожі з українським показником суми витрачають Ботсвана – $54 на людину, Саудівська Аравія – $64, Філіппіни – $66, Аргентина - $67. Хороша компанія, чи не правда? От тільки у нас немає таких запасів нафти, як у Саудівської Аравії.
Як же ми тоді хочемо розвиватися в XXI столітті, яке буде відрізняти експонентне зростання значущості рівня розвитку технологій в країні та її здатності виробляти наукомістку продукцію? Чи ми збираємося бути утриманцями розвинених країн? Але ці держави, швидше за все, не погодяться з такою перспективою розвитку наших з ними відносин.
Найбільшу частку від свого ВВП інвестує в науку Ізраїль – 4,4%. Не випадково у нього така перевага у військових технологіях на Близькому Сході, де йому протистоять країни з набагато більшим населенням. Цього Ізраїль домагається за рахунок своєї інтелектуальної переваги над країнами-супротивниками, в тому числі і у військовій сфері. А як ми збираємося відповідати на військовий виклик Росії? Адже зрозуміло, що, згідно з її геополітичним устремлінням, військове протистояння з нею затягнеться надовго. Швидше за все, і спадкоємці Путіна будуть проводити досить агресивну політику щодо України. Як же ми збираємося цьому протистояти? Приклад Ізраїлю підказує, що успішно протистояти такому можна, тільки маючи розвинену науку. А для цього потрібно фінансувати її у відповідних обсягах. Всім відома приказка: "якщо ви не хочете годувати свою армію, доведеться годувати чужу". А сучасна армія – це, перш за все, дуже і дуже наукомісткі озброєння.
Читайте: Что выберет Украина?
Що нам робити у зв'язку з цим, як сформувати та реалізовувати науково-технічну політику? Вкладати в науку – не означає просто давати гроші з бюджету НАН України. Це саме розвивати напрями в науці, стимулювати реалізацію тих проектів, які можуть бути вже сьогодні затребувані вітчизняним господарством. Необхідно змінити парадигму розвитку науки. Вірніше, "з нуля" створити нову, актуальну парадигму нашого науково-технічного розвитку. І ця проблема зараз набагато важливіше всіх інших проблем нашої держави. Важливіше навіть боротьби з корупцією та бідністю, так як ми в результаті відсутності розвитку науки вже в найближче десятиліття можемо втратити незалежність. Тоді боротьбою з корупцією і бідністю в Україні можуть зайнятися інші, але вже не національні еліти. Тому нам необхідно:
- Різко омолодити наукове керівництво. Відомо, що науку рухають молоді;
- направити в уряд спеціаліста з питань науково-технічного розвитку;
- Розробити детальний план національних науково-технічних реформ;
- Забезпечити реалізацію відповідним фінансуванням, з опорою на фінансування з держбюджету, так як це питання національного виживання;
Читайте: В каком виде Украина нужна Западу?
- Для додаткового фінансування науково-технічних програм встановити зв'язки зі світовими фінансовими донорами, які повинні бути зацікавлені в існуванні "буферної" держави Україна, яка захистить європейські країни від імовірної російської агресії. Вони повинні розуміти, що якщо Україна втратить незалежність, то вони зіткнуться безпосередньо з агресивною Росією. Джордж Сорос постійно про це пише. Він може стати нашим посередником у вирішенні питань фінансування;
- Створити в Україні національний технічний ВУЗ світового рівня, як основу нашого майбутнього національного технологічного промислового кластера;
- Закласти основи національної системи венчурного фінансування нашого подальшого науково-технічного розвитку.
Світова історія вчить, що ті країни, які не в змозі протистояти агресивно налаштованим сусідам, рано або пізно втрачають свою незалежність. Ми не можемо весь час розраховувати на західну допомогу у питанні оборони нашої країни. Завданням НАТО є забезпечення безпеки своїх членів. Україна - не член НАТО, і нею можуть пожертвувати, щоб не вступати з Росією в ядерний конфлікт. Тому забезпечення нашої безпеки – це, перш за все, наша справа. І нічия інша. А науково-технічний розвиток України безпосередньо пов'язаний з тим, чи зможемо ми робити найсучаснішу зброю в потрібній кількості. Зараз це - основне завдання.
А друге завдання в тому, що нам потрібна розвинена наука для того, щоб виробляти сучасні технологічні продукти, а не торгувати зерном, цінова позиція якого на світових ринках дуже вразлива. Згадайте "картопляний голод" в Ірландії в середині XIX століття, який виник майже з нізвідки в зв'язку з масовим зараженням картопляних посівів грибком. Ось що відбувається, коли країна задовольняється тільки положенням "сільськогосподарської наддержави", а не диверсифікує економіку за рахунок виробництва високотехнологічної машинобудівної продукції, яка неможлива без розвиненої науки.
