Переважна більшість польських депутатів 22 липня 2016 р. проголосували за "Резолюцію Сейму Республіки Польща у справі віддання данини жертвам геноциду, вчиненого українськими націоналістами щодо громадян Другої Речі Посполитої в 1943-45 роках".

Що ж сталося?

"Українцям є за що вибачатися перед поляками, а полякам – перед українцями". Це так. Така вже складна і кривава історія співіснування наших народів. Волинська трагедія 1943 р. лише один із епізодів жорстокого протистояння українців і поляків. На думку професора Миколи Кучерепи було кілька причин конфлікту. Першою була драматична історія українських земель у складі Польщі в XIV–XVIІI ст., віковий тягар взаємних кривд та образ. Другою, мав значення сумний досвід війни з поляками в 1918–1919 рр., яку українці програли. Тут слід додати, що в 1920 р. поляки, за активної і дієвої підтримки українців, вистояли в радянсько-польській війні й отримали незалежність.

Третя причина, Україна свою незалежність втратила. За четверту причину історик називає національну політику Польщі щодо українців у міжвоєнне двадцятиріччя. Адже Польща, отримавши землі Галичини і Волині, котрі були на 70-80% заселені етнічними українцями, проігнорувала обіцянки щодо надання автономії українцям. Цим спровокувавши виникнення та активність українських націоналістичних організацій, які користувалися масовою підтримкою місцевого населення.

По-п’яте, професор просив не забувати про роль підбурювачів конфлікту, якими часто були і німецькі окупанти, і радянські партизани. "До того ж, – на думку професора, – в умовах окупації і Україна, і Польща опинилися в стані бездержавності, тому поляки прагнули відновити державність, а українці – вибороти. І на перетині цих прагнень вони опинилися на дорозі одні в одних". Краще за професора причини трагедії не опишеш.

Натомість, у Польщі Волинська трагедія бачиться як самостійне явище, без історичного контексту. Для багатьох поляків історія ОУН-УПА – це тільки вбивства поляків, а українці бійців Української повстанської армії сприймають, в першу чергу, як борців з комунізмом. Рівень обізнаності щодо історії наших народів взагалі та в часи ІІ світової війни зокрема досить низький і це дає простір для популізму та спекуляцій на національних почуттях населення. Українці щодо подій на Волині в 1943 р. мало що знають, поляки знають більше, але ці знання вони отримують з шпальт таблоїдів і рівень достовірності знань вкрай однобокий.

Зважені кроки щодо вивчення і вироблення спільної українсько-польської оцінки тих трагічних подій робилися неодноразово, але як говорить український дослідник Олександр Зінченко: "Поляки й українці мають асиметрію пам’яті: поляки пам’ятають кривди, яких зазнали від українців, і не дуже хочуть пам’ятати про те зло, котре заподіяли українцям. Українці в цій асиметрії пам’яті відповідають взаємністю". Поляки говорять, що немає примирення без правди, але самі ж поляки не визнають ролі АК та інших структур польського підпілля у вбивстві українців під час ІІ світової війни, зокрема і під час Волинській трагедії. А кількість жертв від рук німецьких і радянських окупантів, що рахується мільйонами людей взагалі залишилися поза увагою польського суспільства.

Який же вплив це матиме на українсько-польські двосторонні відносини?

Прийняття резолюції продиктоване сучасними внутрішньополітичними реаліями Польщі, але це не означає, що воно нас не стосується і українська сторона зможе проігнорувати резолюцію. В Польщі стверджують, що резолюція не спрямована проти українців у цілому і не має на меті зашкодити двостороннім відносинам. Але ми бачимо, в Україні вона була сприйнята як вкрай недружній крок з боку Польщі. Та і серед поляків така позиція Сейму підживлює антиукраїнські настрої у певних колах суспільства.

Беззаперечно, що така реакція в наших суспільствах не сприятиме зростання рівня взаємної довіри у відносинах. Багаторічні дослідження трагедії та спільні наукові дискусійні площадки були невільовані боротьбою в Польщі за політичну популярність і майбутні місця у парламенті. Ми можемо лише надіятися, що емоції збурені однобокою подачею трагічних історичних подій не вплинуть на міждержавні відносини і на рівні практичної співпраці на всіх рівнях збережеться раціональний підхід.

І що можна зробити?

Вибачення від України за формулою "пробачаємо і пробачте", тобто взаємне вибачення (за німецько-французьким зразком) Польща не сприйняла. Україна втратила час вірно зорієнтуватися й адекватно зреагувати, суспільна думка вже сформована і українців не почують. Тому потрібен цілий комплекс дій, адже жодна одинична дія ефекту не матиме. Потрібна системна робота, як в Україні, так і в Польщі, на науковому, культурному, медійному та дипломатичному рівнях. Часи коли підтримка Польщі (як і інших наших партнерів) сприймалася як даність закінчилися, потрібна стратегія співпраці з Польщею зокрема та зовнішньополітична стратегія України взагалі. Але найперше, слід нарешті зрозуміти, що Україна мусить наполегливо працювати задля свого майбутнього, при цьому покладатися виключно на свої власні сили.

Читайте все новости по теме "Политический блог" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги