Вставні щелепи древнього Києва
Зміна владних чиновників у Києві призвела і до зміни в ставленні до забудовників. Не як до класу, а як до конкретних персонажів. Простіше кажучи, люди, які вже домовилися з попередньою владою, уособленням якої став Черновецький, мали передомовитися з новою владою, уособленням якої став Попов. Безумовно, це не означає, що домовлятися треба з Чернівецьким чи Поповим. Переговори, як правило, ведуть десь інде – вище, нижче чи зовсім збоку.
Варіанти переговорів прості: чужий забудовник має стати своїм. Як? Варіанти є: або перейти з одного політично-бізнесового табору в інший, або взяти в компанію когось близького до влади, або продати компанію комусь більш впливовому. Усі ці схеми використовувалися повним ходом, аж поки практично усі скандальні забудови, що „стояли” кілька місяців, не запрацювали знов. Не майте сумнівів, за цими будівлями стоять персонажі лояльні до нової влади, якщо не сказати більше.
Висновок невтішний для громадських організацій: держава не буде заважати доводити ці будівництва до сумного фіналу, якщо не... і ось тут починається найважливіше... якщо не умотивувати владу заборонити те чи інше будівництво.
Як можна примусити „команду” відмовитися від надприбутків одного з них? Тільки показавши механізм отримання користі комусь вищому, припустимо, Президенту.
Країна на межі економічного краху, рівень життя падає. Якщо раніше погано жили працівники соціальної сфери та пенсіонери, то зараз їх ряди стрімко поповнюються усіма, в тому числі й колишніми дрібними бізнесменами. В таких умовах влада, щоб відволікти громаду від економічних проблем, переводить конфлікт в гуманітарне русло. На перший план виходять конфлікти характерні для криз іншого типу – для передвиборчих ескалацій. Так от, мова, Бандера, Шухевич, Сталін, певні історичні події, доля закладів культури, будинків, тощо – тепер топові теми, які збирають людей в пікети. Люди готові забути про підвищення на третину тарифів ЖКП, але виходять на вулицю заради Замку Барона. Економічний біль перебивається болем духовним.
І ось тут, не маючи можливості вирішити економічні проблеми, влада цілком спроможна принести в жертву інтереси кількох забудовників, щоб демонстративно-показово вирішити якусь конкретну гуманітарну проблему: допомогти українській бібліотеці в Москві, підтримати когось з лояльно-опозиційних політиків, зупинити якогось забудовника. Кожного разу, Президент отримуватиме чудовий гонорар у вигляді захоплених відгуків громадян. Усе погане робитимуть майбутні жертви Азаров, Тигіпко чи Попов, а усе хороше має робити особисто Президент.
І що більша громадянська напруга навколо оцих бетонно-скляних вставних щелеп нашого древнього міста, то більше зваби для Президента саме цю тему обрати для „позитивного імпульсу”.
Фактично, у громади вибір невеликий: або зі сльозами на очах дивитися на те, що діється на вул.О.Гончара, на метроТеатральна, на території Олександрівської лікарні, або вийти на вулиці і підіграти Президенту, який радо продемонструє свою турботу про культуру, як це було з бібліотекою в Москві, яку раптом, ніби на замовлення, почали нищити.
Якщо радники Віктора Федоровича і справді зразком для своїх позитивних справ вирішить порадять Президенту обрати Київ, то коротко нагадаю, що треба зробити: оголосити Київ в межі дореволюційної забудови (я маю на увазі не ненависну Помаранчеву, а милу Велику Жовтневу) oб’єктом культурної спадщини і заборонити будівництво в цьому ореолі, а ще – позабирати у приватного бізнесу їх недоглянуті історичні будинки і віддати своїм олігархам, але за умови, що вони реально приведуть до ладу ці будинки. Мені, як киянину в третьому поколінні, байдуже, хто і як вкрав той чи інший будинок. Мені важливо, щоб ці будинки були збережені, а на їх місці не з’явилися нові фрагменти вставних щелеп. Бо справжній киянин, як на мене, не той, хто народився у Києві, але мовчки сидить вдома, поки нищать наше місто, а той, хто не пошкодував на місто своїх грошей чи вільного часу.
Громадськість, що не шкодує свого часу, відстоюючи Київ, вже помітна в нашому місті, а от бізнесменів, що готові витрачати свої гроші на оздоблення міста – поки немаєі. Якщо їх завезуть з Донецька, я особисто не заперечую.