Степан Вайда: Герой Радянського Союзу, член ОУН

Ім'я Степана Вайди сьогодні маловідоме його співвітчизникам. І даремно. Його життєвий шлях вартий того щоби знімати фільми і писати романи: Вайда прожив всього 23 роки, але, будучи членом Організації Українських Націоналістів, здобув звання Героя Радянського Союзу.

Степан Миколайович Вайда народився 17 січня 1922 році на Закарпатті. Під час навчання в семінарії в Мукачево він вступив до українського культурно-просвітницького товариства "Просвіта" і невдовзі опинився в лавах Організації Українських Націоналістів, здобувши посаду в мукачівському Проводі ОУН. Після закінчення навчання Вайда вирішив присвятити себе вчителюванню, однак, доля розпорядилася інакше. В 1938 році розпочалася боротьба за незалежність Карпатської України від Чехословаччини і керівництво ОУН, оцінивши здібності Вайди, доручило йому створення збройної організації українців – "Карпатської Січі". Саме "Карпатська Січ" прийняла на себе перший удар угорських військ в березні 1939 року – тоді для українців і почалася Друга світова війна. Карпатські січовики були першими, хто вступив в бій з Угорщиною – сателітом гітлерівської Німеччини.

Після падіння Карпатської України і угорської оккупації краю Степан Вайда змушений був емігрувати до Польщі щоби не потрапити до мадярських концентраційних таборів .

За роки 1939-1944 через мадярські тюрми та концентраційні табори перейшло 133,396 закарпатців, з них 54,982 були вбиті; на свободі безпідставно й без суду мадяри замучили й розстріляли 27,644 людей”.1 Вистачало показати на когось пальцем, що він українець, що в мадярів було тотожне з поняттям Січовиків, партизан, тобто одним словом ворог Мадярщини, щоб його мучити й розстріляти. Ці нечувані звірства доконували на українцях місцеві мадяри та їхні поплентачі - москвофіли.

Розподіл Польщі поміж Гітлером і Сталіном у вересні 1939 року, давав закарпатським українцям надію на порятунок. До цього немало спричинилася большевицька пропаганда, яка закликала українців переходити через Карпати в Україну.

“Від 15 вересня 1939 р. до 22 червня 1941 р. (від окупації большевиками Галичини й Волині до вибуху війни між Німеччиною і СССР, прим. автора), емігрувало до Галичини, тоді вже УССР, понад 55,000 українців. При чому це була молодь, 90% мужчин і 10% жінок”.2

“Закарпатців, які в перші роки окупації Мадярщини масово втікали до Радянського Союзу, засуджували за нелегальний перехід радянського кордону і поголовно відправляли до трудових таборів, де в період культу особи Сталіна панувало Беріївське свавілля”.2a

Переходи до Галичини відбувалися майже через всі прикордонні села північного Закарпаття. Всі ці втікачі опинилися в Галичині в таких місцевостях: Львів, Стрий, Станиславів, Жаб'є, Надвірна та інших місцевостях. За короткий час їх всіх НКВД виловило.

Вважаючи, що вони попалися в руки української влади, втікачі щиро признавалися про свою участь в “Карпатській Січі”, ОУН, партизанці й до інших національних організацій. Таким признанням вони фактично видавали на себе смертний вирок.

С.Вайда був інтернований до Росії, в Оренбурзьку область. “Фізично понищених закарпатців большевики зачали розвозити по концентраційних таборах “неісходимого” Сибіру. Тяжкі каторжні роботи в лісах і копальнях, без відповідного харчування, гігієни й відпочинку, кінчалося все те різними хворобами, особливо тифом. В тих нелюдських умовах в'язні могли витримувати лише один або два роки й вмирали. В цих московських концентраційних таборах НКВД згинуло 80% закарпатських українців”.4

Від повного фізичного винищення закарпатців врятувала можливість вступити в чехо-словацьку закордонну армію в СРСР, яка почала формуватися на підставі домовленості між урядами ЧСР та СРСР .

Закордонний чехо-словацький уряд у Лондоні планував спочатку зформувати закордонну чехо-словацьку армію в Англії, але большевики відмовилися відпускати колишніх громадян ЧСР, закарпатських українців, тому формування армії відбувалося на території Радянського Союзу.

Вайда вступив до першого окремого чехо-словацього батальйону Людвіка Свободи.

З метою конспірації (чому-чому, а конспірації в ОУН вчили дуже добре) Вайда записався як чех – допомогло нетипове для українця прізвище

Початок чехо-словацька закордонна армія бере у вересні 1939 року, коли то 93 чеських втікачів втекли через Краків до СРСР.

Цей “легіон” чехи вважають за основоположника чехо-словацької закордонної армії в СРСР. 5 лютого 1942 року цей “легіон” було перевезено до Бузулука, недалеко від Куйбишева. На кінець 1942 року національний склад батальйону виглядав так: 277 чехів, 21 словаків, 286 жидів і 1,780 українців із Закарпаття.

“Проти волі чехо-словацької влади і міністра оборони К. Готвалд, генеральний секретар комуністичної партії в СССР, іменував командуючим чсл. війська в СССР підполковника Людвика Свободу, а начальником штабу Богуміра Ломського”.8

Інші ключові посади у новоствореному батальйоні зайняли 286 жида. З самого початку було прийняте рішення не допускати українців до жодної важливої посади.

В батальйоні Свободи доброволец Вайда став танкистом. А в 1943 році ОУН-івець Вайда – вже командир танкового взводу. Батальйон прийняв бойове хрещення у боях під Харковом , в районі села Соколове. Батальйон вступив в бій 8 березня 1943 р. Йому був приділений відтинок фронту приблизно на 15 км., що відповідало терену для одної комплетної дивізії. Генерал Свобода пише про перше бойове хрищення батальйону під селом Соколовим, недалеко Харкова таке:

“Напад СС дивізії відбито з великими стратами для ворога: 19 танків, 6 транспортерів і багато іншого воєнного матеріялу. Вони залишили на полі бою понад 300 вбитих. Наші страти були 86 вбитих і 56 ранених”.12 До цих втрат ген. Свобода не зараховує 450 вбитих закарпатців, не згадуючи про участь закарпатських українців в бою під Соколовом, так немов би їх там взагалі не було. З великими втратами повернувся перший чехо-словацький батальйон до Бузулуку, де його членів зустріла неприємна новина

“На пропозицію командування чсл. батальйону Президія Верховної Ради СССР нагородила орденами і медалями 84 чехів і жидів, котрі взагалі в бою не були, а надпоручника Отакара Яроша, що згинув в церкві - героєм СССР. Закарпатські українці як гарматне м'ясо залишилися без спостереження”.14

Таке відношення командування батальйону прискорило створення ОУН в чехо-словацькій заграничній армії в СССР.

“Завдання організації було дуже важке і смертельно небезпечне. Організація працювала надзвичайно успішно, глибоко конспіровано перед очима ворога. Ця моральна допомога ОУН уможливила перетривати страшні муки і знущання большевицьких злочинів, доконуваних руками командування чсл. батальйону”.15

В літку 1943 року С.Вайда бере участь у визволенні Києва, в 1944 – визволенні Білої Церкви . У квітні 1944 року Перша чехо-словацька бригада була перебазована з Волині на Буковину в район Чернівців і Снятина в Галичині.

Сюди привезли 12,000 волинських чехів і 8 тисяч закарпатських українців.

В 1945 році Степан Вайда вже був командиром танкової роти, а потім і цілого батальйону (який, до речі, приблизно на 80% складався з українців – вихідців із Закарпаття). 6 квітня 1945 року в бою на Дуклінському перевалі Вайда загинув. В своїх спогадах Людвік Свобода напише: "Вечором 6 квітня 1945 р. ми понесли велику втрату. Командуючий 2-го танкового батальйону надпоручник Вайда, який попереднього дня сам знищив два танки, автоматичну гармату, дві протилітакові гармати і декілька мінометів і скорострільних гнізд, цей відважний закарпатський українець сьогодні був вбитий німецьким ворогом".

Але це – офіційна радянська версія загибелі Вайди. Цілком імовірно, що його ліквідували радянські спецслужби, коли їм вдалося виявити діяльність Вайди в лавах ОУН, що пожвавилася після його переходу на Західну Україну. Просто розстріляти Вайду в 1945-му не могли – він вже мав багато нагород, в тому числі орден Леніна і був досить помітною людиною в чехословацькому легіоні Людвіка Слободи. Тому і довелося радянським спецслужбам зробити справу "по-тихому", а радянському генералу Свободі "згадати" версію про героїчну загибель в бою...

10 серпня 1945 року Наказом Президії Верховної Ради СРСР за героїзм та майстерне командування підрозділом Степанові Миколайовичу Вайді було посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу. А в 1990 році в місті Тячів на Закарпатті цьому видатному українцю було поставлено пам'ятник.

Степан Вайда прожив коротке і бурхливе життя, але все воно було присвячене боротьбі за Україну. Істинно кажуть: держави створюються і розсипаються, уряди приходять і ідуть, а Батьківщина залишається завжди.