Саморегулятивне об’єднання страховиків...

Демократичний курс України передбачає свободу кожного, у тому числі і свободу кожного підприємця на розвиток власної справи зі своєю унікальністю. Проте якщо кожен бізнес буде встановлювати свої правила для клієнтів, громадяни просто розгубляться у різноманітті пропозицій.

Вільний ринок – це одна із головних умов розвитку демократичного суспільства. Та аби цей ринок не перетворювався на базар, у ньому таки мають існувати об’єктивні правила ведення бізнесу, а також мають діяти відповідні важилі регулювання. Контроль та регулювання державою діяльності кожного підприємця є досить громіздкою та бюрократичною процедурою. Одже, для того, аби ринок функціонував вільно та розвивався на користь клієнтів, самі компанії повинні об’єднуватись у спеціалізовані асоціації – створювати саморегулятивні структури.

Діалог держави з такими організаціями повинен тривати постійно. Це вигідно обом сторонам. По-перше, держава може делегувати ряд функцій саморегулятивним організаціям. Наприклад, збір статистичних та звітних даних від кожного суб’єкта ринку краще може здійснювати саме профільна асоціація, яка розмовляє з підприємцями однією мовою. Програмне забезпечення та інше обладнання державного регулятора, на даний час, не відповідає вимогам сучасності та не надає можливості для ефективної роботи із профільною звітністю, часто не враховує дрібниць спеціалізованої діяльності, за рахунок чого затримується розгляд документів.

В розвинених країнах функції накопичення, обробки та зберігання інформації делегуються уповноваженим органом саморегулятивним організаціям, які надають державному регулятору вже зведений звіт про розвиток галузі та пропонують зміни, які можуть покращити роботу у даній сфері. Наприклад, 27 липня 2010 року в Російській Федерації прийнятий Федеральний Закон № 225-ФЗ "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власника небезпечного об'єкта за заподіяння шкоди в результаті аварії на небезпечному об'єкті", одним з положень якого передбачена взаємодія страхових організацій в рамках професійного об’єднання - Національного союзу страховиків відповідальності. Основними цілями цієї асоціації є забезпечення взаємодії страховиків у рамках вищезазначеного закону, затвердження стандартів і правил професійної діяльності при здійсненні обов'язкового страхування, а також контроль за здійсненням страховими організаціями страхових виплат.

Як правило підприємці, які працюють в одній галузі краще розуміють потреби ринку, тонкощі своєї справи та можуть запропонувати ефективніші інструменти регулювання кожної ситуації. Якщо вони обговорюватимуть різні варіанти удосконалення власної роботи у профільних саморегулятивних організаціях, обиратимуть найбільш вдалий проект та рекомендують його органам державної влади з відповідною аргументацією, то процес прийняття даного рішення та впровадження його у життя значно скоротиться. А час – це гроші. Тож самі учасники ринку отримують можливість ефективно впливати на розвиток галузі саме через саморегулятивні організації.

У страховому ринку, за світовим досвідом, відбувається ефективний розвиток тоді, коли враховується принцип оптимальності державного регулювання. Це означає, що держава регулює діяльність учасників ринку лише у виняткових випадках, коли це абсолютно необхідно, а в усіх інших вона делегує частину своїх повноважень професійним учасникам ринку, які об’єднуються у саморегулятивну організацію.

За таким принципом діє, наприклад, Інститут лондонських страховиків (англ. Institute of London Underwriters) — асоціація андерайтерів у сфері страхування морських та авіаційних ризиків, а також вантажів, яку засновано у 1884 році в Лондоні. Одним з напрямків діяльності Інституту лондонських страховиків є статистика й аналіз причин аварійності світового торговельного флоту. Ця асоціація розробила стандартні, уніфіковані умови страхування вантажів, які застосовують страхові компанії в більшості країн світу.

Наразі на страховому ринку України діє три добровільних професійних об’єднання: Ліга страхових організацій України, Асоціація «Страховий бізнес» та Українська федерація убезпечення. Загальна чисельність членів, у об’єднаннях не перевищує 130 страхових компаній, а це – 27% від їх загальної кількості. На зазначену групу страховиків припадає 60% страхових платежів і понад 95% страхових виплат, а на решту (335 страхових компаній) усього 40% страхових платежів і лише 5% страхових виплат. Це свідчить про недостатній рівень інституціонального розвитку на страховому ринку.

Враховуючи велику кількість страхових компаній, що не входять до професійних об’єднань, державний регулятор об’єктивно не може проводити обговорення та консультування з кожним окремим учасником ринку, оскільки це потребує великих ресурсних затрат – час на обговорення. Консультування з окремими представниками ринку не забезпечує репрезентативності. А обробка великої кількості розрізнених коментарів та побажань взагалі може затягнути весь процес на невизначений термін. Тому членство страховиків у само регулятивному об’єднанні повинне бути обов’язковим. Наприклад, в Польщі діє Польська страхова палата (PIU - Polska Izba Ubezpieczen), яка утворена в 1990 році. Всі страхові товариства, зареєстровані в цій країні, є її членами. З початку членство було добровільним, а з 1995 року воно є обов'язковим.

Як свідчить світовий досвід, зокрема, Європейського комітету страховиків (CEA), Міжнародної асоціації страхових і перестрахових посередників (BIPAR), Міжнародного союзу страховиків технічних ризиків, Міжнародної асоціації страхування кредитів та поручительств (ICISA) та інши вагомі функції щодо розвитку страхового ринку можуть покладатися на саморегулятивну організацію. Розроблені професійними учасниками саморегулятивної організації ринку страхових послуг правила та стандарти страхової діяльності мають бути погоджені з державним регулятором, обговорені із споживачами, та діяти як доскональний та реальний інструмент регулювання. Порушення правил, принципів та стандартів саморегулятивної організації призводитиме до вжиття заходів впливу. Таке визнання можливе тільки за наявності прямих норм у Законі України «Про страхування».

Варто звернути увагу, що про ефективність системи саморегулювання можна робити висновки на основі кількісного аналізу впливу рішення на подальший розвиток галузі. Ще такий аналіз називають «cost-benefit analysis» – аналіз співвідношення необхідних витрачених ресурсів до тих переваг, які будуть отримані в результаті прийняття та виконання рішення.

На допомогу державному регулятору у здійсненні такого аналізу логічно було б залучити профільні саморегулятивні організації. Проте здійснюватися робота повинна у досить простий спосіб, який можна було б з легкістю перевірити. Найефективніше це реалізувати за допомогою електронного документообігу та спеціальних баз даних. Відповідно й уся звітність страхових компаній на контроль регулятору повинні подаватися в електронному вигляді у формалізованих таблицях та електронною поштою, що заощадить час та буде зручним регулятору та компаніям.

Варто частково передати саморегулятивній організації наступні функції державного регулятора: контроль за достовірністю інформації, що надається учасниками ринків фінансових послуг; встановлення порядку розкриття інформації та складення звітності учасниками ринків фінансових послуг, ведення інформаційної бази даних, що ведеться з метою регулювання ринків фінансових послуг та затвердження переліку внутрішніх положень та процедур, які повинна розробити та затвердити кредитна спілка для забезпечення своєї ефективної та безпечної діяльності.

Деякі з цих функцій уже виконують відповідні асоціації на страховому ринку України, але це здійснюється фрагментарно без належного законодавчого забезпечення.

Для належного виконання поставлених завдань саморегулятивна організація повинна мати право контролювати дотримання її членами законодавства та затверджених саморегулятивною організацією правил, нормативів і вимог. У разі порушення страховиком законодавства та прийнятих саморегулятивною організацією правил до нього можуть застосовуватись, встановлені саморегулятивною організацією, заходи впливу, аж до виключення компанії з числа членів організації. При цьому у разі неможливості члена саморегулятивної організації забезпечити виконання ліцензійних умов само регулятивна організація повинна мати зобов’язання звернутися до державного регулятора з пропозицією про анулювання ліцензій. У свою чергу страховики повинні мати право оскаржити до суду рішення саморегулятивної організації щодо застосування до них заходів впливу.

Для прийняття нормативних актів державного регулятора потрібно проводити громадське обговорення, аби згенерувати єдину позицію з тих пропозицій, які надають три асоціації, плюс окремі суб’єкти ринку.

З одного боку, чим більше представлено ідей, тим ефективніше рішення можна прийняти, розглянувши усі проекти, обговоривши переваги та недоліки кожного та в результаті – розробити ще один, який враховував би максимум переваг при мінімумі недоліків та ризиків.

З іншого боку такий процес потребує колосальних затрат. Проводяться круглі столи з обговореннями, створюються профільні робочі групи, згодом презентується перший варіант комплексного рішення, проходить вже обговорення нового проекту, вносяться зміни, знову відбувається презентація, доопрацювання і ще невідомо скільки часу мине, доки рішення зможе набути форми законопроекту, а потім пройти усі процедури його прийняття та рішення буде впроваджено у практику. Як наслідок реформування страхової галузі відбувається вкрай тяжко та повільно. У свою чергу це впливає на рівень інвестиційної привабливості країни та конкурентоспроможності страхового ринку.

Усі процеси з’ясування позицій та вироблення комплексного рішення може взяти на себе профільна саморегулятивна організація, запрошуючи до складу робочих груп експертів державного регулятора. А вже з етапу утворення законопроекту мають підключатися інші державні органи та доводити справу до кінця. Ефективніше організувати процес можна лише тоді, коли відповідальність чітко визначена та знаходиться в одного суб’єкту ринку. На мою думку, однієї профільної саморегулятивної організації цілком достатньо для організації взаємодії страховиків між собою та постійної роботи з державними органами. До речі це підтверджується практикою роботи Європейського комітету страховиків (CEA), який передбачає членство у цій поважній міжнародній організації лише одного уповноваженого об’єднання від національного страхового ринку.

Ефективна взаємодія усіх суб’єктів ринку з державною можлива лише за наявності єдиної консолідованої позиції зі сторони компаній, а таку позицію можна виробити лише за допомогою єдиної саморегулятивної організації, до складу якої увійдуть усі учасники ринку. Така організація має працювати у визначеному законом порядку та сприяти розвитку ринку. І найближчим часом такий закон буде прийнято.