Від України до Арктики: як Давос зафіксував зсув світового порядку, а Трамп показав Європі майбутнє без гарантій. Інтерв’ю з Безсмертним

Промова Дональда Трампа у Давосі стала не стільки економічним виступом, скільки демонстрацією нового формату глобального тиску, у якому мова сили дедалі частіше замінюється мовою тарифів, ультиматумів і "пам’яті" про незгоду. Гренландія, названа ним "шматком льоду", раптово перетворилася на центральний символ цього підходу. Формально відмовляючись від військового захоплення, Трамп фактично запропонував Європі угоду у стилі "добровільно-примусово": або переговори про передачу контролю, або економічне задушення. Це вже не дипломатія і не класичний торг, а спроба переписати правила гри, де суверенітет стає предметом торгу, а безпека – аргументом для шантажу.

Відео дня

На цьому тлі українська тема виявилася дивно спрощеною. Оптимістичні заяви про "угоду" між Зеленським і Путіним, "усунуту загрозу третьої світової війни" та "розумно короткі терміни" врегулювання звучали без деталей, механізмів і гарантій. Україна в риториці Трампа постала не як ключове питання європейської безпеки, а як один із файлів, які можна швидко закрити, щоб звільнити місце для більш "стратегічних" тем – насамперед Арктики.

Для Європи ця промова стала холодним душем. Стратегія умиротворення, розрахована на особисті обіцянки Трампа і надію "перечекати", дала тріщину. Давос, де ще кілька днів тому готувалися говорити про гарантії безпеки для України та спільні фінансові плани, перетворився на майданчик екстреного перегляду відносин із США. Ультиматум щодо Гренландії зруйнував ілюзію передбачуваності Вашингтона й поставив просте, але незручне запитання: чи можна будувати європейську безпеку на слові людини, яка відкрито використовує економічний примус як інструмент зовнішньої політики?

Так, Давос зафіксував не просто чергову кризу трансатлантичних відносин, а глибший зсув світового порядку. Фокус змістився з війни в Україні на боротьбу за Арктику, з колективних рішень – на персональні ультиматуми, з правил – на силу. І саме в цій новій реальності Європі, Україні та всім союзникам доведеться шукати відповіді, які виходять далеко за межі одного форуму.

Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.

– Промова Трампа в Давосі була про Гренландію і тиск на Європу в логіці "не погодитесь – запам’ятаємо". Водночас з’являються сигнали про кулуарні переговори щодо збільшення військової присутності США на острові, але без зміни підпорядкування Гренландії. Тож запитання просте: що насправді США хочуть отримати?

– Коли Дональд Трамп знову з’явився як президент, ми з вами не раз говорили про одну його ключову рису: він намагається, за прикладом своєї матері, займати весь інформаційний простір. І якщо вибудовувати ієрархію тем Давоського форуму, то на першому місці там була не російська агресія, не ризик анексій, а тема умовно під назвою:

"Я – Трамп. Святий, безгрішний монарх не лише Мангеттена, не лише Сполучених Штатів Америки, а всієї землі й міжпланетного простору".

Я спеціально передивився цей виступ повністю, прочитав усі 22 сторінки дрібним 12-м кеглем. І мушу сказати прямо: це потік свідомості. У багатьох місцях – алогічний, неструктурований. І лише завдяки генію журналістів із цього хаосу вдалося витягнути окремі фрази й скласти з них хоч якийсь умовний ряд. Тому я був би дуже обережним із будь-якими інтерпретаціями слів Трампа. Але водночас – і це ключове – з ним завжди треба страхуватися. Бо це Дональд Трамп.

Згадайте його книгу про угоди. Його тактика проста: спочатку виставити максимально завищену планку, влаштувати інформаційний вереск, а потім опуститися до того рівня, який і був реальним наміром. Те, що ми бачимо навколо Гренландії, це саме такий вереск. Максимально піднята планка. А далі пошук виходу. Тому й не дивно, що наприкінці дня з’являються цитати Рютте та інших, які вже знижують градус. До якого саме рівня – поки що невідомо.

Важливо інше: ці хаотичні, спорадичні фрази свідчать про головне – у Трампа немає готового рішення. Взагалі немає. Друге: все, що він говорить, не можна сприймати за чисту монету. Не можна виключати жодного сценарію, включно із силовим. І тут важливо не те, що говорить Трамп, а те, якою буде реакція. Реакція має бути об’єднаною. Загальноєвропейською. І в ній має бути Україна як частина європейської спільноти. Разом із Великою Британією. Якщо ЄС, Британія й Україна займуть узгоджену позицію, Трамп піде туди, куди його поведуть ці сили. І вчорашній день це блискуче продемонстрував.

Усе, що він робив, було спрямовано на фрагментацію Європейського Союзу. І тема Гренландії – один із інструментів. Якщо Європа витримає лінію, яку зараз декларують Макрон, Стармер, яку дуже чітко сформулював лідер Канади Марк Карні: Європа зможе вперше за весь цей рік протистояння нав’язати Трампу свої умови. Тому відповідь залежить від спільної, жорсткої позиції Великої Британії, ЄС і України.

– Усе звучить правильно, але ключове питання: чи готова Європа перестати бути об’єктом і стати суб’єктом? Чи готова вона затягнути паски, реально – не на словах – відродити військову індустрію, швидко повернутися до масової армії? Чи готова поховати свої "вічнозелені" мрії – про безмежну зелену енергетику, роздуті соціальні програми? Риторика Макрона, Мерца, Стармера ніби позитивна, але внутрішня підтримка – проблемна. Рішення потрібні негайно. Тож чи готова Європа насправді?

– Для мене показником готовності Європи є не слова, а цифри й заводи. Подивіться на плани Rheinmetall, на плани Airbus. Акції Rheinmetall зростають найвищими темпами у світі. Бюджети – колосальні. По всій Європі будуються заводи з виробництва безпілотників, боєприпасів, бронетехніки, авіації. Темпи – фантастичні. У Великій Британії зараз будують шість заводів. Шість. Два вже майже готові. Якщо ставити питання "війна чи мир", відповідь очевидна. Якби Європа не готувалася – вона б не вкладала такі гроші.

А тепер про "силу" Трампа. Подивіться на Арктику. Країна, яка не має жодного повноцінного криголама, на якій відстані вона буде від Гренландії? Час сьогодні спресований до секунд, простір – до міліметрів. І всі ці експедиційні візити до Гренландії – це оцінка реальності. Абсолютно правильна. Як це пояснювати Трампу – не наша справа.

Макрон це розуміє. Йому залишилося недовго. Він пішов в атаку відкрито. Мерц так не зробить – йому ще працювати, та й експорт Німеччини зав’язаний на США. Але свій час він скаже. Європі не потрібно йти у відкриту атаку. Потрібно чітко зафіксувати позицію: ми захищаємо суверенітет і територіальну цілісність. І тут виступ Марка Карні – концептуальний.

"Ми – середні держави. Ми можемо захистити себе лише об’єднавшись. А для цього нам потрібна сила". Це і є формула нового порядку. Для Європи. Для України. І для всього Північно-Атлантичного простору.

– Ви вже зачепили виступ прем’єра Канади Марка Карні, але я хотів би окремо зупинитися саме на ньому. Наскільки, по-перше, таке об’єднання взагалі можливе в реальності? Європейський Союз формально існує, але навіть якщо не брати Словаччину й Угорщину, постає інше питання. Наскільки Франція, Велика Британія і Німеччина – це ядро, здатні реально об’єднатися? Адже протиріч залишатиметься багато. Чи на тлі подвійної загрози: з одного боку Росія, з іншого – Сполучені Штати, де фактор Трампа створює додаткову нестабільність, шанси збільшуються.

– У цьому питанні, на щастя чи на жаль, у них немає вибору. Якби вони могли дозволити собі не боятися Росії й не бачити загроз, їхня поведінка була б зовсім іншою. Але орієнтир тут один – безпека. Дональд Трамп у цій історії – лише фрагментарна, але дуже показова демонстрація. З одного боку, Європа усвідомлює реальну загрозу з боку Росії. З іншого, вона бачить непослідовність, алогічність і повну непередбачуваність партнера зі США. Саме тому вони більше мовчать, ніж говорять. Але роблять – значно більше, ніж мовчать. І значно більше, ніж говорять. Оце і є головне, що сьогодні відбувається в Європі у сфері безпеки.

Майбутнє ЄС – це те, про що говорив Маріо Драґі: максимальне об’єднання, залучення якомога більшої кількості країн і формування конкурентоспроможної економіки через оборонно-промисловий комплекс. І саме так воно і буде відбуватися. У цій ситуації Росія для Європи – реальна військова загроза. Сполучені Штати – інша загроза, політична: гра Дональда Трампа в імперські амбіції. І ці дві загрози парадоксальним чином працюють як мотиватори для європейського об’єднання. Зверніть увагу на виступ Урсули фон дер Ляєн. Вона абсолютно чітко формулює: необхідно тісніше співпрацювати, розбудовувати оборонно-промисловий комплекс і рухатися далі через кооперацію. Це відповідь і Росії, і Сполученим Штатам Америки.

– Заява Карні фіксує очевидне: старий світовий порядок завершився, потрібен новий, де малі й середні країни об’єднуються. Реакція Трампа виглядає відповіддю на свідомий сигнал Канади. Питання лише одне: чи готова Канада стати центром цього нового "вільного світу".

– По-перше, якби Марк Карні не претендував на таку роль, він би просто не виголошував цю промову. Я переконаний, що Канада і британці готувалися до неї дуже серйозно. Це абсолютно продуманий виступ. І я впевнений, що такий сценарій розвитку подій задумувався ще тоді, коли з Карні-банкіра почали робити Карні-політика.

Пам’ятаєте, ми з вами не раз дивувалися: навіщо людині з таким реноме, з таким статусом у фінансовому світі раптом іти в політику? Адже ще рік тому, коли Джастін Трюдо пропонував йому політичну роль, Карні категорично відмовлявся. А тут він пішов. Чому? Тому що нинішній момент потребує сильних особистостей. Безумовно. Очевидно, що цей виступ готували довго і ретельно. Це не словесний понос Дональда Трампа. У Карні в кожному реченні – чітка, зважена оцінка того, ким є Трамп. Він говорить про нього так, як заведено говорити про померлого: або добре, або нічого. Формально – ніби ні про кого конкретно. Але насправді – про одного конкретного персонажа. Це схоже на завдання з дитячого садка: "намалюйте небаченого звіра". І в цьому небаченому звірі Карні дає абсолютно точний портрет. Кожна фраза – про непередбачуваний світ, про зруйнований світовий порядок, про знищення прав, про відмову від прав людини, про домінування інтересів над цінностями.

Якщо взяти цей виступ Карні, то це, по суті, конспект того, про що ми з вами говорили протягом року. Просто зібрано і нанизано в красиве, дуже точне намисто. І там є фраза, яка, на мій погляд, ключова: "Ми хочемо бачити світ таким, яким він є, а не таким, яким ми хочемо його бачити". І він абсолютно правий. Давайте визнаємо реальність. А реальність сьогодні жорстока. І відповідь на цю реальність, за Карні, лише одна – сила. Ми – малі і середні країни. Поодинці сили в нас немає. Отже, каже він, давайте об’єднаємося і створимо цю силу. І створимо новий порядок. Бо найгірший стан – це "між". Між старим, який уже зруйновано, і новим, якого ще немає. Ми не знаємо, де перебуваємо.

Старий порядок зруйнований, нового немає. Тож сила починає відігравати ключову роль. І якщо так — силу можна зупинити лише силою. Карні чітко говорить: Канада є одним із найбільших контрибуторів у підтримці України. Він чітко заявляє щодо Гренландії: принцип суверенітету і територіальної цілісності – недоторканний. А щоб забезпечити і перше, і друге, і багато іншого, давайте створювати об’єднану силу. Об’єднані війська, об’єднані сили Європи і Канади. А я б до цього ще додав – формат "Рамштайн". Не хоче Америка бути в "Рамштайні"? Ну тоді – до побачення.

– Карні в Європі почули?

– Я думаю, що за цими словами стоїть не лише Марк Карні як особистість. Я переконаний, що за ним стоять колосальні фінансові й політичні сили. Зверніть увагу: Дональда Трампа фактично не пускають на Волл-стріт. Його тримають на відстані. Рокфеллери мовчать. Моргани щось обережно коментують. Позиція британського королівського двору зрозуміла. Стармер озвучує її так, як може озвучити лейборист. Король мовчить. Папа Римський зайняв абсолютно чітку позицію.

На мою думку, як історика, поєднання європейських політичних сил, Канади, фінансових еліт Волл-стріт, королівського двору і Ватикану – це більш ніж достатній ресурс для того, щоб поставити на місце не лише Путіна, а й, за потреби, знайти спільну мову з Дональдом Трампом. Фраза про те, що Америка була гегемоном і вела за собою світ, – це вже минуле. Сьогодні вона стає однією з країн.

– Тоді логічно перейти до питання європейської армії. Створення об’єднаних збройних сил – це реальність чи все-таки політична риторика? Ми говоримо про понад двадцять країн, різні доктрини, різні бюджети, дедалі частіше звучить теза, що Україна має бути частиною цього процесу. Наскільки це реально?

– Ба більше, можу сказати прямо: основою об’єднаних європейських сил і будуть Збройні сили України. На сьогодні немає жодної можливості швидко наростити серйозний відсоток боєздатності армій європейських країн – навіть таких, як Німеччина, Франція чи Велика Британія – до рівня української армії. Зверніть увагу: коли йдеться про гарантії безпеки, постійно звучить теза про виведення ЗСУ на європейський рівень. Насправді це означає інше — створення базової сили європейської безпеки.

І ще одне. Я б дедалі менше радив узагалі апелювати до НАТО. Для Трампа НАТО – це різновид колоніальних військ США. Тому оптимальний сценарій для Європи – залишити НАТО лише в сегменті ядерної безпеки.

Згадаємо слова Бориса Джонсона дворічної давнини: всі бази, де нині розміщені американські війська, можуть спокійно зайняти Збройні сили України. Об’єднаний європейський простір може бути контрольований власними силами. Якщо Франція і Німеччина серйозно працюватимуть над ядерною парасолькою, питання ядерних гарантій можна вирішити і без Сполучених Штатів.

– Як би європейська політика не намагалася заявляти, що Гренландія — проблема, але Україна все-таки – ключове питання, яке збиралися розглядати. Проте Гренландія вийшла на перше місце і за кількістю, і за розпалом обговорення. Та все ж Трамп не оминув цю тему, але знову оптиміст без деталей. У нього все "чудово": всі хочуть миру, Зеленський готовий, Путін готовий, усе в розумні строки відбудеться. Віткофф і Кушнер їдуть до Путіна, я зустрічаюся із Зеленським – коротше, все прекрасно.

– Питання, чому для Трампа і для Сполучених Штатів Америки на першому місці опинилася Гренландія, а не ключова тема – російська агресія? Бо як він буде відповідати на питання? Йому ж обіцяли: 24 години, 100 днів, пів року. Уявіть собі: його садять і кажуть – пане президенте, 24 годин немає, 100 днів немає, пів року немає, рік минає. Де рішення?

Що він відповість? "Я говорив з Путіним"? Говорив. А за цей час – бомбардування Ірану, викрадення Мадуро, сім бомбардувань в Африці, про які чомусь мовчать.

– І збільшення масштабів бомбардувань України.

– Саме так. І останнім цвяхом було б запитання: а ви взагалі розумієте, яка температура на вулиці в Україні, в яких умовах сьогодні перебувають українці? Оцей інформаційний потік – я інакше як "поносом" його назвати не можу – просто змив ключову тему і зробив її другорядною, побічною.

Хтось справді думав, що таке 800 мільярдів і що Трамп просто поставить підпис? Ми ж із вами ще два тижні тому говорили, що нічого не буде підписано. Усі ці розмови про зустрічі не варті жодної уваги. Точно так само і у виступах Трампа: чотири рази він повторює, що говорив із Путіним. І що? І де результат? Куди поділися ці розмови? Це немічна істота в усіх цих процесах. Він не здатен вирішити проблему, бо він боїться Путіна. Тому він із ним заграє, запрошує в "Раду миру", телефонує, щось там "яшкається".

– А якщо говорити про економічний напрям? Віткофф каже, що Трамп нібито запропонував Україні зону вільної торгівлі – без мит, без обмежень. Це ж з тієї самої серії, що і 800 мільярдів та фонд відбудови України, тобто міф?

– Пане Романе, ну скажімо прямо: людина вже пішла не туди. Пішла, набрала швидкість – і починає розповідати: тут ліворуч, тут праворуч. Навіщо це все? Кому це потрібно? Які гарантії від Сполучених Штатів? Які 800 мільярдів? Ларрі Фінк, який організовував цю конференцію і є засновником BlackRock, про яку Трамп говорив як про "інвестиційний інструмент відновлення України", каже: де механізми, де документи, де ресурси, де плани? Яке підписання гарантій, коли немає навіть реального контакту з Росією?

– На завершення хотів би запитати про "Раду миру". Що це таке? Це бізнес-проєкт Трампа? Бо говорять, що право постійного голосу – за мільярд готівкою, і тоді "все буде вирішено". Це спроба заміни ООН? Чи це клуб великих – Росії, Китаю, Сполучених Штатів, можливо, Індії, – які вирішуватимуть за всі інші, малі і середні країни, як їм жити?

– Якщо говорити про генезис цієї ідеї, то "Рада миру" в початковому варіанті – це проєкт аналітичного центру Інституту Тоні Блера. Спочатку йшлося про наглядову раду над технічним урядом, який мав би діяти в Газі, згодом – у Палестині. Ця рада контролювала б перехідний період до передачі влади офіційному палестинському уряду. Але Дональду Трампу спало на думку розширити цю конструкцію. Спершу – на російсько-українську війну. Потім – фактично на весь світ. Коли журналісти почали ставити це як альтернативу ООН, ідея почала розростатися. І в певний момент, очевидно, Трамп подумав: а чому б не звести собі вічний пам’ятник? Так із мінімальної "наглядової ради Гази" все це перетворилося на альтернативу ООН.

– З вічним "королем" на чолі.

– Саме так. І ще й з тим, хто збирає мільярди з кожного, хто туди заходить. І тут Москва дуже швидко відповіла: "У вас там є п’ять мільярдів заморожених активів? Ну заберіть один – і внесемо".

Нормальні країни одразу сказали: ні, ми поруч із Путіним сидіти не будемо. І це, власне, показує, наскільки вся ця конструкція є сирою і непродуманою. Згадайте першу презентацію цієї ради. Тоді виникла курйозна ситуація: низка бізнесменів заявили, що з ними ніхто взагалі не говорив. Їх просто записали в "учасники" і поставили перед фактом. Потім почалася реакція. Лукашенко сказав одне. Путін – друге. Макрон – третє. У підсумку ми отримали повну мішанину. І я, чесно кажучи, не уявляю, як ті, хто це просуває, будуть з цієї мішанини виходити.