Відео дня
Давос-2026 як полігон війни: чотири токсичні треки, що визначають долю України
Всесвітній економічний форум у Давосі (19–23 січня) традиційно називають майданчиком для розмов про глобальну економіку. Проте для України це знову не про економіку як таку. Давос-2026 стає не просто черговим майданчиком для декларацій про "єдність Заходу", а точкою, де зійдуться одразу кілька конфліктних треків: безпека України, внутрішній розкол Європи та нові геополітичні шантажі з боку Вашингтона. Формально – це Всесвітній економічний форум. Фактично – політичний полігон, на якому союзники України намагаються отримати головне: особисте "так" Трампа під гарантіями безпеки.
Цьогоріч Давос розкладається на чотири ключові треки, кожен з яких прямо або опосередковано впливає на майбутнє війни та місце України у новій архітектурі безпеки.
Про те, чого очікувати від всесвітнього економічного форуму в Давосі, – у матеріалі OBOZ.UA.
Безпека: "особисте так" Трампа
Україна розраховує завершити роботу над угодами зі США та країнами Європи щодо гарантій безпеки саме в Давосі. Формально — це переговори на полях форуму. Фактично – спроба отримати персональне схвалення Дональда Трампа під уже підготовленими документами. Формально йдеться про фіналізацію документів, які готувалися переговорними командами у Парижі за участі американських і європейських військових. Фактично – про отримання особистого схвалення Дональда Трампа.
Лідери Італії, Німеччини, Франції, Канади, Великої Британії та голова Європейської комісії планують спільну зустріч із Трампом і Володимиром Зеленським. Її завдання – політично "проштовхнути" пакет гарантій, адже навіть у європейських столицях визнають ключову проблему: "Без США все це неможливо". Водночас, як і раніше, неясно, що насправді думає Трамп.
На цьому фоні позиція самого Трампа виглядає дедалі токсичнішою. Він публічно звинувачує Україну у затягуванні мирної угоди та заявляє, що Росія, на його думку, готова її укласти. В останньому ексклюзивному інтерв’ю Трамп заявив, що Володимир Путін "готовий завершити війну", тоді як Україна "менш готова до угоди". На запитання, чому переговори під керівництвом США досі не дали результату, він відповів одним словом: "Зеленський", не вдаючись у деталі. Кремль миттєво підхопив цю риторику, заявивши, що Москва згодна з оцінкою Трампа, назвавши Зеленського головною перешкодою для миру. Саме цей дисонанс – між українсько-європейською логікою стримування Росії і трампівською логікою "угоди за будь-яку ціну" – є ключовим ризиком безпекового треку Давосу.
Економіка: ставка на "трампівський підхід"
Тут Україна говорить з Трампом зрозумілою для нього мовою: гроші, ресурси, цифри, вигода. Вашингтон і Київ готуються підписати масштабну економічну угоду про відновлення України – "План економічного процвітання". На підписанні очікується присутність Трампа і Зеленського.
Цей проєкт – ключовий елемент нової стратегії Києва: обміняти доступ до природних ресурсів, великі інфраструктурні проєкти та післявоєнне відновлення на гарантії безпеки від США. Потреби у відновленні України оцінюються у 800 мільярдів доларів протягом десяти років, і ці цифри перестають бути абстракцією – вони стають інструментом політичного торгу.
Майбутній текст угоди натхненний стратегічною угодою щодо корисних копалин, підписаною у 2025 році. Як практичне підтвердження цього курсу Україна вже 9 січня передала права на розробку родовища літію консорціуму "ТехМет", що фінансується урядом США. Ключове питання залишається відкритим: чи готовий Вашингтон платити за стабільність у Східній Європі безпекою, а не лише підписами під інвестиційними контрактами.
Дипломатія: переговори з Москвою як мінне поле
Один із найбільш токсичних треків. Європа дедалі гучніше говорить про необхідність "грати роль" у можливих переговорах із Кремлем. Ініціатива виходить від президента Франції Еммануеля Макрона та прем’єр-міністерки Італії Джорджі Мелоні – політиків, які традиційно позиціонували себе як жорстких щодо Москви і трансатлантично орієнтованих. За словами французьких чиновників, Європа хоче принаймні бути присутньою за столом переговорів, щоб її "червоні лінії" не були проігноровані у можливій угоді між США та Росією. Втім сама постановка питання оголює глибокий розкол усередині Європейського Союзу. Східноєвропейські столиці та інституції ЄС загалом виступають проти будь-якого діалогу без чітких попередніх умов, розуміючи, що переговори "заради процесу" працюють виключно на Кремль, легітимізуючи його агресію та виграючи для Росії час.
На цьому тлі окремо й принципово вирізняється позиція Великої Британії, яка фактично виступила стоп-фактором для ідеї раннього діалогу з Путіним. Лондон відкрито відкинув пропозицію Франції та Італії розпочати переговори з Кремлем. Міністерка закордонних справ Британії Іветт Купер прямо заявила, що Москва не продемонструвала жодного серйозного інтересу до миру.
"Нам потрібні докази того, що Путін дійсно хоче миру. Зараз я цього не бачу", – наголосила Купер в інтерв’ю Politico. За її словами, Україна разом зі США та європейськими партнерами працює над мирним планом, однак Кремль не готовий сідати за стіл переговорів і продовжує ескалацію війни. У цій ситуації, наголошує Лондон, єдиною логічною відповіддю залишається посилення економічних санкцій проти Росії та нарощування військової підтримки України, а не дипломатичні жести, які Москва сприймає як слабкість. Позиція Великої Британії чітко фіксує межу: переговори можливі лише як наслідок зміни поведінки Росії, а не як інструмент примусу України до поступок або спроба зафіксувати статус-кво.
Російська реакція на європейські коливання не забарилася. У Кремлі вже заявили про "розпад коаліції противників переговорів із Москвою". Володимир Путін миттєво зчитав цю слабкість, оперативно підхопив ці сигнали, заявивши про готовність відновити "необхідний рівень відносин" з Європою і співпрацювати "з усіма без винятку". У сукупності це виглядає не як прорив до миру, а як корекція російської тактики на тлі нерішучості та політичних коливань Парижа, Рима і Берліна – і водночас як тест на здатність Європи утримати спільну лінію.
Гренландія: стратегічне відволікання Європи і нова лінія напруги між союзниками
Окремим, але критично важливим треком стає тема Гренландії, яка виходить далеко за межі територіальної суперечки і перетворюється на симптом глибшої стратегічної проблеми. Погрози Дональда Трампа встановити контроль США над островом демонструють не лише зміну американського підходу до союзників, а й повторювану слабкість Європи – реакцію постфактум без заздалегідь підготовленого плану дій.
Данія не змогла переконати Вашингтон відмовитися від претензій. Міністр закордонних справ Ларс Льокке Расмуссен прямо визнав, що позиції сторін залишаються принципово різними, тоді як Трамп відкрито заявив про намір США заволодіти Гренландією попри заперечення Копенгагена. Ба більше, Вашингтон заявив про готовність до негайного початку переговорів щодо входження Гренландії до складу США, аргументуючи це стратегічною необхідністю в умовах нових систем озброєнь і глобальної конкуренції.
На цьому тлі Європа опиняється без узгодженої відповіді. Відсутність спільної стратегії протидії американському тиску створює серйозну вразливість, яка може перерости у довготривалий конфлікт між Брюсселем і Вашингтоном. Для Москви цей сценарій вигідний: увага Європи відволікається, трансатлантична єдність слабшає, а позиція щодо України ризикує втратити жорсткість.
Ситуація переходить у фазу відкритого економічного тиску. Трамп оголосив про запровадження мит проти європейських союзників у контексті Гренландії: з 1 лютого Данія, Норвегія, Швеція, Франція, Німеччина, Велика Британія, Нідерланди та Фінляндія обкладатимуться 10% митом на всі товари, що постачаються до США, а з 1 червня ставка зросте до 25%. За заявою Трампа, ці мита діятимуть доти, доки не буде досягнуто згоди щодо "повної й абсолютної купівлі Гренландії" Сполученими Штатами. Фактично йдеться вже не про дипломатичний тиск, а щонайменше про економічну війну між союзниками.
У цьому сенсі Давос стає не просто майданчиком для дискусій, а потенційною точкою зіткнення двох підходів: американського – імперського й силового, та європейського – заснованого на союзницьких зобов’язаннях і міжнародному праві. І те, як ця криза буде врегульована, матиме прямі наслідки не лише для Гренландії чи трансатлантичних відносин, а й для здатності Заходу зберегти фокус на ключовому питанні європейської безпеки – війні Росії проти України.
Енергетичний "Рамштайн" як відповідь на енергетичний геноцид Кремля
На тлі Давосу Росія реалізує окрему воєнно-політичну стратегію. За останній тиждень вона завдала безпрецедентного удару по Україні: майже 1100 дронів, 890 керованих авіабомб, понад 50 ракет, включно з "Орєшніком", по електростанціях і житловій інфраструктурі в умовах морозів. Мета очевидна – спровокувати нову хвилю українських біженців. Окрім тиску щодо України, це ще й політичний тиск на європейські столиці, де суспільства дедалі менш готові приймати нових переселенців. Кремль робить ставку на втому ЄС і прагне змусити його погодитися на завершення війни на російських умовах.
У відповідь Україна ініціює енергетичний "Рамштайн" – формат, у якому питання ППО, генерації, трансформаторів і швидкого ремонту критичної інфраструктури мають перейти з гуманітарної площини у площину безпеки. Ключове очікування від цього формату – визнання енергетики частиною оборони, а не цивільним додатком до війни. Без цього жодні гарантії безпеки не матимуть практичного змісту.
Все ще можливо вирішити питання безпеки через економічну зацікавленість Трампа
Питання гарантій безпеки для України залишається відкритим і принципово невизначеним. Станом на сьогодні немає чіткого розуміння, що саме Сполучені Штати готові вкладати в це поняття. Очевидно, що Дональд Трамп і надалі намагатиметься перекласти основну відповідальність за безпеку України на європейців, мінімізуючи безпосередню участь США. Втім саме американський фактор є ключовим. Російський диктатор боїться не Європи як такої, а потуги США. Саме тому інтереси України та ЄС збігаються: переконати Вашингтон не дистанціюватися, а взяти активну участь у формуванні гарантій безпеки. У цьому контексті особливу роль може відіграти Давоський форум – не лише як публічний майданчик, а як простір кулуарних домовленостей за участі ключових європейських лідерів – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив народний депутат України, голова парламентського Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко.
На думку Олександра Мережка, реальні перспективи співпраці України та США лежать у площині економіки. Україна має значний потенціал – від корисних копалин до післявоєнної відбудови – і це добре вписується в геоекономічне бачення Трампа. Саме через економічну вигоду Україні варто говорити з новою американською адміністрацією. Така логіка зрозуміла Трампу як бізнесмену і політику: підтримка України може бути подана як вигідна інвестиція, що створює робочі місця у США.
"Ми намагаємося вирішити питання безпеки через економічну зацікавленість Трампа і його виборців. Що стосується захмарної суми у 800 мільярдів, то для американської економіки це не є критичним та неможливим. Тим більше на тлі трильйонних витрат США в Афганістані, які не дали результату, тоді як Україна може стати історією успіху для Заходу", – зазначає Мережко.
Щодо дедалі гучніших голосів, які лунають у Європі, про необхідність "розмовляти з Путіним", то це викликає певне занепокоєння, адже йдеться вже не про маргіналів, а про лідерів провідних держав. На думку Мережка, це глибока помилка. Путін не зацікавлений ані в результаті, ані в компромісі. Будь-який діалог він використовує як інструмент тиску і розколу.
"Найраціональнішою позицією була б повна політична ізоляція Путіна. Будь-які розмови з ним лише віддаляють мир. Росія не є частиною європейської цивілізації – ані за цінностями, ані за принципами. Це антиєвропейський проєкт, спрямований на руйнування демократії та міжнародного права", – зауважує Мережко.
Щодо ситуації навколо Гренландії, то, на думку Олександра Мережка, вона створює небезпечний прецедент. Данія – надійний союзник США і НАТО, країна, яка послідовно підтримує Україну, зокрема і військово. Будь-який тиск на її територіальну цілісність підриває трансатлантичну єдність. Сполучені Штати як провідна демократія мають бути прикладом дотримання міжнародного права. Інакше це стає аргументом для Путіна та його пропаганди, легітимізуючи агресію.
Попри ризики, Олександр Мережко зберігає обережний оптимізм, покладаючись на здоровий глузд і здатність демократичних країн знаходити компроміси без руйнування принципів. Україна в цій ситуації демонструє послідовність: підтримка територіальної цілісності Данії – це продовження власної боротьби за міжнародне право і спільні цінності.