Примите участие
в розыгрыше
планшета на Android Участвовать
Приз
ЭкономикаШоу

/Олимпиада-2012

Олімпійський успіх-2012

333

Шість золотих, п’ять срібних і дев’ять бронзових нагород – такий наш доробок на Олімпіаді-2012.

Ці Ігри не назвеш успішними, але й провальними воне теж не стали. Виступили на те, на що були готові. Українці показали, що здатні не лише виживати й витискати максимум з мінімуму, а й дивувати. Хіба не дивино, що в країні, де нема цілісної програми розвитку легкої атлетики, де нема жодного сучасного легкоатлетичного стадіону, де мають лише поверхове поняття про важливість фармакологічного забезпечення, виростає збірна, яка виграє бронзу в жіночій естафеті 4х100 метрів. То насправді видатне досягнення, котре захотілося згадати поперед усіх досягнень, хоча ці дівчата – Олеся Повх, Христина Стуй, Марія Ремень та Єлизавета Бризгіна – не стали чемпіонками.

Нам казали про виродження покоління борців і вольових людей. Натомість ця Олімпіада показала, що замість безґлуздих космополітів ми поступово отримуємо покоління особистостей, які горді з того, що вони українці, які не цураються ні жовто-блакитного стяга, ні національного гімну, ні національних танців, ні зачісок своїх предків. Поводирем, звісно, виступила боксерська збірна. Вона здобула два золота, срібло й дві бронзи, продемонструвала яскраву майстерність в рингу й дала усім спортивним складовим національне забарвлення у вигляді козацьких чубів й переможного гопака. А ще – чіткого, на поні груди, на відміну від футболіста, який зараз став полИтиком, виконання національного славня кримчанином Олександром Усиком.

Власне, хіба менш патріотичними під час виконання "Ще не вмерла…" були фехтувальниця Яна Шемякіна, дівчата з четвірки парної в академічному веслуванні? А є ще борець греко-римського стилю Сергій Рутенко, який зробив собі на біцсепсі тратуювання у вигляді великого тризуба. То вже не малороси, які ностальгують за розпадом імперії й шукають собі братів усюди, тільки не вдома.

Маємо справді велику команду, великих спортсменів. І велич її визначається не перемогами, а тими, хто програв, але ким хочеться пишатися. Приміром, важко дорікнути віндсерфінгістці Ользі Маслівець. Вона стала четвертою у виді спорту, який в нашій країні радше не виживає, а доживає. Вона разом зі своїм чоловіком Максимом Оберемком впродовж понад десятка років їздять світом на власному мікроавтобусі й не жаліються на труднощі. А отримують задоволення. Бо то – їх стиль життя. На своїй четвертій Олімпіаді Ольга була за крок від медалі, але стала четвертою, бо під час останнього заїзду на останніх ста метрах не зловила вітру й втратила величезну перевагу.

Чи взяти гімнастів. Тих два четвертих місця в наших умовах достойні будь-якої нагороди. Через те, що ми розпустили по світу свої тренерські ресурси, не купуємо сучасних снарядів, а одначе не провалюємося. А що нас засуджують? Припустімо, то справді так. Але перед тим, як очікувати поваги від когось, треба навчитися поважати себе самих. Бо те четверте місце в індивідуальному багатоборстві від Миколи Куксенкова точно так само його й його тренерів власний героїзм, як й у випадку з призерами нинішньої й минулої Олімпіади з цього виду спорту – Ігорем Радивиловим та Олександром Воробйовим. Те саме стосується й українських стрибунів у воду, котрі повернулися без медалей, але були представлені в усіх олімпійських видах й у більшості з них потрапили до фіналів. І то в країні, де в містах, в яких живуть і тренуються олімпійські призери Ілля Кваша і Олексій Пригоров, в жодному басейні нема умов для постійних занять цим видом спорту.

Звісно, то наша біда, коли віце-президент Федерації плавання в ефірі загальнонаціонального каналу каже, що збірна з цього виду спорту могла б здобути олімпійські медалі, якби не певні прорахунки в підготовці. Того, що українське плавання – то аматорство в порівнянні з американцями, австрійцями і французами, з якими доводиться конкурувати, що в нас ніхто не хоче розбиратися ні з костюмними недоліками, ні з медичним забезпеченням, що нема прагнення робити аналіз технічних аспектів, розуміти ніхто не збирається. Чи не хоче збиратися.

Звісно, турбує, що в порівнянні з Олімпіадою-2008 у нас з нових імен з’явилися хіба-що гімнасти, легкоатлетична четвірка й борець Валерій Андрійцев. Але час показує, що які б обставини не були, серед нас майже на пустці з’являються справжні самородки, здатні обігрувати тих, хто має умови й на кого працює наука й десятки людей. Тому в Ріо ми теж не загубимося. Ось лише видів спорту, в котрих можна вистрелити отак, з нуля, на голому ентузіазмі й знаннях спортсмена та тренера, стає все менше…

0
Комментарии
0
0
Смешно
0
Интересно
0
Печально
0
Трэш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наши блоги