Три особливості лондонської Олімпіади

Полум’яні скептики й ненависники українського спорту не встигли в своїх догмах опіритися, як з Лондона полетіли звістки про перші медальні успіхи. Гучні успіхи, бо золото шпажистки Яни Шемякіної – то щось дуже ефектне. Що не говоріть, а нація в нас дуже талановита. І перед тим, як поливати чергову жертву лайном, треба відділяти мух від катлет. Бо зажерливі казнокради, які обділяють українських спортсменів – то одне. Талановиті українці – зовсім інше. І коли експерти з американського банку Goldman Sachs пророкують нам 27 медалей й називають Україну єдиною державою з ринком, який ще формується, що увійде до десятки країн з найбільшою кількістю перемог на Олімпійських іграх у Лондоні, то це комплімент не тим, хто три роки вбухував мільйони у проекти навколо футбольного Євро, а про решту видів спорту забув. То - реверанс нам, простим українцям, нашій обдарованості. Бо час показує, що як би погано не було, ми примудряємося бути яскравими й неординарними. Помітними для світу.

А владоможці? Так вони ж звикли піаритися на спортивних перемогах. Ось один брехун, котрого називають третім Президентом України, обіцяв золотій команді шаблісток після Олімпіади-2008 побудувати сучасний тренувальний зал для занять фехтуванням. І де той зал? Мабуть, там само, де лікарня 21-го століття. Інші теж обіцяють чимало. Але їхня причетність до спорту стала найбільш помітною, коли вчора на так званому "олімпійському телеканалі" замість потенційно медальних для України фіналів у стрибках у воду, важкій атлетиці і спортивній гімнастиці транслювали з’їзд, котрий за своїми масштабами рівняється з капеесесівським. За день до того в пору олімпійських фіналів піарили якусь політсилу, до якої має стосунок один дуже знаменитий футболіст. У понеділок на місці "мрійників" замість Олімпіади по мізках українців їздив депутат Голуб і його перший секретар.

Вони бавляться у вибори і на Олімпіаду їм начхати. Тим, хто буде обиратися в цілому, й тим, хто транслює їхню агітацію особливо. Їм же не треба рейтингів. Політики в них більше зацікавлені. Он список своїх кандидатів оприлюднила так звана об’єднана опозиція. По 76-му виборчому округу Орджонікідзевського району міста Запоріжжя висунено кандидата Варданяна Армена Фрунзіковича. Того самого, котрий бронзовий призер Олімпіади-2008 у греко-римській боротьбі. Зважаючи, що боровся Армен Фрунзікович у ваговій категорії до 66 кг, можемо зробити висновок, що то готується протидія 20-му у списку партії влади Ельбрусу Тедеєву. Він-бо теж олімпійський чемпіон у вазі до 66 кг.

Здавалося б, нехай, може, бодай спорту допоможуть. Але практика показує, що користі від кількості спортсменів у Раді для пересічних атлетів так само мало, як і для решти прошарків суспільства. Тому краще пам’ятати їх спортсменами. Й згадувати, як Ельбрус Сосланович боровся з Серафімом Барзаковим, а Армен Фрунзікович перемагав Стефана Жено. Але то наші реалії. Наразі – про Олімпіаду, три змагальних дні на якій змусили виокремити три особливості.

Особливість перша – "троє битих"

Маємо трьох призерів справжніх й одного прихованого. Тих справжніх зробила великими непроста доля. Людська й спортивна, бо ці речі переплетені. Пістолетниця Олена Костевич після перемоги на Олімпіаді-2004 пережила суттєвий моральний спад. Сама спортсменка говорила, що впродовж попереднього олімпійського циклу її охопило почуття апатії й навіть участь на Іграх-2008 в Пекіні великим стимулом не стала. Не дивно, бо коли так рано, в 19-річному віці, сягаєш всього, змусити себе працювати ради досягненої мети важко. Втім, Олена знайшла в собі внутрішні стимули й змогла відновити моральну рівновагу, знайшла мотивацію. Не дарма вона каже, що нинішня бронза далася їй важче, ніж золото восьмирічної давнини. Бо тоді, по молодості, все здавалося легкодосяжним.

Важкоатлетка Юлія Калина стала матір’ю в 16. Зважаючи на те, що якихось видатних спортивних успіхів у неї на той час не було, про заняття штангою можна було б забути. Чи згадувати про них, підтримуючи форму у тренажерці. То якщо подивитися з одного боку. З іншого ж реалізувати себе в провінційному Маріуполі, коли тобі 16 й маленька дитина на руках, непросто. Може, донька якраз і надала Юлії імпульсу для поновлення занять спортом. І та моральна стійкість, з якою Калина брала кожну заявлену вагу в Лондоні – то теж від розуміння, що насправді в житті бували речі, з якими впоратися набагато важче.

Львівська шпажистка Яна Шемякіна їхала на Олімпіаду-2008 12-м номером світового рейтингу, прихованою фавориткою. Але програла в стартовому ж бою слабкій суперниці – Джессіці Хіменес з Панами. Безперечно, така поразка здатна не лише зламати морально, перекреслити кар’єру.

Але Яна встояла, стала стабільною й ось що сказала перед тим, як летіти до Лондона на свою другу Олімпіаду, в інтерв’ю "Високому замку": "Після Олімпіади-2008 я зрозуміла, що це такі самі змагання, як і багато інших. І готуватися до них слід без особливого фанатизму, як це було у мене перед Пекіном. Потрібно налаштовувати себе так: вдасться перемогти – чудово! Ні – життя на цьому не завершується. На власному прикладі переконалася, що слабких суперниць там бути не може. Тому і фехтувати потрібно до кінця. В Пекіні я програла фехтувальниці з Панами, яка нічого видатного не показувала. У першій трихвилинці я вела 9:6. І подумала: я перемогла. А такі думки розслабляють, затуманюють мозок. На другий період вийшла цілком розібрана. Не хочу про це більше згадувати. Хоча і через чотири роки у деталях пам’ятаю той двобій, наче він був лише вчора. Тепер у Лондоні помилок чотирирічної давнини уже не повторю".

І справді, в Лондоні учора виступала видатна спортсменка, сильна, впевнена в собі. Вона перемогла олімпійську чемпіонку Брітту Гайдеманн з Німеччини, чемпіонок світу різних років Любов Шутову з Росії, Ану Бранцу з Румунії, лідера світового рейтингу Юйїє Сун з Китаю і четверту в світовому табелі про ранги Сімону Ґерман з Румунії.

Найчастіше медаль Олімпіади треба вистраждати, заслужити своїм терпінням. Візьміть французів, які майже дивом програли золото Олімпіади в плавальній естафеті 4х100 м вільним стилем. Світовий рекордсмен Ален Бернар розпочинав заключний етап, маючи майже корпус переваги над американцем Джейсоном Лезаком. Але Лезак на фініші неймовірним вольовим зусиллям виграв дотик й приніс своїй країні золото. Власне, Бернар після того удару так і не повернувся на свій рівень. Зате його земляки через чотири роки відповіли американцям тою ж монетою. Тепер вже Яннік Аньєль на останньому етапі відіграв величезне відставання від одного найзірковіших на Іграх-2012 спортсменів Раяна Локті й приніс своїй країні золото.

Власне, на прикладі таких історій сподіваєшся, що пройде час й доля віддасть боржок тій корейській дівчині з прізвищем А-Лам Шин, яку безсоромно знищили в півфіналі турніру шпажисток судді. Історія справді вражаюча. Коли до закінчення додаткового часу бою кореянки з Гайнеманн залишалася секунда, пріоритет (перевагу при рівному рахунку) мала А-Лам Шин. Гайдеманн мусіла атакувати. Вражаюче, але цю останню фразу німкені дозволили починати чотири рази. Час не минав. Але й це ще не все. В останній зі спроб Гайдеманн таки завдала результативного удару. Але час на секундомірі знову не пішов. Корейська сторона подала протест, який розглядали приблизно півгодини, але попередній вердикт залишили в силі. Впродовж години А-Лам Шин сиділа, стиснувши в руці шпагу, на фехтувальній доріжці. І плакала…

Особливість друга – подвійні стандарти

Взагалі, складається враження, що суддями в окремих видах спорту на цій Олімпіаді керує дивна логіка. Якщо то справді логіка, а не принципи подвійних стандартів. Вчора мали ще одну історію, де була якраз ота вище згадувана втрачена медаль. Звісно, від чоловічої збірної України зі спортивної гімнастики в командній першості ніхто якихось видатних результатів не очікував. Після провальної роботи з командою Ігоря Коробчинського й непотрапляння українських чоловіків на Олімпіаду-2008 навіть завоювання командної ліцензії тепер вважалося великим успіхом. Але ниніній наставник Юлій Куксенков зібрав команду з добротних універсалів, яка змогла ще й пробитися до олімпійського фіналу. Та й то не все. У фінальній вісімці українці виступали настільки добре, що спершу навіть увійшли до числа призерів.

Але через п’ять хвилин українська бронза перетворилася на четверте місце після протесту японців. Яблуком розбрату став виступ триразового абсолютного чемпіона світу Кохеї Утімури. Наприкінці вправи на коні японець очевидно зірвався, за що спочатку отримав справедливо низькі бали, відкинувши свою команду за межу трійки призерів. Проте японці зуміли довести суддівській колегії, що стався не зрив, а спортсмен при переході торкнувся снаряда. Цю дію зарахували, як спеціальний елемент і виставили Утімурі нову оцінку – 14,166. Як наслідок, п’яте місце перетворилося в друге. Японія з сумою балів 271,952 випередила не тільки Україну, але й Великобританію, котра теж вже святкувала срібло. Взагалі, ситуація вийшла вражаючою: допустивши п’ять падінь, японці стали другими, а українці, у яких єдиний зрив на перекладині допустив Віталій Наконечний, залишилися без нагороди. Та й симпатії до Великобританії були очевидними. Наприклад, не відомо, яким чином Макс Вітлок, вийшовши під час виконання вільних вправ за межі помосту, міг отримати за них 15,166?

Проте знову ж – сподіваємося, доля віддасть українцям забране зараз. Так само, як і дзюдоїстові Георгію Зантараї. Бо те, що в перший змагальний день видавалося прикрою випадковістю, зараз походить на якусь пошесть. Нагадаємо, що італійцеві Еліо Верде кращий дзюдоїст України програв через два "шидо" - попередження за пасивність, які в парі утворюють мінімальну оцінку "юко" для суперника. Через добу та ж доля в стартовій сутичці з корейцем Чжун-Хо Чо спіткала іншого українського дзюдоїста Сергія Дребота. Минає ще доба й в обох своїх олімпійських поєдинках чемпіон Європи-2009 Володимир Сорока теж отримує по два "шидо". Тільки в першому випадку, в сутичці з дворазовим чемпіоном континенту Жоао Піною українець завдяки фірмовій підсічці провів прийом на "ваза-арі" й виграв, а в другій проти монгольця Саїнджарґала вдіяти нічого не зміг. Виходить, не дозволивши суперникам провести на собі жодного прийому, українські дзюдоїсти програли три сутички з чотирьох.

За перших три дні довелося переглянути чимало сутичок олімпійського турніру з дзюдо. І цілісного враження, що всі без винятку учасники, щойно програвали захоплення й починали оборонятися відразу каралися "шидо", не було. Принаймні росіян так точно не карали. Представник же Росії в категорії до 73 кг Мансур Ісаєв в сутичці з тим же Саїнджарґалом взагалі здобув дивну перемогу, коли починав виконувати кидок, оцінений "іппоном", за межами татамі. Виявляється, те, що заборонено іншим, декому дозволено. І навпаки.

Особливість третя – крах фаворитів

Взагалі, на жертовник 30-ї Олімпіади покладено чимало відвертих фаворитів. В тому ж дзюдо, де навіть без медалей залишилося чимало світових лідерів, у фехтуванні. Але особливо – в плаванні. І мова тут зокрема про корейця Пак Тай-Гвана. На коронній для себе кролевій 400-метрівці він у кваліфікації здійснив фальстарт й не мав потрапляти до фіналу. Однак згодом судді переглянули епізод й зробили корейця учасником медального запливу. Чи не подвійні стандарти? Але знову ж – у фіналі фаворит програв китайцеві Янь Суну, котрий з результатом 3.40,14 встановив новий олімпійський рекорд.

Та ж доля на 400-метрівці комплексом спіткала чемпіона Європи Ласло Чеха з Угорщини. В самому ж фіналі цієї дисципліни 14-разовий олімпійський чемпіон Майкл Фелпс програв не лише землякові-американцеві Раяну Локті (що читалося), але й бразильцеві Тьяґо Перейрі й японцеві Косуке Гаґіно. В підсумку – Фелпс четвертий. На 200-метрівці ж вільним стилем до числа призерів не потрапив вже розрекламований як майбутній мультимедаліст Олімпіади-2012 Раян Локті. Чемпіон світу на цій дистанції Пауль Бідерманн з Німеччини взагалі не відібрався навіть до півфіналу. Не увійшов в число призерів на брасовій стометрівці й донедавна непереможний в цьому виді плавання чотириразовий олімпійський чемпіон Косуке Кітадзіма.

Головна ж сенсація сталася на 100-метрівці брасом серед жінок. Сенсація, мабуть, Олімпіади в цілому. Цю дистанцію виграла, випередивши беззаперечного брасового лідера останніх сезонів Ребекку Соні зі США, 15-річна литовка Рута Мейлутіте. Цікаво, що між півфіналом і фіналом Ребекка продовжувала оцінювати перспективи Рути скептично, заявивши, що вперше чує про таку суперницю. Очевидно, Соні, як й чимало інших лідерів, відмовляється збагнути, що епоха тотальних фаворитів у плаванні разом з цією Олімпіадою відходить у небуття. Принаймні, на час…