Василенко: перед Олімпіадою багато працювали над тактикою

Свій потенціал і амбіції він продемонстрував на торішньому чемпіонаті світу з дзюдо, коли сенсаційно переміг чинного олімпійського чемпіона в категорії до 73 кг Ельнура Маммедлі з Азербайджану. Врешті з мундіалю Артем Василенко, котрий бореться у вазі до 81 кг, повернувся без медалі, хоча й був дуже близьким до п’єдесталу. Тепер, в свої 22 він виступить на Олімпіаді. До Лондона Василенко поїхав темною конячкою. Такою ж, як Роман Гонтюк в 2004-му. Власне, про це кореспондент "Обозревателя" пригадав борцеві на початку розмови.

- Дуже приємно, що мене порівнюють з Романом Гонтюком, - каже Артем. - Для мене він приклад для наслідування. Це лідер нашої команди, найтитулованіший борець. Хоча Рома для нас є авторитетом не лише як спортсмен, а й як людина, як друг. Стосовно очікувань, то не знаю, чого від мене чекають на Олімпіаді. Це питання до тренерів.

- В ігровиків є таке поняття, як лідер роздягальні. Можна сказати, що лідер роздягальні збірної з дзюдо – Гонтюк?

- Думаю, так. Щоправда, роздягальні у нас на базі в Конча Заспі немає (сміється). Рома завжди нас заводить. Торік, коли командою виграли чемпіонат Європи, то багато в чому була заслуга саме Гонтюка. Звичайно, і тренерів, і нас усіх теж, але він нас завжди заводить, підтримує. Я так узагалі Ромі вдячний. За те, що завжди мене завжди підтримує. Постійно щось запитую Гонтюка й він завжди пояснює. Гадаю, показово, що Ромі довірили нести прапор України. Якщо він лідер на національному рівні, то і в нашій команді – тим паче.

- У спаринги з Гонтюком ставали?

- Раніше, коли він ще був у категорії до 81 кг, ми з ним боролися часто. Тоді я лише починав юоротися в дорослих змаганнях, а Роман вже був титулованим спортсменом. Це був досвід. Я намагався з ним хоча б десь в партері поборотися, якісь прийоми вивчити. В повну силу, звісно, не боролися. Стаємо в спаринги з метою поліпшення якості тренувального процесу. Зараз же хіба що подуріти можемо.

- Нещодавно ви перемогли колись основного суперника Гонтюка німця Оле Бішофа. Для вас то знакова перемога?

- Олімпійського чемпіона перемагати завжди приємно, особливо враховуючи, що протягом цього олімпійського циклу я Бішофу двічі програвав. Перед Олімпіадою цей виграш – великий стимул. Коли перемагаєш спортсмена такого рівня, стаєш впевненішим у собі. З іншого боку, це були не дуже значимі змагання, турнір класу Б. Може, Оле був у поганій формі або у нього була травма. Хоча я теж був не в найкращій формі, тому, думаю, умови були рівні. Але ця перемога дуже підбадьорила. Взагалі, щоб перемагати таких суперників, треба йти до кінця. Зрештою, так треба боротися з усіма.

- Торік на чемпіонаті світу у вас була така знакова перемога над Ельнуром Маммедлі. Але то поодинокі успіхи. Коли з'явиться стабільність?

- Це питання я часто ставлю сам собі. З'явиться, всьому свій час. Ми працюємо, тренуємося, а стабільність нікуди не дінеться. Головне, не зупинятися, не зійти завчасно з дистанції.

- Взагалі, на чемпіонаті світу-201 ви були в дуже хорошій формі. Тому й дивно виглядала чвертьфінальна поразка від чорногорця Срждана Мрвальєвіча. Що то було? Недооцінка?

- На чемпіонаті світу всіх сприймаєш одинаково серйозно. Я аналізував для себе, чому так сталося. Дійшов до висновку, що ми трохи недопрацювали тактично. Почав сутичку неправильно, по ходу зустрічі міняв схему боротьби, а цього робити не варто. Потрібно було і далі працювати так, як на старті. Я почав метушитися. Може, досвіду не вистачило. Це була сутичка за вихід у півфінал. На мене це трохи тиснуло. Окрім того, дуже напруженою, найперше з психологічної точки зору, була попередня сутичка з Ельнуром Маммедлі. Там я виклався повністю. Поєдинок з Мрвальєвічем відбувся хвилин через десять, я навіть не встиг присісти. Лише пішов у разминочний зал і поміняв кімоно. Тому був трохи спустошеним. Але це, як кажуть, шукати виправдання поразці. Основна причина – трохи не допрацювали мізками, не так побудував стратегію сутички. Як шахова партія – не в той час дамки включив.

- Потім було велике розчарування?

- Звичайно.

- Через те у втішному турнірі програли молдованину Сергію Томі?

- Так. Хоча Тома – сильний спортсмен, зараз знаходиться на своєму піку.

- Ви маєте його добре знати, бо молдовани часто приїздять до нас на спільні збори…

- Воно то так, але у нас такого немає, щоб перші номери ставали в спаринги один з одним. Тоді ж, на чемпіонаті світу, ніби й налаштувався, але чогось не вистачило. Значить, рано ще було, не мій час. Причина поразки – я конкретно впав на "іппон". Так хотів перемогти, що сильно кинувся із захопленням й Тома мене на цьому зловив. Я дав волю своїм емоціям, а це боротьба, тут емоції потрібно стримувати. Я про все забув. Це суто моя тактична помилка.

В тренувальному процесі ми приділяємо багато уваги фізичній підготовці, адже дзюдо – дуже динамічний вид спорту, у нас потрібно дихати, як кінь. Ось останній підготовчий цикл перед Олімпіадою тривав три місяці, так само, як перед торішнім чемпіонатом світу. По три тренування в день, з них два спрямовані на вдосконалення фізичних якостей. Тоді ми трохи не допрацювали з тактикою. Сподіваюся, на Олімпійських іграх вдасться виправити цей недолік, бо при підготовці до Лондона тактиці в тренувальній роботі приділялося чимало уваги. Але тут теж палка в двох кінцях: почнеш працювати над тактикою – пропаде витривалість. Потрібно грамотно розставляти пріоритети. Кажуть, що Олімпійські ігри, як лотерея. Але я так не думаю, бо лотерея і спорт – різні речі. На Олімпіаду приїздять 22 найсильніші в світі людини. Це вже змагання нервів. У кого вони міцніші, хто більше підготовлений, хто вміє забути про все, той і перемагає. То як Бог дасть.

- Хвилюєтеся перед дебютом на Іграх?

- Не сказав би. Олімпіада – такі ж змагання, в яких брав участь протягом всього олімпійського циклу. Звичайно, напруга є, тому що це дуже престижні змагання. Але намагаюся про це не думати, готуватися як завжди, налаштовуватися. Разом з тренером намагаємося не винаходити велосипед й робити те, що й усі.

- Кого, крім себе, вважаєте претендентом на чемпіонство в своїй категорії?

- Більше нікого (сміється). Але кажу так тому, бо намагаюся не зациклюватися на якомусь одному суперникові. Ось ми з вами не одного тут згадали. Всі вони здатні перемогти, а є ще кореєць, бразилець. Втім, вони такі ж люди, вони теж хвилюються. До того ж, у всіх бувають травми. Вони свій шанс вже використовували, тепер потрібно скористатися нагодою мені.