"Отаман" Архипенко: казахи визнали нашу перемогу у фіналі WSB

Команда "Українські отамани" уже ввійшла в історію українського та всесвітнього боксу. Дебютувавши в сезоні 2012/2013 українські спортсмени "добоксували" одразу до фіналу WSB. Українці залишили за бортом змагань сильну команду з Узбекистану "Баку Фаєрс" та минулорічних чемпіонів "Італійські громи".

Основним кістяком команди, звичайно ж, були чемпіони світу та Олімпіад – Василь Ломаченко, Олександр Усик, Денис Берінчик, Олександр Гвоздик. Але разом з ними з кожним боєм прогресували і інші боксери. Серед них і перспективний Ростислав Архипенко. Саме він своєю перемогою над італійцем Тоні Йока вивів українську команду до фіналу.

Фінальний бій Ростислава в Астані також спричинив бурю емоцій та запитань. Про свій боксерський шлях та секрети успіху в ефірі радіо "СпортОбоз" і поділився Ростислав Архипенко!

У ФІНАЛІ БУВ ПОТРІБЕН НОКАУТ

– У Всесвітньої серії боксу ти стартував одразу у першому поєдинку проти хорватського легіонера казахської команди "Астана Арланс" Філіпа Хрговіча. Пам’ятаєш той перший поєдинок?

– Звичайно пам’ятаю. Поєдинок виявився дуже важким, психологічно було дуже важко, оскільки, по-перше, напівпрофесійний бокс дуже відрізняється від аматорського: незвично було боксувати без шоломів. І по-друге – п’ять раундів. Морально також важко. Я пам’ятаю ці моменти, коли третій раунд закінчується, в аматорському боксі вже оголошують переможця, а тут потрібно далі себе примусити і налаштуватись на четвертий, на п’ятий раунд.

– Ти представник спортивного активу Центрального спортивного клубу Збройних Сил України. Розкажи як ти потрапив у бокс?

– Літом я закінчував школу і вирішив трохи позайматись спортом. З самого початку бокс не розглядав, дивився в бік плавання чи тенісу. Але влітку всі спортивні секції закривалися. І доля мене звела з моїм нинішнім тренером Золотарьовим Володимиром Олексійовичем. Спочатку я думав, що буде тільки захоплення, але згодом це все переросло в щось більше.

– А до команди "Українські отамани"?

– По закінченні чемпіонату України в Донецьку мені зателефонував старший тренер "Українських отаманів" Мельник Михайло Іванович. Ми мали розмову на спортивній базі в Конче-Заспі, порадившись зі своїм тренером вирішили спробувати. Хоча я тільки потрапив в збірну України.

– Звичайно, всім запам’ятались найбільше два твоїх останніх поєдинки – перший – це перемога в чвертьфіналі над італійцем Тоні Йока. Саме ти тоді вивів українську команду в фінал ВСБ і Палац спорту шаленів від радощів. Які взагалі емоції після виступів в цьому турнірі? Задоволений собою?

– Перед боєм було хвилювання, проте я зміг з ним впоратись завдяки хлопцям, які допомагали і підтримували. Розуміли, що це міг бути останній поєдинок, який би виводив нас у фінал. Психолог і тренери також підтримували. З емоціями я впоравився і виходив на бій тільки перемагати, без будь-яких інших варіантів. Після бою емоції, дійсно, зашкалювали. Коли підняли мою руку… Це, по-перше, через те, що це була моя перша перемога, а по-друге, я відчував, що вивів команду у фінал. Це також дуже приємно.

– Другий поєдинок,про який ще довго не забудуть вболівальники і самі боксери – фінальний. В Астані твоїм суперником був Руслан Мирсатаєв. Казахський спортсмен перед боєм сказав, що ти для нього не дуже зручний. Це ти довів в ринзі, але в нас є судді і саме до них виникло найбільше запитань після вашого двобою. Які твої емоції після цього поєдинку? Засмутився?

– Мені і тренера говорили, що можливо, потрібно буде боксувати не тільки проти самого супротивника, а й проти самих суддів. Тобто перемагати потрібно було більш впевнено. Я так і налаштовувався, – пропустити якнайменше ударів, щоб не дати можливість суддям зарахувати їх і нанести більш точні самому. Передивлявся поєдинок, здається, виконав ці завдання. Після бою я вже зрозумів, що потрібно було вигравати лише нокаутом, щоб віддали перемогу. За очками перемогти було дуже-дуже важко.

Але мені ще в Казахстані морально допомогла команда. Всі говорили: ти переміг. Навіть самі глядачі казахи підходили і говорили: навіщо такий бокс, ти переміг. Це було приємно чути. І вже велика підтримка мене чекала вдома – від сім’ї, близьких мені людей, друзів. Тому я не можу сказати, що був сильно засмучений.

– Але несправедливість в ринзі вже довелось відчути?

– Так. Але, ще коли я боксував з італійцем Матео Модуньо. Після перегляду поєдинку, мені говорили – і я погоджуюсь, – що перевага була на моєму боці. Тому це відчуття вже мені знайоме.

СЕКРЕТ "ОТАМАНІВ" – ВІДСУТНІСТЬ ЛЕГІОНЕРІВ

– Який поєдинок з Всесвітньої серії боксу найбільше запам’ятався?

– Більше, напевно, поєдинок з Клементо Руссо. Я просто багато чув про нього в аматорському боксі. Відомо, що він сильний суперник і тут мені випадає честь вийти з ним в ринг і відбоксувати. І саме після цього бою я дійсно зрозумів, що можу, що в мене є сили перемагати. В цьому плані цей поєдинок запам’ятався найбільше, а в емоційному, – звичайно, з Тоні Йока. Моя перша перемога.

– Щодо планів на майбутнє. Уже відомо, що дехто з команди "Українські отамани" переходить в професійний бокс, а дехто – залишаються в любительському. Ти вже вирішив?

– Наразі відпочиваю. А подальші плани потрібно узгоджувати з тренером збірної, з моїм особистим тренером. Проте є бажання продовжити аматорську кар’єру і потрапити на чемпіонат Європи, чемпіонат світу і завоювати там медаль, бажано золоту. Далі Олімпійські ігри. А поки що, можливо, продовжу працювати з "Українськими отаманами".

– Чи були розмова з керівництво AIBA та WSB щодо суддівства у фіналі?

– Так, розмова була. Розмовляли Володимир Степанович Продіус, генеральний директор команди Дмитро Гайструк. Але я не знаю про що йшла мова і не можу це прокоментувати.

– Чи доводилось тобі боксувати поза межами рингу?

– Коли почав професійно займатися боксом – жодного разу. Раніше в школі звичайно доводилося відстоювати якісь інтереси, чи дівчат, але це було по-дитячому все.

– Якби ти міг обирати собі суперника – хто б це був? З ким би ти хотів помірятись силами?

– Якби я був суперчемпіоном – міг би обирати собі суперника, а поки мені все одно. Мені здається, що всі поєдинки мені будуть цікаві. Тим більше, що в WSB боксують лише сильні супротивники, і тому будь-який поєдинок буде цікавим.

– Хто ваш спаринг-партнер? Чи були кумири в дитинстві?

– На олімпійській базі часто стояв з Олександром Усиком, він і допомагав мені готуватися до бою проти Тоні Йока. Дійсно, я отримав дуже великий досвід. Серед інших – це і Дмитро Руденький, Анатолій Атонюк. Щодо кумирів, то коли я почав тільки займатися боксом – моїм кумиром був Кріс Бьорд, передивляюсь поєдинки Майка Тайсона. Але як такого кумира – немає.

– Що сприяє чудовій атмосфері в команді "Українські отамани"?

– Чудовій атмосфері сприяє те, що у нас практично немає легіонерів. Це тільки Олександр Рішкан з Молдови. Ми знаємо один одного досить давно і в аматорському боксі часто їздили на збори та змагання разом. Тому можна сказати, що ми проходили процес знайомства, ми досить давно один одного знаємо і це сприяло зміцненню команди і подальшому розвитку.

ВБОЛІВАЮ ЗА КИЇВСЬКЕ "ДИНАМО"

– Чи готовий ти підтримати українські традиції, виходячи на ринг? Зробити собі зачіску "під оселедець", наприклад?

– Всі ці традиції в мене в душі, в серці. Я все це розумію. Але я не буду так робити. Все це в мене є, я все ціную, розумію і дуже поважаю.

– Щодо життя поза рингом. Якби не бокс – ким би міг стати Ростислав Архипенко?

– Можливо ще стану. Я зараз навчаюсь в Академії внутрішніх справ на юридичному факультеті. Моя майбутня професія, – юрист, мені подобається, і, можливо, буду працювати за спеціальністю.

– Хотілося б почути про твої хобі, чим захоплюєшся і який вид спорту крім боксу подобається?

– Подобається футбол. Я трішки займався цим видом спорту в школі, а зараз часто граємо з друзями. Вболіваю за "Динамо" (Київ). Але часу, щоб дивитись ігри, дуже мало.

– Як ти пораєшся з хвилюванням перед боєм? Є якийсь особливий спосіб?

– Перш за все, потрібно все "відключити", поставити перед собою ціль і пам’ятати про ті завдання, настанови, які надавали тренери. Потрібно чітко уявити перед собою картинку, ту, яку потрібно виконувати перед собою в ринзі і до самого кінця її виконувати. Не потрібно вбивати в голову негативні думки, хоча вони неодмінно є. За день до бою краще взагалі нічого не думати, а перед поєдинком – знати свою роботу і чітко її виконувати.

– Щодо підтримки вболівальників – в ринзі відчувається ця вся енергія та хвилювання аудиторії?

– Коли я виходжу, не звертаю уваги на те, що відбувається навколо – чи це підтримка домашня, чи навпаки, коли підтримують суперника. А коли вже в ринзі починаю боксувати і чую підтримку наших вболівальників, своє прізвище, тоді дійсно прокидаються внутрішні сили. Це дуже допомагає і підтримка дуже важлива. Так, навіть в Казахстані я відчував підтримку. Допомагають і колеги. Я розумію, що вони поряд і коли в перерві погляну на них і бачу, що Ломаченко показує, що потрібно пробивати "двійку", дивлюсь в його очі, бачу цей заряд – це також додає багато енергії.

– На твою думку, чому українці так мало займаються спортом? Навіть просто для себе, а не професійно.

– Можливо, недостатньо фінансування, необхідно більше відкривати спортивних груп, шкіл, проводити агітацію. Як от хлопці після Олімпійських ігор їздили по областях і проводили тренування для дітей. Потрібно залучати більше молоді. Звичайно все це робиться не за день, поступово, і з часом кількість людей, які займаються спортом буде збільшуватись.

– Яка сила удару у Ростислава Архипенка?

– Сили удару, на жаль, не доводилось вимірювати. Мені здається, що сила удару в мене невелика. Це залежить від маси тіла. Мені багато хто говорить, що для суперважковаговика мої 94-95 кг – це небагато.

– З’явилась інформація, що Володимиру Кличко дозволяють виступити на Олімпійських іграх в Ріо-де-Жанейро. Чи правильно це?

– Так, я чув про цю ситуацію, коли готові дозволити Кличку боксувати на Олімпіаді. Якщо є таке бажання, я не проти – принесе ще одну золоту медаль Україні. Так як Кличко в одній ваговій категорії з Олександром Усиком, то були коментарі, що потрібно вибрати когось одного, хто представлятиме країну. Тому, можливо, їм ще доведеться проводити поєдинок на визначення кращого.

– Яка твоя спортивна мрія?

– Я ставлю перед собою цілі і намагаюсь їх виконувати. Наразі – це здобути медаль на чемпіонаті світу.