10 декабря • обновлено в 02:45
МоваЯзык
Главная Блоги

/ Блоги - Общество

Земля - селянам? Чим небезпечна ЗЕмельна реформа

22.8т
Читать материал на украинском

Політичний актор Володимир Зеленський продовжує за старою звичкою реалізовувати написаний для нього сценарій.

І, як не прикро, одним із головних актів у цій виставі є продаж землі.

Реакція українського суспільства та міжнародної спільноти на цю ідею неоднозначна. Хтось заявляє, що земля – це товар, який слід пустити у вільний обіг: вона даватиме врожай, приносячи прибуток тим, хто її обробляє, і формуючи додаткове джерело державного бюджету.

Інші зійшли на фальцет і верещать, що земля – це щось святе.

Легендарний цар Соломон, напевно, сказав би: “І ти правий, і ти правий, і ти правий”. Кожна думка має право на існування, а рішення має залежати від того, що вкладати в поняття “земля”. Чи замислилася владна команда над тим, що являє собою земля сільськогосподарського призначення для України?

Я, будучи республіканцем по своїй сутності, вважаю, що приватної власності має бути багато. Так, фабрики, заводи, теплоходи справді можна і треба продавати у приватну власність. Адже постулат про те, що держава буцімто є поганим власником, в українських реаліях на жаль, не є безпідставним.

Справа в тому, що ті, кого призначають на керівні посади держпідприємств, дбають лише про себе та свій гаманець, а не про розвиток цих підприємств. Але є кілька речей, які не мають підлягати приватизації і повинні працювати на весь народ України. І до них, у першу чергу, відносяться природні багатства. Перша помилка – це масове вирубування лісопосадок і лісів: мовляв, їх дуже багато. Результат очевидний: маємо як на Сході, так і в Центрі суходіл, маємо на Півдні посухи, маємо паводки, маємо змиття мостів… І досі ще не отямилися і не второпали, що дерева просто так самі не ростуть – їх потрібно саджати, а також квотувати вирубування лісу, щоб він працював на користь усього суспільства. Те ж саме з водою: наївно та легковажно було вважати, що питна вода буде завжди. І якщо колись один письменник казав, що не кожна пташка долетить до середини Дніпра, то сьогодні можна сказати, що не кожна жаба квакає посеред Дніпра. Тому що, фактично, Дніпро замулився, позеленів, уже не є таким повноводним. І ми маємо думати, що робити…

Тож повертаємось до землі… Чи можна вважати землю виключно предметом товарно-грошових відносин? Відповідь дає нам досвід Латинської Америки. Наприклад, у Мексиці та Аргентині землю сільгосппризначення перетворили на товар і пустили у вільний обіг. І що тепер? Можна їхати 300 км – і не знайти жодного населеного пункту. Є мегаполіси і є “мертві” гектари землі: десь вона обробляється, десь її висмоктали, але практично вона кинута напризволяще… Приймаючи закон про приватизацію землі, ми маємо чітко усвідомлювати, що років за 30 такого утворення, як село, в Україні не буде. Мине якийсь десяток років – і землю продадуть майже всі, а оскільки вона достатньо якісна порівняно із землею інших країн, то українські території сільгосппризначення сконцентруються в руках небагатьох людей. Таке автохтонне явище, як українське село, просто зникне з української культури. Але ж саме в селі вирує Україна, саме воно є осередком нашої національної ідентичності! Якщо подивитися на Донеччині-Луганщині, то там, де були україномовні села, рашисти не змогли нічого зробити: ніякої тобі ЛДНР, ніякої Новоросії… Бо там знаходиться стрижень української нації. Це означає, що земля має виконувати дві функції: збереження національної ідентичності України, і забезпечення потреб усього народу. Тому що вона дарована нам природою, і до її створення не доклав руки ніхто, окрім Всевишнього.

Є, звичайно, й інший міжнародний досвід – як-от Польща, яку так люблять згадувати в якості прикладу. Але, на хвилиночку, у Польщі діє обмежене право власності на землі, за якого землю можуть викуповувати лише поляки, та й ті – лише до 2000 гектарів у одні руки. У них “совок” був зовсім недовго, лише після Другої світової війни, тож генетична пам’ять про цінність землі у населення країни не пропала. Крім того, в цій державі (як і в багатьох європейських) діє ціла програма з розвитку сільських територій. І коли ти їдеш трасою через Польщу, то, минаючи одне село, вмить бачиш знак: за кілька кілометрів – інше село. Таким чином, кількість сільського населення не скорочується – навпаки, села в Польщі дуже розвиваються.

Те, що робить команда Зеленського– це жах. Вони ліквідували Міністерство агропромислового комплексу, яке, в принципі, і потрібно було ліквідувати, але створивши на його базі Міністерство розвитку сільських територій, до якого входив би і агропромисловий комплекс як складова. З того, що влада збила все докупи і підпорядкувала Міністерству економіки, одразу видно її позицію. Вона розглядає землю сільськогосподарського призначення виключно як предмет товарно-грошових відносин, в одній функції – “купи-продай”.

Український Уряд забуває, що одним із головних завдань будь-якої держави за будь-якого політичного устрою є турбота про наступні покоління. Що ми залишимо своїм онукам, правнукам, праправнукам, яких любимо не менше, а часто навіть більше за власних дітей?

Таке враження, що для урядовців Україна – не Батьківщина, в якій житимуть їхні нащадки, а просто місце заробляння грошей. Тут діє принцип дійної корови. Якщо ти хочеш наїстися м’яса прямо зараз, то можна зарізати корову. Але потім, коли м’ясо закінчиться, ти помреш з голоду. Якщо ж ти хочеш прогодувати і себе, і своїх дітей та онуків, то ти годуєш корову, отримуєш молоко, розводиш телят, а згодом отримуєш і сир, і сметану, і масло, і те ж саме м’ясо… Цей принцип застосовний і до отримання кредитних коштів, які мають не “проїдатися” одразу, а вкладатися в розвиток, і до продажу землі.

Владна команда не розуміє (або робить вигляд, що не розуміє) тієї істини, що промисловість, торгівля, культура і вся національна економіка мають працювати для задоволення потреб людини, а не навпаки. І жити в гармонії з природою та подалі від мегаполісу – також важлива людська потреба, яка існує споконвіку. Тож необхідно дати людям можливість жити по-людськи не лише в містах, а і в селах. Для цього має бути започатковано стратегію розвитку сільських територій, туди мають бути принесені інновації. Село має бути модерновим. Я маю право про це говорити, тому що розробив такий пілотний проект у своєму рідному селі Немиринці. І наразі він служить моделлю такого модернового українського села, куди можуть повернутися не лише ті, що виїхали, а й ті, що народилися в місті, але хочуть жити ближче до природи.

Що ж нам робити із землею, щоб задовольнити потреби всього населення держави? Сьогодні вже навіть деякі представники Європейського банку реконструкції та розвитку і Європейського інвестиційного банку натякають на те, щоб ми не поспішали продавати землю. Натякають – голосно сказати не можуть, адже Світовий банк і Міжнародний валютний фонд кричать: “Продавайте, бігом, тоді заживете і все буде добре”. А мислячі представники ЄБРР і ЄІБ радять: “Спочатку викупіть у державу цю землю, а потім вже визначитеся, що з нею робити.”

Є дві моделі земельного права, за якого земля працюватиме на всіх громадян України.

1. Створення Державного земельного банку і скупування паїв у всіх, хто бажає і має законне право продати свої ділянки. Але тут є величезна проблема – той факт, що наш бюджет є просто жалюгідним для цього. Приблизно 40% казни витрачаються на обслуговування державного боргу, ще 20% – на функціонування силових органів, десь 35% – на соціальні функції і лише 5%, якщо не менше, – становлять наш бюджет розвитку. Тож, якщо сьогодні дивитися правді в очі, то в державній скарбниці немає грошей. Насправді це свідчить не про те, що грошей взагалі немає у країні, а про те, що Уряд не може організувати діяльність так, щоб кошти надходили до бюджету. Через це варто розглянути іншу модель...

2. Запровадження другого рівня пенсійної реформи та створення Державного накопичувального пенсійного фонду. Усі українці віком до 35 років мають відкладати на старість гроші, і одна з ключових проблем – девальвація цих грошей. Ти можеш відкладати, відкладати, а за 10 років гривня девальвує в 10 раз, і ти, фактично, нічого не маєш у “сейфі”. А оскільки в усій Європі та Україні зокрема спостерігається старіння нації, ми маємо думати, що буде через 25-30 років із людьми, які сьогодні слухняно відкладають гроші на майбутнє. І перше, що спадає на думку, – це накопичувальна система пенсійного забезпечення. Переходимо на другий рівень пенсійної реформи, створюємо Державний накопичувальний пенсійний фонд, який за рахунок відрахувань викуповує землю у власників паїв, які виявляють таке бажання. Після цього на конкурсних засадах передаємо ці землі у довгострокову оренду фермерам. І предметом застави для отримання кредитів на інновації та господарювання в такому випадку є якраз договір на право довгострокової оренди. Це та модель, яка має місце тут і зараз.

Сьогодні в Україні працюють приблизно 12 млн українців, тож уже наступного місяця після запровадження реформи можна викуповувати землі. Якщо сьогодні 5-7% власників готові продати свої ділянки, то вже за перший рік можна викупити всю землю. Тоді ресурс Державного пенсійного фонду не здевальвує, і за 30 років усі українці користуватимуться плодами землі сільськогосподарського призначення. Тобто пенсійний фонд за такої системи виступає державним оператором обслуговування цих земель, а надходження з аграрного сектору одразу спрямовуються в соціальну сферу.

Особисто я схиляюся до другої моделі. Але її необхідно проаналізувати з усіх боків та доопрацювати для того, щоб вона максимально сприяла збереженню нашої національної ідентичності. Так, пріоритетне право на взяття в оренду землі в певному населеному пункті необхідно надати людині, яка в ньому працює і живе. Якщо селянин обробляє до 200 га землі, то отримує на гектари дотації з держави. Другим у черзі на оренду землі має бути той суб’єкт, який виконує у відповідному населеному пункті соціальну функцію – забезпечує соціокультурні потреби його населення. Тут має діяти обмеження – до 2000 га землі в одні руки. Такий суб’єкт господарювання має сплачувати до бюджету визначену суму з гектара. Найнепріоритетніші – ті люди, що хочуть купити багато землі – латифундисти. Оскільки для них це є крупним виробництвом, то вони мають платити податки як промисловість. Така система урівноважить різні форми господарювання – малий, середній і крупний бізнес, а це, в свою чергу, сприятиме розвитку сільських територій.

Перш, ніж обрати певну систему функціонування ринку землі, українцям необхідно зрозуміти, що таке земля. Чи це такий самий товар, як якийсь завод, якийсь теплоход, якась газета…Чи це все-таки вища субстанція, яка є запорукою збереження національної ідентичності. Усвідомлення того, чим насправді є земля для української нації, дасть ту формулу, яка не спричинить зіткнення людей із різним баченням, та забезпечить щасливе життя не лише нам, а і прийдешнім поколінням.

Жми! Подписывайся! Читай только лучшее!

Читайте все новости по теме "земельная реформа" на OBOZREVATEL.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

5
Комментарии
8
0
Смешно
61
Интересно
5
Печально
0
Трэш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы
Lisenko Andrey
Lisenko Andrey
Згоден з автором притакійскорій розпродаж земля буде в руках олігархів і іноземців
Показать комментарий полностью
Pavlov Pavel
Pavlov Pavel
Эти скоморохи увидели, что всё разграблено предыдущими властями и им ничего не остаётся кроме земли. Следующей власти после них и земли не останется, поэтому они займутся экспортом органов украинцев и продажей их жён и дочерей, да и сыновья сгодятся.
Показать комментарий полностью
Anigedetiv Opanasa
Anigedetiv Opanasa
сэлянам болт с левой резьбой,и могилизация.
Показать комментарий полностью

Новости общества

Топ-публикации

Топ-блоги