Блог | Українські ветерани : від боротьби з нацизмом до відбиття російської агресії
Український ветеранський рух дуже широкий за своїм колом учасників. Від майже столітніх колишніх воїнів, які боролися з нацизмом ще у Другій світовій війні, до двадцятилітніх юнаків, що захищали територіальну цілісність України від нападу держави-агресора на Донбасі.
Проміжок часу від 1939-го до 2020-го років. У лавах українських ветеранів прадіди, які воювали 75-80 років тому та їх правнуки, що вже шість років тримають оборону наших рубежів на сході України від підступного ворога, який десятиліттями представлявся "братським народом". Тут часовий проміжок між важкими битвами майже 80 років, як власне і різниця у віці наших українських ветеранів від самих найстарших до наймолодших. Столітніх ветеранів залишилося дуже небагато. Але саме вони зробили вирішальний внесок у перемогу над нацистською Німеччиною, яка була загрозою усьому прогресивному людству. Саме наш народ поруч з бійцями Першого, Другого, Третього та Четвертого Українських фронтів, Української повстанської армії заплатив величезну ціну для перемоги країн Антифашистської коаліції – майже 10 мільйонів життів. Це найбільше серед усіх європейських націй. Більші втрати мали тільки китайці – 15 млн. чоловік. Не даремно Україна отримала місце в ООН, міжнародній організації універсального характеру, яку заснували нації-учасники Антифашистської коаліції.
Українські ветерани брали участь у низці війн після Другої світової – від корейської, в’єтнамської, афганської до участі в миротворчих операціях під час битв на західних Балканах та врегулювання конфліктних ситуацій в низці регіонів Африки.
Окрема, дуже важлива, найчисельніша група – це ветерани АТО/ООС, які боролися за захист суверенітету і територіальної цілісності України від посягань країни-агресора останні шість років. Особлива категорія осіб у цій групі – воїни афганці, які стали на захист України в найважчий момент 2014 р. Вони мали значний досвід бойових дій, тож були прикладом для молодих воїнів-патріотів, які полишили свої родини та добровольцями пішли захищати Вітчизну, коли "русский мир" вирішив знищити все українське на Донбасі. Звісно, що на фронт пішли не всі "афганці", багато, хто з них вже був у літньому віці, немало з низкою різних хвороб. Але ті, хто пішли боротися на сході України стали ядром, навколо якого гуртувалася необстріляна молодь, на яких могли спертися командири, а нерідко вони і самі ставали командирами підрозділів. До речі, далеко і не вся навіть глибоко свідома українська молодь пішла воювати на Донбас.
Завжди задаюсь питанням, як Москва зважилась напасти на Україну. Так, не зовсім відкрито, гібридно, проте відчувалася у цих діях непідробна ненависть, готовність нищити не тільки українських громадян, але і їх цінності. І пояснення на кшталт, що Кремль веде боротьбу не з українським народом, а правлячою верхівкою, вже давно не проходить. Здається, якби в РФ було більше 100-літніх ветеранів Другої світової, можливо б вони своїм авторитетним словом "переконали" Москву, що вбивати сім’ї їх бойових побратимів з Першого, Другого, Третього і Четвертого Українських фронтів, де мобілізовані українці складали 55% особистого складу, вони не допустять. Однак чекати таких дій від тих небагатьох російських ветеранів, хто був на Червоній площі під час нещодавнього параду Перемоги не приходиться. Українців, які зробили найбільший внесок у перемогу над нацизмом на цей парад не запросили. Хоча якби і запросили, мабуть ми на таке дійство не поїхали, бо йти поруч з "борцями з фашизмом", які захоплюють одну частину українських територій, на іншій розпалюють війну, а на третій хочуть створити маріонеткову квазі державу не кшталт "Новоросія" не тільки недоречно, а навіть аморально. Кремль зі своїми георгіївськими стрічками, як символом нагород імперіальної Рорсії та сталінського СРСР, великодержавною ідеологією, маніпулятивними ЗМІ посилає агресивні месиджі Україні, сподіваючись відродити васальні відносини, які для пересічного українця вже немислимий сценарій, а для українських військових ветеранів сигнал до боротьби за незалежність до останньої краплі крові. Головний же сигнал від наших ветеранів країні-агресору - ворог не пройде, а п’ята колона на своїх телеефірах та диванах у спочивальнях має добре подумати, перш ніж вирішитися виступити проти національних українських інтересів. Адже для ветеранів - Україна понад усе.
