Блог | Накопичувальна пенсія: дуже трагічна історія
Виртуальный мемориал погибших борцов за украинскую независимость: почтите Героев минутой вашего внимания!
У запуску другого рівня пенсійної реформи в Україні дуже трагічна історія. Ми намагалися його впровадити і в часи, коли в нас був державний бюджет профіцитним – не вдалося, дефіцитним – не вдалося, кризовим – не вдалося, знов була нормальна ситуація – не вдалося.
Намагаючись впровадити накопичувальний рівень і існуючи тільки на солідарному, ми зараз дійшли до того, що солідарний рівень не може забезпечити нашого пенсіонера на рівні заміщення його доходу хоча б на 40%. Солідарна система цього зробити не здатна. Таким чином, маємо констатувати, що ми поки що залишаємо людину похилого віку один на один з її старістю.
Щодо законопроекту №6677. Законопроектів стосовно запровадження накопичувального рівня була купа, але саме цей законопроект почав "йти". Може, тому, що Юрій Соловей (один з основних його авторів) пішов по всіх етапах публічної політики. Хоча як на мене, в цьому законопроекті є що доробляти. У нас є навіть попередня домовленість - якщо його приймуть у першому читанні, наприклад, наступного тижня, то ми будемо одразу пропонувати зауваження.
Але навіть зараз, коли цей законопроект розглядався в Комітеті по фінансах і банківських справах, Михайло Довбенко (В.о. Голови Комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності) надав зауваження, які стосувалися в першу чергу обмеження - входження в другий рівень тих, хто молодший 35 років. Таким чином відбувається дискримінація тих, хто став більш старшим.
Крім того, включення в цю систему тільки категорії 35 і молодше дуже сильно піднімає ризик націоналізації, бо система не починає працювати одразу на виплату тим, хто досяг пенсійного віку, а тільки заморожує і накопичує ці гроші, тим самим спонукаючи уряд залізти в цю кишеню в умовах дефіциту державного бюджету. Це перше зауваження.
Читайте: Свято 8 березня "підмінили": радійте життю!
Друге зауваження, яке зафіксовано в комітеті, до якого я приєднуюся, це те, що накопичувати починає тільки сама людина - 2% йдуть з її заробітної плати. Але немає так званого “копейменту” чи оплати спільно, разом з роботодавцями. Я є тим економістом, який стоїть посеред інтересів держави, роботодавця і людини, і я вважаю, що наповнення накопичувального рівня має йти з трьох джерел. І всі три великі суб’єкти - система соціального страхування і пенсійний фонд, роботодавець і людина мають знайти гроші на те, щоб ми нарешті запустили накопичувальний рівень. Інакше наша солідарна система призведе до того, що ми ще менше будемо забезпечені в старості.
Є ще одне питання. Запуск накопичення потребує захисту права українця на ці накопичення. Захист накопичень складається з декількох складових. Одна з яких - це впровадження в Україні так званого пруденційного нагляду, або проблема сильного регулятора. Законопроект №2413А власне і підсилює функції регулятора і передає їх до НКЦПФР НБУ (Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку). Цей законопроект близько трьох років тому було подано президентом як першочерговий. Він був прийнятий у серпні минулого року у першому читанні, але після того його заморозили.
Заморозили тому, що деякі депутати є власниками фінансових установ і, мабуть, використовують ці установи для того, щоб перекачувати гроші від накопичень людей у свою власну кишеню. Бо якщо у них є якась інша мотивація, то незрозуміло, чому вони не хочуть запровадити в небанківському секторі такий самий сильний нагляд, який зараз є в банківській установі. Таким чином, врегулювати і створити таку систему, щоб не допустити проникнення до неї шахраїв й уникнути конфлікту інтересів, з тим, щоб людські грошіне стали витрачатися кудись на сторону.
Отже, важливо вирішити ці три питання: 35 років і більше, а не тільки менше, хто сплачує і встановлення сильного регулятора. Це ті основні пункти, навколо яких нині точаться дискусії.
Крім того, є ще рух грошей та інші питання.
Якщо ми їх вирішимо від першого до другого читання, то ми можемо запускати цю систему, і далі всі інші питання доопрацьовувати вже у поточному режимі, не створюючи якихось додаткових державних інституцій, наділяючи державу якимись додатковими правами.