Блог | "Оні ні в чьом нє віновати"
Ледь не кожна друга стаття в російському ру-неті, відгукуючись на теракт в Петербурзі, містить цю фразу в різних варіаціях: "гібнут ні в чьом нє повінниє люді", "за что", "с політікой і руководством страни всьо понятно, но вот безнєвінних зачєм?" "Люді очнітєсь" "мєра нашего тєрпєнія імєєт грань", "Кто віноват?" і "Что дєлать?" Шукають ІДІЛовський, сирійський і український сліди. Але основна версія у ліберальних дописувачів - "Путін-ФСБ-закручування гаєк". Знову буяють ФБ-дискусії на кшталт "жалко-не жалко" "люді-нє люди", "скорбєть -нє скорбєть". І це лише російські квіточки, до яких нам з одного боку як до Місяця рачки, а з іншого — це трапилось майже у нашому городі.
Весь російський народ за окремим і ду-у-у-уже мізерним виключенням, підтримуючи і "кримнаш" і "укропи-фашисти-бандерівці" і "путін-царь-гундяєв-бог" став заручником абсолютно мортального царства, що його очолює "безсмертний полк" покійників, котрі вимагають подальшої крові і подальших жертв.
Читайте: Преступники себя выдали
Перейду на містику, але Даніїл Андрєєв у "Розі миру" написаній 60 років тому дав чітке визначення ситуації, що відбувається у Росії тепер. "Созерцая картину внутреннего гниения общества - результат сталинской тирании, и, вспоминая обстановку вечного страха и неуверенности за собственную жизнь, в которой советский народ существовал и работал столько лет, люди начинали бояться больше всего рецидивов прошлого, то есть появления среди них некоего второго Сталина, который опять скрутил бы всех в бараний рог и повергнул бы страну в окончательную бездну."
І в цьому є парадокс сучасної Росії — всі прекрасно знають "Господі, за что мнє ето наказаніє?". За Чечню, за Грузію, За Україну, за Сирію. Як раніше було за Афганістан, корейський "Боїнг" чи празьку весну. Гріхи Росії страшні і поки не спокуті. Їх безодня і пітьма, їм нема кінця і краю. І коли російський народ знову почне волати (як у 90-х) "Господі, за что мнє ето наказаніє", то вже не буде співчуття і намагання протягнути руку допомоги, дати кредити і нові технології, направити гуманітарну допомогу і миротворчі місії. Бо всі ті, хто волатимуть про допомогу, були співучасниками страшних злочинів проти інших народів, котрі приймали смерть і муки за їхньої мовчазної згоди. Згоди тих, кому було байдуже, і взагалі нас...ти на все, бо "я чєловєк малєнькій і от мєня нічьо нєзавісіт".
Нема співчуття, нема емоцій. Тільки невмолимий, епічний фатум — неодмінний атрибут давньогрецьких трагедій. Холодний і невмолимий, як хода часу, як дихання смерті... Світ завмер перед останньою дією цього епічного дійства — остаточним розвалом російської імперії. Трупів буде дуже багато. Шекспір би плакав!
P.S. Нам - головне вистояти. Бо конаюча імперія у першу чергу прийде по ті душі, які ще не визначились з ким вони. А таких у нас багато. Україно, тримайся, бо цей рік буде вирішальним!
