УкрРус

"Ми періодично пишемо батькові повідомлення на гелієвій кульці та відправляємо до небес…"

2.4т

"Коли я згадую про чоловіка, перше, що приходить на думку - його щира усмішка та відкрита і добра душа. Він вмів вислухати, втішити, зробити майже неможливе, щоб вирішити будь-яку проблему. Товариші по службі та підлеглі називали його "Серцем бригади", тому що більше ніхто в частині не міг так вислухати та дати слушну пораду як він. Петро був чесною, порядною людиною, відданим своїй справі, але ми, сім’я, завжди лишалися для нього на першому місці", - ділиться спогадами про свого загиблого в АТО чоловіка, підполковника 55-ої окремої артилерійської бригади Петра Третяка, його дружина Оксана.

Жінка познайомилася з чоловіком, коли той був у своїй першій курсантській відпустці, це було на Дні народженні її подруги. Оксана каже, що Петро одразу припав до душі: "Він був красивим, статним юнаком, і закохалася я з першого погляду. Петро справляв враження надійного чоловіка, який здатний захистити і підтримати у всіх життєвих ситуаціях. Це не раз підтверджувалося у нашому подальшому житті разом".

Петро Третяк народився в звичайній українській родині. З малих літ батьки йому привили любов до рідної землі, тому він захоплювався історією України, читав багато архівних документів, щоб мати свою особисту думку з приводу різних історичних подій, особливо, чоловік захоплювався періодом національно-визвольних змагань. На вибір професії дуже вплинула стрічка "Офіцери", після перегляду якої, він твердо вирішив пов’язати життєвий шлях з професією військового. Закінчив Одеський інститут сухопутних військ з відзнакою. Тоді ж Петро і Оксана одружилися.

"Сімейне життя в нас розпочалось з військового містечка "Перевальне" у Криму. Хоча це були нелегкі часи, але, мабуть, найщасливіші. Саме в цей період в нас народився син Андрій. Весь вільний від служби час, а його було дуже мало, Петро проводив з сином. Ми багато подорожували по Криму, відвідали безліч цікавих місць. А ще, чоловік дуже любив готувати шашлик і плов, це були його фірмові страви", - розповідає дружина загиблого.

За словами Оксани Третяк, для її чоловіка, на першому місці завжди була сім’я і діти, яких він дуже любив, син Андрій та дві донечки: Тетяна та Юлія. "Він завжди знаходив час поспілкуватися з дітьми, допомогти в навчанні, цікаво провести дозвілля. З донечками він був турботливий та лагідний, а сина виховував на власному прикладі, як справжнього чоловіка. Тому, коли постало питання про вибір професії, син, без вагань, теж вибрав шлях офіцера української армії, тим самим продовжив сімейну династію. Коли загинув батько, син тільки закінчив 1 курс, але він не опустив руки, а продовжив шлях до офіцерських зірок, а також бажає продовжувати подальшу службу в з’єднанні, в складі якого героїчно загинув батько", - стримуючись, аби не заплакати говорить Оксана.

Так, протягом всього сімейного життя, жінка відчувала підтримку свого чоловіка і мала впевненість у завтрашньому дні. Навіть в скрутні часи, Петро робив все можливе, щоб сім’я ні в чому собі не відмовляла. Він все робив для сімейного благополуччя та достатку, розраховуючи тільки на себе та свої сили.

З перших днів російської агресії на Сході країни, Петро Третяк у складі 55-ої окремої артилерійської бригади знаходився у зоні АТО, жодного дня не будучи у відпустці, так і не побачивши своїх дітей і кохану дружину. "За весь час його перебування на війні, він своїми бадьорим настроєм давав мені впевненість, що все буде добре, хоча я і переживала, але ніколи навіть не припускала, що може статись щось непоправне. Навіть вже з війни під час телефонних розмов, Петро виховував дітей, питав про їх успіхи та невдачі, підбадьорював. Ми постійно перебували з ним на зв’язку, він розповідав, як вони своєю батареєю накривали колони російських військ, які йшли з кордону РФ, на що я ставила логічне питання про те, що обстрілюють їх чи ні, а він відповідав, що авжеж ні, вони ж артилерія, "Боги війни"", - розповідає Оксана Третяк.

Майже місяць Петро Третяк знаходився в оточені в районі Ізварине, що на Луганщині. Про це жінка часто чула у новинах, але навіть не припускала, що її чоловік може знаходитись саме там, тому що він ніколи не говорив де перебуває. Про те пекло, що там відбувалося, Оксана дізналася вже після звістки про те, що Петро пропав без вісти.

"У той момент у мене не було тривожних передчуттів. Петро, як зазвичай, зранку, зателефонував та сказав, що відключає ненадовго телефон, що все добре і щоб ми не переживали, сказав, що це не надовго, і що він сам вийде на зв’язок. Про те, що він не вийшов з оточення, я дізналася з телефонного дзвінка в День свого народження. На той час, Петро вже не дзвонив більше 3 днів і я сподівалася, що саме на День народження він зателефонує та привітає мене, але, нажаль, це був дзвінок не від нього, а від його командира. Після цього ми надіялися на те, що все буде добре і шукали Петра за списками полонених та поранених. Продивилися сотні фото та відео тих подій, і на одому із фото мій син впізнав батька, але, на жаль, вже не живого. Ми до останнього не хотіли вірити, але схожість була на 90%. Також впевненості не прибавляв той факт, що мати одного з його побратимів впізнала свого сина на фото поряд, який пропав разом з моїм чоловіком. Після цього я протягом 4 місяців вела перемовини з сепаратистами про передачу тіл мого чоловіка та сержанта, який загинув разом з ним. В грудні 2014 року їх тіла були передані та захороненні на рідній землі", - плачучи мовить Оксана Третяк.

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", Петро Третяк нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Жінка розповідає, що старший син Андрій, дізнався про загибель батька разом із нею: "Андрій морально мене дуже підтримав, в цей нелегкий час, молодшим донечкам я повідомила про смерть батька після точного встановлення, що він загинув. Діти дуже тяжко перенесли втрату, але вони розуміли, що потрібно жити далі, а батько постійно буде поруч з ними. Але найменша Юлія, якій зараз 6 рочків все ще чекає зустрічі з ним. Авжеж, ми всі теж цього чекаємо, але ми розуміємо, що цього вже не буде. Юлечка дуже сумує за татком і ми періодично пишемо батькові повідомлення на гелієвій кульці та відправляємо до небес. А одного разу, Юленька запитала: чи можемо ми всі разом полетіти до нього в гості".

Після загибелі Петра Третяка, його родині: дружині Оксані та трьом дітям: 20-річному Андрію, 13-річній Тетяні та 6-річній Юлії дуже важко, як морально так і матеріально. Оксані Третяк потрібно було стати сильною та замінити дітям батька, але їй самій теж важко, нікому пожаліться та поплакати. Вона розуміє, що в очах дітей повинна лишатися сильною та розсудливою, аби приймати всі важливі сімейні рішення вже особисто, без мудрої поради її чоловіка.

Держава допомогла родині загиблого в АТО Петра Третяка, виплативши компенсацію по втраті годувальника. Нині Оксана Третяк старається зробити ремонт в квартирі, де вона мешкає із дітьми та полагодити меблі. Для їхнього бюджету це затратно. Також діти швидко ростуть, тому потрібен одяг і взуття. Давайте разом допоможемо родині загиблого в АТО Петра Третяка.

ТРЕТЯК ОКСАНА ІВАНІВНА OKSANA TRETIAK 4188370028635103 (Райффайзен банк "Аваль")

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ ?!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги