"Брати Гадюкіни": добре, що Україна веселиться - так можна боротися з ворогом

Здавалось би, в умовах війни важко знайти час і сили на розваги й веселощі. Однак життя продовжується і у складні часи. Під час кризи важливо як ніколи не впадати у відчай та знаходити в собі сили для руху вперед. Джерелом для заряду енергії багатьом людям слугує музика. Про війну, мову, людські настрої та роль творчості в житті людини "Oboz.TV" спілкувався з учасниками гурту "Брати Гадюкіни" Ігорем Мельничуком та Павлом Крахмалевим.

- Відразу перше питання до вас, яке хвилює у тому числі й тих, з ким ми спілкувались напередодні ефіру, які хотіли передати великий привіт: "Куди ви постійно зникаєте? Й з чим пов’язані моменти вашої появи в світ?"

Ігор: Знаєте, як на мене "Брати Гадюкіни" - це такий величезний кит, який живе на достатній глибині – кілометр, може два під водою…

- Але на доступній

Ігор: Для кого? І цей кит собі живе там, і, коли йому потрібно повітря, він винирює, бере цей ковток повітря і знов іде в свої води.

- З чим пов’язане чергове підняття на поверхню? Я до чого це кажу, тому що в мене тут відмічено, 29 жовтня Київ – сольний концерт, 14 на Покрови сольний в Краматорську.

Ігор: Це окрема історія, напевно. 14 – Краматорськ - це фестиваль солдатської пісні, нас туди запросили як би пограти, це велика честь для нас, пограти с солдатами, офіцерами, які реально воюють зараз на передовій, але так само вони і співають. І вони будуть виконувати свої пісні, авторські, я не знаю, що там буде до кінця, і ми може з ними будемо мати такий сейшн, чи їм акомпанувати, і зіграємо так само свої пісні. І це для нас так само знаковий фестиваль, тому що ми вважаємо, коли іде війна, треба бути максимальним учасником в житті країни, я не говорю, що всім нам треба брати автомати, бо ми ніякі не солдати, на жаль, але в цій мірі ми хотіли би бути з нашими воїнами, з нашими людьми, які живуть в Краматорську і люблять Україну.

Павло: Справа в тому, що ті солдати і бойові офіцери, чому виник той фестиваль, бо в тих важких умовах, їм конче необхідна пісня, вона ллється з душі, вони не можуть ці пісні не писати. Ми довго думали на рахунок веселощів, пісень, якихось взагалі існування веселощів у такий час, але в нас є такий, на сьогоднішній день, друг, Костянтин Холодов – це капелан ВСУ, він у своєму блозі якось написав: "Усі постійно кажуть, що як можна, от Київ веселиться і грає музика, так би мовити, люди роблять вигляд, що нічого не трапилося…", і він спілкувався з бойовим офіцером і запитався, що він думає з цього приводу, він подумав і сказав: "Це добре, що Київ і Україна веселиться у той час, не нудьгує, значить ми добре робимо свою справу", і в тому є сенс. Добре робити свою справу, мати хороший настрій, тільки за таких умов можна боротися з ворогом.

Читайте: День рождения Кузьмы Скрябина: топ-10 высказываний прямолинейного музыканта

- Знаете, до мене прийшла думка, що, насправді, сьогодні там на сході, в більшості своїй воюють 35-ти, 40-річні, це ті, хто виріс на ваших піснях. Ви самі сказали, що "це такий кит", котрий не тільки став історією, вони називають вас "динозаврами", інші – "родоначальниками року", наскільки сильно змінились сьогодні ті 18-річні пацани, які вперше купляли ті ваші платівки вінілові, та "Брати Гадюкіни" волали у кожному кварталі, на кожній вулиці, в кожному районі можна було почути.

Ігор: ну зараз змінилась ситуація в тому плані, що, скажем, наші однолітки, або навіть трошки молодші менше ходять на концерти, мушу признати, але почали ходити молоді, 30 років і 20 років яким, які не застали наші початки, але які, можливо через своїх батьків, тому комусь там 50, а сину 20, це ж нормально, і виходить, що ми бачимо на концертах три покоління: десь 50, 30 з чимось і 20, і маленьких дітей приводять навіть, тому ми стараємося дуже цензурно виражатись, тому що ми маємо вже таку відповідальність.

Я колись читав про Японію, і там, в там в такій традиційній сім’ї було прийнято, що живе дідусь, живуть батьки і живуть діти під одним дахом, сподіваюсь, що не в одній кімнаті, як в нас, і вони всі спілкуються разом, дідусі з онуками, батьки, сподіваюсь, і з тими, і з тими, тому "Гадюкіни", мені б хотілось, щоб це була така музична пагода, де збираються всі покоління України, і воно так і є на концертах.

- Що б ви хотіли сьогодні донести в Краматорску та в Києві, наскільки буде відрізнятися ця розмова з глядачами, розмова з тими людьми, які прийшли?

Павло: Це зовсім різні концерти. По-перше, почну с сольника 29 жовтня в "Карібіоні". До речі, приходьте, ми хочемо зробити дві таких атмосфери: дуже дружня, близька, в вічі – це таке акустичне відділення дуже тихесеньке, і друге відділення – голосне, традиційне, але з прем’єрами пісень, які ще наші глядачі не чули.

А в Краматорську, власне, це для мене дуже таке важливе місце, ми, як вперше поїхали туди, і зараз частенько туди їздимо, це таке місце сили, у якому ти віддаєш силу людям, які потребують того, і ти набираєшся сили і впевненості, що ти робиш справу, яка конче потрібна, людям стає легше, здоровіше і веселіше, і, знову ж таки, щоб мати настрій робити свою хорошу справу.

- Знаете, я просто, готуючись до цієї розмови прочитав деякі ваші висловлювання, які стосуються так званої антитерористичної операції, оскільки в усій країні реально розуміють, що це ніяка не операція й на сході йде реальна війна. Й наштовхнувся на думку, зо ви одні з небагатьох, хто дуже активно та докладно намагається довести, що в принципі між Україною та Росією не так багато різного, й нас дійсно зіштовхнули лобами, й ми дійсно на якийсь період стали ворогами. Може бути я десь невірно зрозумів, почув… Наскільки сильно сьогодні протистояння між людьми, між росіянами та українцями? Наскільки сильний вплив політиків, що роблять свою справу?

Ігор: ну ви знаєте, я для себе помітив таку тенденцію, що років може 10, а то й більше назад, коли Ющенко, Янукович почали чітко ділити Україну навіть за мовною ознакою. Я пам’ятаю, у нас студія з Павлом є, і в гостях якось був Олег Скрипка, я йому ще тоді казав, ще до помаранчевої революції: "Олег, що за фігня твориться, давай зробимо якійсь фестиваль Захід-Центр-Схід, просто зробити якійсь фестиваль загальноукраїнській". Ну він каже: "Кльово, давай". Ну ви знаєте, воно якось забувається ідея, тобто це розділення пішло давно, і я думаю, що треба цих політтехнологів, і цих радників, треба було б з ними суворо поступити – довічне ув’язнення без права писати, і комусь там щось давати поради. Тому що я щось там прочитав, що тут були і американські політ-технологи, які, до речі, радили Януковичу бити на оце мовне питання. Це свідомо розкололи, причому політики, я не говорю, що це був тільки Янукович і Ющенко, але це свідомо.

- Таке враження, що це була якась горошина, якась гра, підхоплена великою кількістю…

Ігор: Звичайно, це було, знаєте, я колись був малий і ми плавали в озері на кризі, і я пам’ятаю, як вона почала колотись і ми перескакували з меншої на меншу, і ми потім у воду попадали. Я рахую, що ця політика – колоти людей мовною ознакою, потім почалось, це вже зараз якійсь фашисти з’явились… Які фашисти, коли були в Україні, в тому числі на Західній Україні, ну які фашисти?

Звичайно, були колаборационісти, так, це завжди було, в будь-якій країні, коли приходив якійсь завойовник, і якась частина маленька біг до нього і казав, що він свій, якби зараз прийшли марсіани, то так само було б. Але всі забули про генерала Власова, який цілу армію збирав, ми ж ніколи не дорікаємо росіянам, що вони "власовци", це нікому в голову не прийде, і чому тут хтось починає говорити про фашистів, з якими навіть Степан Бандера у свій час, його загони воювали.

Я говорю про те, що штучно колють людей, тому що можна пересварити українців з поляками, іде така тема, зараз це відбувається. З росіянами ми вже надовго-надовго посварені, це я вам чесно кажу, так сталося, так що це не складно зробити, ворога знайти просто, і потім, користуючись мас-медіа це довести… Це як в Оруела 1984, де по телевізору йдеться про ворога, і у нас йде війна з якимось міфічним ворогом, так сталося.

- С моей точки зрения, самое ужасное в этой истории, что к этой большой игре присоединились и деятели искусства. Вам удалось избежать этой темы, вы даете концерты по всей стране и везде вас встречают одинаково, причем никто не обращает внимание на язык, на котором вы выступаете. Что нужно сделать было бы и не было сделано для того, чтобы фраза "С кем вы, деятели искусства" не прозвучала.

Павло: Та я думаю, що просто треба чесно робити ту справу, яку ти вмієш і робиш. В принципі, ви вдало сказали, що ми трошки раніше їздили і в Донецьк, і у Севастополь, і грали, і співали в 90-х. Всі знають, що ми принципово завжди українською мовою співали, і ніяких проблем не було, завжди аншлаги, посмішки і хороший настій. А зараз, напевно, це комусь потрібно. Але ми в силі об’єднати, власне, просто чесно робити відверто свою справу.

- Це те, про що я казав, це ваші слова, може бути перекручені журналістами, але вам приписуються: "Може бути в Криму й на сході живуть ідеологічно налаштовані люди, з ними треба вміти спілкуватися. Вибачте за нескромність, але чомусь "Брати Гадюкіни" вміють розмовляти зі сцени і в Донецьку, і в інших містах, та ніколи не було проблем, тому що ми хотіли з ними розмовляти". Може в цьому власне головне й криється, що люди просто повинні почати спілкуватися між собою.

Ігор: ви вірно підмітили, тому що мова не повинна бути розділом, який ділить людей. Кожен повинен любити свою мову, і я вважаю, що українець, який на Західній Україні вдома розмовляє українською мовою – це прекрасно, а, якщо людина на сході виросла у російськомовній сім’ї, не треба насильно на нього одягати вишиванку, заставляти говорити тільки українською мовою, він сам до цього має дійти. Це така еволюція. Ну, наприклад, ви собі уявіть, що на Західну Україну привезуть косоворотки, заставлять грати на балалайці, що це буде… Люди повинні це полюбити, почати поважати цю культуру.

Знову ж, тут є тонка грань, і тут же потрібно мати інтелігентність кожному діячу культури – не скотитись до "шароварщини", не скотитись до нав’язування, а просто, як є англійська культура, там же так само намішано, я маю на увазі Великобританію, дуже багато в них, але вони якось знайшли свою середину золоту. І для мене, наприклад, англійський гумор, називають його англійським – це на найкращий, і всі вони його люблять, але ж ніхто нікому не нав’язує, що давай вдягай кілт, це спідниця, і ходи… А хтось каже: "Я не хочу, мені це впадлу", як говориться. Тонкі грані.

- Відволічемся від політики, поговоримо трошки про творчість. Чому сьогодні присв’яченанаибільша кількість часу, чим взагалі займаєтеся. Фраза про те, що живемо в своє задоволення не проходить, тому що вона надто стандартна.

Павло: Ігор пише пісні. Всі знають, що, після смерті нашого Сергія Кузминського, ми довгий час не грали і не знали, що робити.

Ігор: Ми і не збиралися, чесно кажучи, грати.

Павло: А так то… Що би там не казали, артист, творча людина є соціальною істотою…

Ігор: Я вже казав з мого боку, це було ще до революції, десь за рік. І якесь таке болото в Україні почалось, тоді ще був Янукович. І мені здавалось, що те, що було, це ще буде і буде, тому що мені здавалося, що ми прямуємо в бік від Європи, в бік Росії, і це якісь такі неправильні, в плані, кланові ієрархії, це все. І люди починають масово тікати з країни. І десь за рік до нашої Революції Гідності я з Пашею поговорив, з Мішою – нашим барабанщиком, з Гєшею – гітаристом… Я кажу: "Давайте зробимо якійсь проект", ми не робили його під революцію, тому що 16 пісень можна, напевно, написати і за 16 годин написати, але що то за пісні будуть. Пісні писалися десь за рік до революції, і, власне, ми тільки зібралися за репетицію альбому, як почалося усе на Майдані. У нас же були, звичайно, ці пісні, тобто ми не кон’юнктурно збиралися: "О, революція, треба зробити альбом", ця рослина вже росла і росла.

- Розчарування є?

Ігор: розчарування немає.

- Розчарування з приводу того, що сьогодні до влади прийшли ті люди, які не зовсім виконують ті вимоги, які були на Майдані. Я запитую, а не намагаюсь сперечатися, просто хочеться почути вашу точку зору, тому що на цьому дивані нерідко з’являються люди, які кажуть: "Ну все, крах". Терміново беремо прапори та йдемо на Майдан.

Ігор: Ні-ні-ні-ні-ні. Я вам скажу, що всім раджу і собі перечитати, може комусь почитати, що, як була Французька революція, вона в три етапи проходила, звичайно, там були і криваві моменти.

Розумієте, варто дійти до стану еволюції, а не революції, тому що друга часто буває деструктивна. Ми не можемо кожен місяць, кожні пів року робити революцію, це перетвориться на те, що ми всі будемо ходити з гранатометами, обвішані гранатами, бо зараз хтось вийде якійсь опонент… І треба розуміти, звичайно, дуже багато у нашій країні… Це було, знаєте, як тяжка хвороба, її не можна вилікувати навіть за два роки. Тому що країна йшла якімсь кривим шляхом, і жодна пострадянська країна так не йшла.

Візьміть Польщу, як вони перебудувались, будучи в радянському блоці, прибалтійські країни. В нас зовсім інше, ми собі цей спадок радянського союзу, подивіться, хто зараз у Раді в більшості, це люди все одно з Радянського Союзу.

- Але ж нам кажуть, що інших немає.

Ігор: Є. Я кажу, що це еволюція, як динозаврів, політиків. Треба трошки підтиснути, і прийти новим людям и все воно зміниться, це не може бути одночасно. Дивіться, ми ще є "Гадюкіни" ще грають, але ж дуже багато молодих. Рок-музика наповнює. Це об’єм, який не переповнюється, це такий собі шар роздуваєтсья. А в політиці витіснили цих… Є нормальні, я думаю, що це старше покоління, а цих всіх негадяїв: злодіїв і нечесних людей витіснити. Я не думаю, що це треба весь час гранати в людей кидати, тому що слово і ідея – це більша граната.

- На ваш погляд, який відсоток впливу, в тому числі й на ті революції, в тому числі й на ті дві, которі відбулися в країні, зіграли артисти, музики, знакові особистості?

Ігор: Ви знаєте, ми не грали на останній революції, тому що в мене був гіпс на руці с певних причин, і ми ще до цього не збиралися, ми були неготові, на жаль. Але я знаю, багато наших пацанів грали там, на площах і на Майдані, єдине, що ми привезли демо-версію нашого альбому, і просили Фому з "Мандрів" (завідував музикою), просили його ставити по ночах людям, щоб тепліше було, і дійсно звучали наші треки в демо-версіях. Я думаю, в такі моменти музика відіграє об’єднуючу роль, тому що не кожний день, а в такі моменти так, тому що, коли мертва тиша навколо – це страшно, люди роз’єднані, а коли звучить нова пісня, яка їм подобається, то це момент об’єднуючий. Я вважаю, взагалі, для чого потрібна, в якійсь мірі музика, - для того, щоб об’єднувати людей в позитиві.

- Ви згадали про тексти. Зараз повільно, але впевнено ті старі традиції року, коли, в першу чергу, текст, може бути це рвані й короткі фрази, але, які западають в голову и запам’ятовуються. Потроху помітна тенденція, що все це витісняється стандартною попсою. Як насправді? Що головніше, текст чи хороший та приємний мотив?

Павло: Є енергія! Енергія, яку ти з трибуни… Якщо вона правдива, у нас дуже чутливі люди, вони брехню дуже сильно відчувають, як вони віддачу ту чують…

- Я думаю, гарна кінцівка буде короткого спітчу, власне кажучи, тому більшість гуртів живуть по 2-3 роки, а деякі по 30 років і прекрасно себе почувають.

Ігор: Напевно ви праві, але я би сказав кусочок, що все-таки текст має величезне значення, особливо для наших слов’янських традицій, тому що і в нього власне є енергія, тому що в слові міститься енергія, і, якщо правильно скласти ці слова, виходить "меч джедая" - кілька слів, які пробивають скелі. Так що тут, мені здається, що є тенденція в українській музиці, що пишуть люди навпаки хороші тексти, а складно, тому що до цього часу не дуже багато й писалося українською мовою. Дай Боже, я кажу, щоб Бог дав натхнення нам, ці слова, які тобі нібито хтось шепоче, ангел то, чи дідько, але хтось тобі ці слова дає і виходить пісня, і я всім хотів би порадити писати українською мовою більше і більше, і старатись. Бо я читав Маяковського: "Тонну треба, щоб одне слово перепрацювати", пам’ятаєте?

Павло: А я ще хотів сказати, що у нас от така от молодь зараз, і таких текстів, як Ігор сказав, і тієї музики, яка зараз "на гора" кожного дня, кожної години, може за рахунок революційних настроїв. Коротше кажучи, це потрібно молоді, і це дуже важливо. Ми бачимо, що молодь в нас дуже цікава і хороша, талановита, і в нас є багато думок про спільні проекти і…

- От, що стосується спільних проектів. Ми згадали на початку про перші вініли… Не мені вам розповідати, на поличці стояв диск, називався "Ленинградский рок-клуб". Я це до того, що таке явище, як об’єднання рок-музикантів та взагалі музикантів, воно сьогодні актуально. Робиться, на вашу думку, щось у цьому напрямку? Й чи потрібно це робити для того, щоб українська музика й гурти вийшли на якісно новий рівень?

Ігор: Я думаю, що звичайно це різного роду колаборації якісь такі – це цікаво, я знаю точно, що ми в Росію не поїдемо.

- Я маю на увазі київський рок-клуб, або тернопільський рок-клуб…

Ігор: ви знаєте, що рок-клубів давно вже немає. Я займався у Львові з товаришем своїм Юрою Перетятькою, були активістами першого рок-клубу льівського, він проіснував недовго, але він своє дав.

- Ну, можливо, буде інша назва?

Ігор: Я думаю, що, звичайно, об’єднуються музиканти і ті самі українські, от ми зараз, якійсь у нас є намір з ТНМК щось зробити, Миросик Кувалдін, ми там щось розмовляли, це цікаво, але так само тут важлива інтелігентність, щоб ніхто один одного не подавляв і не нав’язував. Тому що, коли виконавець чи група, в них там ієрархія виставлена якась, коли інші люди – це одразу всі, це як в природі, два виконавця – це як до одного лева прийшов другий лев, у кожного свій прайт і вони можуть почубитись, так що тут ступінь інтелігентності.

- Цей жорстокий світ шоу-бізнесу…

Ігор: Ні, він не жорстокий, насправді таке з нього роблять, він навпаки дуже часто беззубий, на жаль, то вони з себе роблять жорстоких, а він має бути людський.

Павло: взагалі, я би сказав, що зараз буде філософія об’єднання і в країні, і в творчості, але важливо, щоб це було потрібно, і щоб люди хотіли об’єднуватися. Бо країна роз’єднана, музичний світ теж, знаєте, якщо розібратися, він розгалужений – кожен робить свою справу, зустрічаються десь в солянках на майдачику і потім розходяться. Зараз, мені здається, філософія об’єднання має свої привілеї в розвитку.