Справа Шкіля: чому не щирі правоохоронці?

Від’їзд депутата IV-VI скликань Андрія Шкіля за кордон привернув загальну увагу і породив масу трактувань. Чи не найпершими відгукнулися правоохоронці – спочатку прокуратура, а відтак і міліція. Їхня версія: "людина все перебільшила", в Україні Шкілю нічого не загрожує.

Як відомо, рівень довіри до вітчизняних правоохоронних органів дорівнює нулю. Останні вибори, на яких міліція бездіяла, мовчки спостерігаючи за побиттям людей на "проблемних" округах, є тому найбільш промовистим обґрунтуванням.

Але суть не в довірі. Суть в фактах. А вони є такими, що дозволяють стверджувати: всі останні дванадцять (без малого) років правоохоронці хитрували, виверталися, напускали туману, кивали один на одного, як тільки мова заходила про справу "9 березня", фігурантом якої Шкіль є і досі.

У 2001-му СБУ сфабрикувала докази по справі про "масові заворушення" (називаючи так антивладні виступи, що мали місце під час акції "Україна без Кучми"). Міліція катувала учасників цих виступів, а прокуратура домагалась найтяжчого для них покарання, підносячи протести мало чи не до рівня державної зради.

Кожна з цих трьох ланок "відмінно" відпрацювала своє завдання, тож у підсумку постала суто політична справа з двома десятками засуджених осіб, серед яких опинився і Шкіль з власною "порцією" тортур, тюрми і страждань. Будучи обраним у 2002 році народним депутатом, він вийшов з СІЗО, щоб через десять років знову впритул наблизитись до небезпеки ув’язнення.

Позаяк його справа, на якій "Обозреватель" вже зупинявся, не закрита і по цей час. З втратою депутатського мандату він втрачає надію і на спокійне життя – без нар, наручників і допитів. Україна, як давньогрецький Хронос, сама пожирає своїх дітей. Андрій Шкіль є далеко не першим і, вочевидь, не останнім, хто виїхав за кордон. Зараз він, як ми вже писали, перебуває в Чехії.

Пряма мова

- Я був змушений виїхати за кордон по дипломатичному паспорту, – говорить Шкіль. – До того почалися проблеми з майном – на нього був накладений арешт. З чим це пов’язано, мені невідомо. Жодною іншою діяльністю, крім політичної, я ніколи не займався. До речі, Прикордонну службу повідомили про те, аби мене не випускали за кордон.

- Але МВС стверджує, що справи, порушеної проти вас, вже не існує.

- В моєму розпорядженні є документ, який засвідчує абсолютно протилежне. 12 вересня цього року від Інформаційного центру МВС я отримав довідку про те, що я не можу одержати закордонний паспорт у зв’язку з тим, що проти мене відкрита і провадиться кримінальна справа.

- І все ж міліція говорить, що кримінальне провадження закрите через те, що термін давності по даній справі добіг кінця.

- Усі нинішні заяви МВС йдуть в розріз з тими листами і тими довідками, які вони мені особисто направляли буквально кілька тижнів тому. Мені також не зрозуміло, яким дивом до цієї справи тепер причетна міліція, адже колись її розслідувала СБУ, а пізніше справа була передана до Генеральної прокуратури. Чому вона тепер опинилася в руках МВС – про це треба запитати в українських "чудотворців", які намагаються рятувати свою фізію на Заході ось у такий спосіб.

- Ви проситимете у влади Чехії політичного притулку?

- Все залежатиме від того, як розвиватиметься ситуація в Україні. Але те, що відбувається зараз, схиляє до думки про те, що розраховувати на справедливість буде вельми проблематично…

Питання перше: то закрита чи не закрита справа Шкіля?

Тепер же – якщо "алаверди" надати слово прокуратурі та міліції – почути можна наступне. Генеральна прокуратура дивується (?!) словам Шкіля, зауважуючи, що ГПУ більше не опікується його справою, оскільки та передана до Печерського управління МВС.

А МВС своєю чергою також, мабуть, "дивується", і з превеликого подиву видає дві взаємовиключні заяви: "в жовтні 2012-го справа була перекваліфікована та направлена на подальше розслідування" і "в даний момент досудове слідство призупинено у зв’язку з закінченням термінів давності".

То розслідується справа чи ні? Слідство завершено чи "призупинено" через терміни давності? Що і хто в цій справі "перекваліфіковував"? Чому про усі подібні пертурбації не поінформована головна зацікавлена особа – власне, сам фігурант справи – Андрій Шкіль?

Не треба бути юридичним генієм, аби збагнути одну просту річ: МВС в особі своїх речників несе абсолютну ахінею. З цілого ряду причин. Головна з яких є наступною. СЛІДСТВО НЕ МОЖЕ БУТИ ПРИЗУПИНЕНО У ЗВ’ЯЗКУ З ЗАКІНЧЕННЯМ ТЕРМІНІВ ДАВНОСТІ.

Досудове слідство може бути ПРИЗУПИНЕНО з чотирьох причин:

1) коли не встановлена особа людини, що скоїла злочин;

2) коли невідомо місце перебування підозрюваного;

3) коли злочинець виявляється психічно хворим;

4) слідство призупиняється на певний період час, якщо фігурант справи оскаржує постанову про її порушення.

Все це говорить стаття 206 Кримінально-процесуального кодексу України. І все це не має жодного стосунку до випадку Андрія Шкіля. Але як бути з термінами давності? Адже вони дійсно добігли кінця, причому ще минулого року.

У зв’язку з закінченням термінів давності кримінальне провадження може бути ЗАКРИТЕ. Закрите, а не призупинене. Різниця тут більш ніж суттєва. Адже випадки, коли справу закривають, є чітко регламентованими: щиросердне каяття засудженого, застосування до нього амністії, примирення з постраждалим тощо. Зупинятися на них детально немає сенсу, бо все це, повторимося, ніяк не пов’язано з нашим випадком.

Важливо інше: кримінальну справу ЗАКРИВАЄ СУД. Саме суд, а не Генеральна прокуратура, не міліцейський главк і не завідувач відділу по зв’язкам МВС з громадськістю Володимир Поліщук, який так легко вводить в оману не обтяжених мінімальними правовими знаннями журналістів.

Ще один нюанс: закриття справи в зв’язку з закінченням термінів давності належить до закриття з так званих "нереабілітуючих обставин". Простою мовою це означає те, Андрій Шкіль й надалі вважався би злочинцем, а його громадянські права (зокрема, й право на отримання закордонного паспорту і виїзду поза межі України) так і лишились би не відновленими у повному обсязі.

Законодавство України, зокрема, той таки Кримінально-процесуальний кодекс, чітко говорить про те, що закриття кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами можливе лише за рішенням суду.

Але такого суду не було. Тому відповіддю на наше перше питання буде тверде "ні". Ні, справа Андрія Шкіля не закрита. А призупиненою вона не може бути тому, що не підпадає під перелік обставин, за яких така юридична дія можлива. А щоб розвіяти останні сумніви, "Обозреватель" наводить цікавий документ, який є у нашому розпорядженні.

Як бачимо, перший заступник Генпрокурора України Ренат Кузьмін пояснює все те, що ми вже виклали вище: згідно статей 7-1, 11-1 КПК закриття кримінального провадження виконує суд, причому для вживання тези щодо "термінів давності" потрібна "згода особи", яка не заперечує проти використання такої підстави.

Немає жодних сумнівів у тому, що Андрій Шкіль ніколи не погодився би на застосування подібної підстави, як і не вдовольнився би закриттям своєї справи з нереабілітуючих обставин.

Цікавим є посилання Кузьміна на рішення Конституційного Суду щодо того, що для подальшого провадження кримінальної справи відносно народного депутата потрібна згода Верховної Ради, але до цього ми повернемося трохи згодом. Поки що поговоримо про інше.

Питання друге: то в чиєму провадженні знаходиться справа Шкіля?

Від самого початку, як вже зазначав "Обозреватель", справа про "масові заворушення" належала до сфери відання СБУ. Бригада з півсотні есбеушників кілька місяців писала обвинувальний висновок, напомпувавши його такими перлами, як те, що "камінь (кинутий обвинуваченими) вдарив по голові міліціянта Ім’ярек, чим спричинив запалення суглобів його лівої ноги".

Від таких жартів підопічних Миколи Герасименка (у 2001-му – полковника СБУ та керівника слідства) підсудним у "справі 9 березня" було аж ніяк не смішно. Тим паче коли прокурор Кузовкін вимагав від суду до 10 років ув’язнення для "заворушників", а суддя Волик хай і не в повній мірі, але цю жадобу крові задовольнив.

Але оскільки Андрій Шкіль став народним депутатом, справа проти нього була виділена в окреме провадження, а відтак мало не "загубилася" в нетрях СБУ та ГПУ. Ці дві "конкуруючі фірми", здається, змагалися за право першою посадити Шкіля.

Будучи парламентарем, Шкіль надсилав депутатські запити на обидві адреси – на Володимирську та Різницьку – намагаючись з’ясувати, де саме та в чиєму провадженні знаходиться його справа. Відповіді надходили взаємовиключні. Від СБУ – про те, що справа "знаходиться в провадженні Головного слідчого управління Служби безпеки", від Генпрокуратури – про те, що "кримінальна справа №49-1821 перебуває в провадженні Управління з розслідування особливо важливих справ ГПУ" і що "строки досудового слідства продовжені в установленому законом порядку".

Наприкінці 2009-го Шкілю повідомили з Генеральної прокуратури, що "на даний момент прийняття остаточного рішення у справі неможливе у зв’язку з проведенням призначених у ході досудового слідства експертиз комп’ютерної техніки". Про яку комп’ютерну техніку йдеться у справі, пов’язаній з масовими протестами проти Кучми, – загадка ще та. Але навіть не це заслуговує на увагу.

Як і завжди, фігуранта справи не поставили до відома стосовно слідчих дій, які чомусь проводилися за його спиною, хоча стаття 197-ма КПК вимагає ознайомлення обвинуваченого з усіма експертизами абощо. А далі – це цікавіше. Вже на початку 2010-му від такого собі "Дегтярьова О.", першого заступника керівника Головного слідчого управління ГПУ, надійшла просто таки феноменальна відповідь з приводу згаданих експертиз. Формулюючи її, Дегтярьов також посилається на рішення КСУ, як і Ренат Кузьмін.

"Відповідно до п.1.4 рішення КСУ від 27.10.1999 р.№9-рп/99 подальше провадження у кримінальній справі може бути продовжено лише за згоди ВРУ. Оскількитака згода не одержана, постанова про притягнення Вас як обвинуваченого втратила чинність. Таким чином, на даний час відсутні передбачені кримінальним-процесуальним законом підстави для ознайомлення Вас із постановою про призначення судової експертизи та матеріалами експертизи. Одночасно інформую, що проведення призначеної у кримінальній справі експертизи триває".

Сенс цієї маячні такий: Конституційний Суд заборонив подальше кримінальне провадження щодо народного депутата без згоди ВР, якщо інкримінований йому злочин скоєно до набуття ним депутатських повноважень. Цю частину постанови КСУ Дегтярьов нібито розуміє.

Але висновок з неї робить такий: Шкіля не варто ознайомлювати з матеріалами слідства, оскільки саме слідство не освячене згодою ВР. Водночас із тим саму експертизу можна проводити і надалі, тому що… Власне, продовження – логічного та обґрунтованого – це "тому що" немає, адже тут починається якесь дикунське єзуїтство, зумовлене тим, чого бажає ліва нога прокуратури, а не тим, що диктує в таких випадках закон.

Отже, відповідь на наше друге питання існує доволі непевна. Провадження незакритої справи щодо Андрія Шкіля знаходиться нині в руках міліції. З яких підстав матеріали справи потрапили до МВС – абсолютно незрозуміло. Але вони там, якщо вірити Генеральній прокуратурі. Та чи слід їй вірити? Ось у чому вся сіль…

І, нарешті, про останнє.

Питання третє: що іще не зрозуміло із суттю "справи 9 березня"?

"Обозреватель" вже колись писав, що поворотним моментом у даній справі мала б стати позиція самої Генеральної прокуратури, засвідчена на початку квітня 2006 року. Тоді, під час розгляду "справи 9 березня" у Верховному Суді України, заступник Генерального прокурора Олександра Медведька Віктор Кудрявцев заявив – увага! – наступне:

"Демонстрантами не було нанесено пошкоджень жодній цивільній людині, не було підпалів, знищення будівель, житла, державних установ. Був лише опір представникам правоохоронних органів. За таких обставин ми вважаємо, що підсудні не повинні нести відповідальність за масові заворушення й вирок підлягає скасуванню".

Закцентуємо на цьому увагу: тоді Генеральна прокуратура де-факто визнала, що учасники подій 9 березня 2001 року ні в чому не винні.

Проте Верховний Суд все ж відмовився переглянути вердикт у "справі 9 березня", зауваживши, що Генеральна прокуратура в такому випадку мала б провести розслідування фактів фальсифікації справи. За наявності подібних фактів виникли б нові обставини у справі, які, відповідно до закону, робили б можливим скасування вироку (за реабілітуючими, зауважимо, обставинами!). Але оскільки обсервацією всіх томів справи прокурори себе не утруднювали, промова Кудрявцева, не підкріплена офіційними доказами фальсифікацій, справила враження його приватної думки.

Це, звісно, мінус у роботі Кудрявцева та Медведька, але суті він не міняє: Генпрокуратура відмовилась від власних обвинувачень. Так було у 2006-му. А у 2012-му ГПУ вкотре струсила пил з тієї частини цієї ганебної справи, що торкається Шкіля, і віддала її "дорозслідувати" міліції.

Тож тепер такі індивіди, як депутат-"регіонал" Володимир Олійник заявляють, що Шкіль, вочевидь, просто піариться на своїх проблемах або приховує щось від широких кіл громадськості. За поясненнями Олійнику слід було б звернутися до колеги Владислава Забарського, котрий ще у 2007 році особисто клопотав перед ГПУ щодо поновлення слідства у справі Шкіля.

Ось такий виходить піар – замішаний на перманентних переслідуваннях політика, вся "провина" якого полягає лише в тому, що колись він бав участь в акції, що стала, фактично, провісником знаменитої (в минулому!) "помаранчевої" революції.

Втім, чи вартує дорікати Олійнику з Забарським (особам, що завжди знаходились по той бік барикад), якщо птахи того таки "помаранчевого" гнізда знехтувати Шкілем, готуючи партійні списки об’єднаної опозиції? В яких, тим часом, знайшлося місце для Табалових і іже з ними…

Ба навіть іще раніше, коли президентствував Віктор Ющенко, "всенародно обраний" не квапився із логічним завершенням справи "9 березня". Хоч сам він, відповідаючи на депутатський запит Шкіля, зазначав у 2005-му, що "Генеральною прокуратурою України вивчено матеріали кримінальної справи, за якою було засуджено групу громадян. При цьому встановлено, що судовими інстанціями допущено порушення норм матеріального і процесуального права, неповноту та односторонність судового розгляду, засуджених позбавлено належної правової допомоги тощо".

Власне, все було відомо і без Віктора Андрійовича. Шкода лише, що він, бачачи всю картину і маючи важелі влади, не відновив справедливість бодай у долі однієї людини – Андрія Шкіля. А найближчі соратники останнього, йдучи на вибори-2012, "забули" про те, чим обернеться для цього політика втрата депутатського імунітету, надавши можливість пройти до Ради іншим – за красиві очі і за грубі гроші.

Про це ми поговоримо вже іншим разом. Тоді, коли "Обозреватель", хочеться вірити, дочекається відповідей на запити до всіх правоохоронних структур із простим поясненням: скільки іще можна розслідувати й "дорозслідувати" справу Шкіля та чи не набридло вельмишановному панству з СБУ, ГПУ та МВС ганьбити самих себе?