Блог | Шарф Деркача, или Как кадрового офицера ФСБ считали в Украине "своим"

На фоне, вероятно, самого громкого коррупционного скандала в новейшей истории Украины в информационном пространстве снова появилась фамилия российского "сенатора" и недавнего депутата украинской Верховной Рады Андрея Деркача. Для меня лично это было самым большим откровением. Громкий коррупционный скандал, как по мне, был неотвратим уже со времени президентских и парламентских выборов 2019 года. Ведь там, где монополизация власти соседствует с неопытностью и тотальным недоверием к непонятным "чужим" в связи со ставкой на вполне понятных "своих" – коррупция может быть только тотальной, пишет Виталий Портников для издания "Збруч".

Видео дня

Далее текст на языке оригинала.

Але те, що Деркачу навіть після втечі до Росії вдається бути впливовою людиною у країні, яку Росія намагається знищити, перетворює його на розвідника екстра-класу, якогось Джеймса Бонда. Ми ж розуміємо, що Деркач – ніякий не зрадник, а високопоставлений російський розвідник, який роками виконував завдання Центру? Зрадники – такі як Янукович чи Азаров – іноді використовуються російською пропагандою для трансляції чергових путінських наративів. А Деркача просто "перевели" з українського парламенту до російського. Ну і, як бачимо, із фінансовими потоками у нього також все гаразд.

Однак, насправді Андрій Деркач все ж таки – не Джеймс Бонд. Він швидше нагадує Штірліца з бородатого анекдоту про радянського розвідника, який прогулювався по рейхсканцелярії у "будьонівці" і ніяк не міг зрозуміти, чого це його сприймають як чужого агента.

У Деркача таких "будьоновок" була ціла шафа – і Академія ФСБ, і обʼєднання "За Україну, Білорусь, Росію", і лобіювання інтересів Російської церкви, і робота на Януковича… Але більшість українських політиків навіть з націонал-демократичного табору вперто продовжувала вважати Деркача адекватним і майже своїм, пригадуючи роль телеканалу і радіо "Ера" у першому Майдані. Але помаранчевий шалик Деркач одягнув, бо отримав завдання й ще тому, що вже був членом фракції партії соціалістів – тієї самої фракції, яка згодом зрадить інші партії Майдану на користь хиткої коаліції із Януковичем. До речі, в такому ж помаранчевому шарфі тоді розгулював по Майдану російський "сенатор" від окупованої Запорізької області Діма Рогозін, якому "контора" теж наказала розігрувати роль опозиціонера, тільки не українського, як у випадку із Деркачем, а російського.

І ще одним вагомим аргументом, щоб підсвідомо вважати Деркача "своїм", був його батько, колишній голова СБУ. Ця спорідненість робила молодшого Деркача якимсь "аристократом", кровно зацікавленим у збереженні України – а навчання у Москві просто продовженням сімейної традиції. Те, що СБУ в часи його батька, та й набагато пізніше, залишалася службою, у якій велика частина вищого керівництва продовжувала сприймати російських чекістів як рідних, чомусь ні до кого не доходило. Ми продовжували жити у якомусь зачарованому світі, в якому нам практично відкритим текстом говорили, що нас скоро знищать – а ми вважали, що це такий веселий жарт і що росіяни та їхні численні агенти в українській еліті просто намагаються заробити капітал, до того ж і не політичний. Навіть діючій українській владі, що демонстративно відмовлялася від будь-якого співробітництва із "старими" політиками, якось не спало на думку, що дискредитаційну кампанію проти Петра Порошенка і Джо Байдена неформальний "господар Сумщини" міг організувати не на замовлення ФБР, а за сприяння ФСБ.

Для того, щоб всім все стало остаточно зрозуміло – тобто коли вже просто не можна було робити вигляд, що нічого не сталося – Деркач мав опинитися в Росії і стати членом Ради Федерації. І відбулося це зовсім не тому, що українські спецслужби усвідомили, з ким вони мають справу. А тому, що після скандалу із "плівками Деркача" українським депутатом серйозно зацікавилися у американських спецслужбах – і швидко все встановили, бо і встановлювати не було чого, все і так було очевидно.

А якщо б не ці плівки, Деркач продовжував би бути не російським, а українським депутатом, сумлінно виконувати завдання Центру, курувати Сумщину і здійснювати неформальне керівництво "Енергоатомом", який він вперше очолив ще у далекому 2006 році. І я зовсім не виключаю, що у новому корупційному скандалі він би не зʼявився – на відміну від його фігурантів Деркач є справжнім професіоналом і навряд чи потрапив би до картотеки записів НАБУ. І ми продовжували б сприймати кадрового офіцера ФСБ, можливо вже навіть генерала (принаймні посада у Раді Федерації цьому званню відповідає) як українського політика із суперечливою біографію і ностальгійно пригадувати помаранчевий шалик нашої молодості у нього на шиї.

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZ.UA поссылке...