Блог | Кресло СССР в Совете Безопасности – место силы для Путина. Украина должна разгромить РФ в ООН
Споконвічна катівня народів – росія, насправді ніколи не давала приводу комусь сумніватись у власних намірах стосовно України. 26 серпня 1991 року, через два дні після проголошення Акту Незалежності України, прес-секретар президента росії єльцина – павло вощанов, випустив меморандум в якому зокрема, було заявлено: "російська федерація не ставить під сумнів конституційне право кожної держави та народу на самовизначення. Проте існує проблема кордонів, неврегульованість яка можлива і допустима лише за наявності закріплених відповідним договором союзницьких відносин".
Ця пряма погроза всім незалежним державам, які утворились після розпаду срср, була підкріплена усним коментарем вощанова: "Якщо Україна та Казахстан увійдуть до складу союзу з росією, то проблеми немає. Але якщо вони виходять, ми повинні потурбуватися про населення, яке там живе, і не забувати, що ці землі були освоєні росіянами. росія навряд чи погодиться віддати їх так легко".
Не дивлячись на виявлення таких зухвалих імперських амбіцій у керівників новонародженої росії, Захід не тільки продовжив з нею співпрацювати, а і дозволив втілити в життя аферу по захопленню членства срср в ООН та Радбезі ООН.
Потакання імперіалістичним збоченням переконало росію у тому, що Захід виписав їй індульгенцію на всі незаконні дії в майбутньому. Українська влада (як їй вважалось) серйозно поставилась до цих погроз, та протягом наступних двадцяти років уклала з росією шість міжнародних договорів, які здавалось повинні були врегулювати всі питання, стосовно відносин між нашими країнами.
1. 5 грудня 1994 року – Меморандум про гарантії безпеки, у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
2. 28 травня 1997 року – Угода між Україною і рф про статус та умови перебування чорноморського флоту рф на території України.
3. 31 травня 1997 року – Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф.
4. 28 січня 2003 року – Договір між Україною і рф про українсько-російський державний кордон.
5. 24 грудня 2003 року – Договір між Україною та рф про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки.
6. 29 липня 2010 року – Угода між Україною і рф про демаркацію українсько-російського державного кордону.
Але всі ці договори з росією, звісно, не вартували навіть паперу на якому були укладені. Єдина угода, яка була здатна зупинити агресора – це "Північноатлантичний договір", доєднатись до якого, українська влада за 32 роки Незалежності, так і не спромоглась.
У свої статті: "Як я проголошував війну Україні", для видання "Новая газета", від 3 травня 2003 року, той самий прес-секретар єльцина павло вощанов, розкрив підспідок свого меморандуму, наголошуючи, що у серпні 1991 року отримав пряме розпорядження єльцина – заявити територіальні претензії росії на Крим, Донбас, Абхазію та деякі райони Південного Сибіру.
Тобто плани росії, які реалізує путін, були закладені та публічно проголошені ще у 1991 році. У 1995 році, великий син чеченського народу Джохар Дудаєв, прямо попередив українців, що рашисти ніколи не відмовляться від своїх імперських амбіцій і розпочнуть проти України війну.
Звісно, наразі мало сенсу у звинуваченнях в безпечності та недалекоглядності українських можновладців, які тридцять років закривали очі на загрозу росії, нехай це залишиться прерогативою відповідних органів та науковців. Сьогодні міжнародна підтримка нашої держави у війні з агресором надпотужна. Але ворог України хитрий, підступний, жорстокий і набагато сильніший.
Щоб перемогти, нам потрібно перестати підлаштовуватись під світову громадську думку, відповідати нав’язаній міфології, і виступати у ролі Давида проти Голіафа. Треба забути про умовності та чужі інтереси, і нищити ворога повсюди усіма доступними засобами і силами, виключно заради України.
Наразі треба скористатися можливістю розгромити росію в ООН. Крісло срср у Раді Безпеки – це місце сили для путіна. Він посідає в клубі наддержав та уявляє собі, що керує звідти усім світом. Але не існує жодного юридичного документу, який би підтвердив членство росії в ООН. З1 рік поспіль вона просто дурить голову керівництву цієї поважної організації та всьому світу, нехтуючи Статутом ООН та всіма юридичними процедурами.
Україні варто докласти усіх зусиль, щоб якнайшвидше переконати світове співтовариство в тому, що з росією потрібно вчинити, як із злодієм, якому поталанило поцупити членство в Радбезі ООН – засудити та виставити за двері. Домогтись, щоб це вигнання було максимально принизливим і ганебним для росії, та асоціювалось у росіян з "руським кораблем", поразками під Києвом, Харковом, Херсоном.
По-перше, це створить сприятливі умови для розгортання операції з підтримання миру в Україні, відповідно до статті 41 Статуту ООН. Без росії Рада Безпеки ООН буде мати можливість вжити такі дії повітряними, морськими, або сухопутними силами, які виявляться необхідними для підтримки, або відновлення міжнародного миру й безпеки.
По-друге, після перемоги України з’явиться можливість провести повну, деімперіалізацію, денацифікацію та денуклеаризацію росії, передати її території під інститут опіки ООН, років на 20, для припинення там порушень прав людини та формування демократичних інститутів.
Не дивлячись на те, що власні імперіалістичні амбіції росія продемонструвала з перших днів свого існування, міжнародне співтовариство дозволило їй незаконно зайняти місце срср в ООН. Це стало точкою відліку.
Впевнившись у власній безкарності, росія розпочала свою криваву історію, поступово руйнуючи світову безпеку, прирікаючи людство на нескінченну війну та занепад.
Вигнання росії з ООН дуже складне завдання для Володимира Зеленського та української дипломатії, тому всі українці повинні долучитись до цієї надважливої справи, своїми підписами під Петицією: "Геть рф із ООН!".
