Блог | Единственное казино, в котором можно выиграть, – это Силы обороны Украины

Минуло майже півроку з моменту, коли Антикорупційна експертна група при PlayCity почала роботу. За ці шість місяців ми провели низку зустрічей, нарад, круглих столів та інших заходів, які зазвичай проводять чиновники. Але головне – нам вдалося трохи розібратися у тому, яка сьогодні ситуація на гральному ринку в Україні, яка вона у світі, що в нас гірше, а що краще. І вже виходячи із цієї картини ми почали думати про те, про що слід було подумати ще років 30 тому – власне, про стратегію існування та розвитку вітчизняного ринку азартних ігор. 

Чому ця стратегія необхідна ще на вчора? Тому, що гральний ринок це дуже складна система взаємодій фінансів, податків, ліцензій, соціальної політики, криміналу, і – що сьогодні особливо важливо – державної безпеки. До сих пір держава дивилася на цю систему крізь шпарину одного регулятора і кількох дотичних інституцій. Є PlayCity, яке регулює легальний сегмент. Є Національний банк, який бачить платіжні потоки. Є Бюро економічної безпеки, яке має ловити порушників. Є парламент, який в ідеалі повинен мати стратегічне бачення і розробляти якісь нормативні акти з урахуванням минулого досвіду і майбутніх планів. 

На практиці маємо ситуацію, де кожен (у кращому випадку) виконує свою частину інструкцій, але ніхто не відповідає на просте питання: куди ми взагалі йдемо.

А відповісти на нього вкрай необхідно, і дуже швидко. Бо за останніми даними, близько 55% ринку азартних ігор України – це чорний ринок, а значна частина чорного ринку – це тіньові фінансові потоки з російським корінням. Коли ми не знаємо, хто стоїть за операторами і мільярдними обертами фінансів, йдеться вже не про втрату країною податків, а про втрату контролю на рівні держбезпеки. Тож для мене – і особисто, і як для експерта АЕГ – питання нелегального гемблінгу в меншій мірі стосується етичних чи фіскальних питань. Що я дійсно хочу знати, то це з ким має справу наша держава в обличчі операторів на ринку гемблинга. Я хочу бути впевненим, що це не люди, для яких Україна це просто зручний майданчик для прокрутки грошей під час війни. Або ще гірше – люди, здатні за тіньові гроші зі слотів оплачувати діяльність російських диверсантів, проросійських терористів, ботоферм чи іпсошників. 

Отже, як кажуть чиновники, маємо порядок денний: необхідність розробити, описати і впровадити стратегію, що має визначити, яким український ігорний ринок буде за 5, 10, 20 років, як і ким він буде регулюватися, як буде контролюватися і як зробити так, щоб з нього повністю пішли російські гроші. Сьогодні в Україні такого документа щодо грального ринку не існує. І, що показово, в жодного органу немає прямого мандату його створювати. Тож оскільки ніхто цього робити не збирається – цим будемо займатися ми, антикорупційна експертна група при державному агентстві для регулювання азартних ігор і лотерей PlayCity.

У світовій практиці подібний документ називається "Зелена книга". Це водночас стратегічний і ідеологічний документ, певна рамка, в якій мають бути описані всі політики держави щодо азартних ігор і лотерей. Звісно, написати цей Magnum opus самотужки ми не зможемо, тож зараз збираємо експертів з усіх галузей, дотичних до ринку – всіх можливих правоохоронців, юристів та фінансистів. Національний банк України вже дав нам сигнал, що дуже зацікавлений та братиме в цьому участь. На фініші має вийти високорівневий ідеологічний документ, який стане драфтом для обговорення з усіма суб’єктами прийняття рішень (ми оптимісти, тож вважаємо, що він буде готовий до кінця 2026 року – справжній маніфест державницької політики з питань гральної галузі в Україні). А вже наступним кроком стане робота над "Білою книгою" – документом тактично-оперативного рівня, що опише, які конкретно законодавчі зміни треба зробити, і які державні органи мають прийняти відповідні нормативні акти. Тобто реалізувати всі чудові ідеї, викладені у "Зеленій книзі". 

Щоб надихнутися прикладом якісної "Зеленої книги", ми вивчили аналогічні документи від якоїсь кількості інших країн, і дійшли цікавого висновку: немає єдиної ефективної іноземної практики, яку б ми могли взяти за приклад і сказати – оце нам підходить, це про українські реалії. Наприклад, в Індонезії постановили все в ігорці по максимуму заборонити і всіх посадити в тюрму. П'ять років саджали, а стало тільки гірше, кількість нелегального гемблінгу виросла. Велика Британія навпаки маніфестувала, що треба більше дозволяти і сприяти полегшенню легалізації. Через якийсь час стало зрозуміло, що і при такому підході чомусь покращення не прийшло. Фінальним акордом стала "Зелена книга" Норвегії: виявилося, що у її стратегічних документах фігурують оцінки місцевого нелегального ринку азартних ігор в майже 80%. Тобто в одній із найбільш дисциплінованих та законослухняних країн світу "чорна ігорка" на 20% вища за українську (звісно, якщо українська статистика правдива, але ми на це сподіваємося). 

Отже, якщо рецепту щастя поки що не існує, його доведеться вигадувати самим, і при цьому думати out of the box. Саме в цій логіці з’являються ідеї, які на перший погляд здаються дивними. Так, в якийсь момент ми всерйоз почали обговорювати можливість створення "ветеранських казино". Звучить дивакувато? Можливо, але якщо відкинути емоції, все доволі логічно. Ми маємо сегмент людей, про яких держава знає більше, ніж про будь-кого іншого, і про яких точно відомо одне – вони не є російськими агентами впливу. Це наші ветерани і військовослужбовці. Після війни вони опиняться на ринку праці. І не в найкращій позиції, бо бізнес мислить ризиками, а ветерани – це ризикований контингент, адже в разі поновлення військових дій вони є першим оперативним резервом і муситимуть терміново повертатися до лав збройних сил. Тож виникає питання: а чому би не створити для ветеранів окрему економічну нішу з покращеними можливостями? Уявіть собі спеціальний режим, спрощене ліцензування і податкові стимули для ігорних бізнесів, в яких більшість власників і працівників ветерани або члени їхніх родин. Режим, який робить легальний ветеранський бізнес більш вигідним, ніж "чорний". Звісно, із чіткими запобіжниками від фіктивності, із контролем білих зарплат, ще й з окремою асоціацією власників ветеранських ігорних бізнесів, які самі будуть зацікавлені в тому, аби серед них не з’явилися "фунти" та підставні псевдо-ветерани. 

Чи існують у світі аналогії? Звичайно. У США корінні народи отримали можливість розвивати гральний бізнес як окрему економічну модель, із низкою податкових та регуляторних послаблень. У нашої країни інший контекст, але схожа логіка: держава може створити умови конкурентної переваги в економічно вигідній сфері для тих, кому вона завинила найбільше – для людей, які буквально поклали своє життя і здоров’я на її захист. 

Більш того, технічна аналогія існує просто у нас в Україні. Ми ж маємо досвід того, як зробити окремий податковий сегмент, у нас є Дія.City. Ми знаємо, як прописувати нормативку для окремої податкової галузі, зокрема, для айтішників. Тож прописати її для "ігорки" також цілком реально. 

Чи є це готовим рішенням? Ні, це просто гіпотеза, одна з багатьох гіпотез, які мають пройти експертне обговорення, моделювання і тест на реалістичність. Якщо вона витримає перевірку, ми включимо її до "Зеленої книги" разом із іншими відтестованими ідеями. Якщо ні – піде в архів разом із ідеями, які перевірку не пройшли. Власне, у цьому й полягає сенс стратегічного мислення. А наша стратегія сьогодні – розглянути і змоделювати якнайбільше ідей, релевантних реаліям України. І таким чином принаймні спробувати не вчергове із запізненням зреагувати на нові моделі та схематози чорного ринку, а бути швидшими і запропонувати власні, вигідні для держави, для її захисників і для білого ринку. 

І наостанок. Єдиний вид ставок, який гарантовано виграє – це донати на Сили оборони України. Все інше – ігри з високим ризиком і сумнівним результатом.