Видео дня
Блог | 44% за переговоры с Россией, однако их не будет
Итоги опроса, проведенного Украинским центром Разумкова по заказу издания "Зеркало недели", и украинскими, и мировыми медиа воспринимаются как определенная сенсация, как изменение настроений украинцев относительно продолжения войны с Россией.
Далее текст на языке оригинала
Адже вже 44% українців є готовими до мирних перемовин із сусідньою державою. І тільки 35% не готові до проведення таких переговорів. Видання "Дзеркало тижня" також підкреслює, що кількість тих, хто готовий на перемовини, зростає відповідно до заходу до півдня країни. На заході, вважають за можливо промодити перемовини із Росією, тільки 35% опитаних. А на півдні – аж 60%. І це за великим рахунком може означати, що більшість українців починає схилятися саме до такого мирного завершення російсько-української війни.
Однак, якщо ми уважно подивимося на результати цього опитування, ми також помітимо, що переважна більшість тих, хто взяв в ньому участь, а це, нагадаю, мешканці так званої тилової України, опитування серед військовослужбовців не проводилося, не готові до жодних реальних поступок, які прагне російський очільник Володимир Путін навіть не в якості підсумку для мирних переговорів, а в якості умови для їхнього початку.
83% наших співвітчизників не вважають за можливе погодитися із визнанням російського статусу чотирьох окупованих областей України - Донецької, Луганської, Херсонської й Запорізької. Нагадаю, що Володимир Путін ще й вимагає того, щоб з тієї території, тих регіонів, яка сьогодні контролюється легітимним українським урядом, були виведені українські війська. 77% не вважають за можливе скасувати західні санкції проти Російської Федерації. І тільки 58% не погоджуються із можливістю закріплення нейтрального позаблокового і позаядерного статусу України в конституції. Це, звичайно, менше, ніж кількість людей, які не готові до жодних територіальних поступок на користь Росії, але також досить багато. Ну і більшість українців, попри цю схильність до перемовин, на 66%, вірять у можливість перемоги над Російською Федерацією на полі битви.
82% впевнені, що це можливо, якщо Захід надасть Україні достатнє озброєння, а 76% вважають за необхідне посилення власного військово-промислового комплексу і мобілізації. Ну і за великим рахунком це говорить про певну суперечність позицій тих, хто проходив опитування. Мої колеги говорять, що зараз існують ті думки, які, як правило, висловлюють соціологи, і які відповідають загальному, політичному і, я б сказав, громадському мейнстриму, і ті думки, які, як правило, висловлюють на кухні. Тільки близьким, знайомим і родичам. Не тому, що чогось побоюється в країні, а тому, що не хотіли б сприйматися як громадяни, готові поступитися національними інтересами й територіями України навіть перед самими собою. І те, що існує, я б сказав, громадське і кухонне сприйняття реальності, прекрасно продемонстрував інший момент цього опитування, який виявив, що тільки 46% українців вважають, що немає нічого поганого в тому, щоб бути так званим ухилянтом. І тільки 29% мають протилежну думку. Причому велика кількість людей, які впевнені, що в тому, щоб бути ухилянтом, немає нічого поганого, якраз серед молодих людей і, умовно кажучи, серед генерацій їхніх батьків. Велика кількість людей похилого віку з радянським досвідом якраз вважає зовсім інакше. І можливо, що цей погляд базується якраз на радянських наративах сорому від небажання служити у Збройних силах. А в пострадянський період така точка зору, як відомо, не була широко розповсюдженою. І тепер це дається в знаки на суспільних інтересах і на тому, що вважають українці щодо статусу ухилянта.
Але разом із цим я не перебільшував би значення цієї української громадської думки з однієї простої причини. Так, на неї може орієнтуватися президент України Володимир Зеленський, який і без того здійснює чимало спроб для того, щоб запустити перемовний процес між Україною та Росією. Але так, звичайно, щоб Україна не пішла на ці поступки, які вимагає від сусідньої держави Володимир Путін. Однак для того, щоб реальні перемовини відбулися – потрібно двоє учасників, потрібно, щоб була справжня цікавість до перемовин, а не декларована, не тільки з боку України, але і з боку Росії. Тим більше, що тут ми опитуємо українське суспільство, а там ми прекрасно розуміємо, що суспільство готово жити тими наративами, які будуть запропоновані президентом Російської Федерації Володимиром Путіним та офіційною пропагандою.
І таким чином можливості для маневру у Путіна та його оточення набагато більше насправді, ніж в української влади, яка все ж таки влада електоральної держави й змушена орієнтуватися на свої подальші, якщо не електоральні, то політичні та життєві перспективи, які в принципі виключають ухвалення такого рішення, за яке б довелося нести серйозну відповідальність у майбутньому. І таким чином ми можемо запитати самі себе, а наскільки Російська Федерація взагалі бажає будь-яких перемовин з Україною. Чи усвідомлюємо ми, що навіть ті умови, які Володимир Путін висуває Україні як початок для перемовин, зовсім не початок, а інструмент для дестабілізації ситуації в нашій країні з тим, щоб полегшити можливість окупації нових українських територій. Треба чітко усвідомити, що Володимир Путін зацікавлений не у мирному закінченні війни шляхом перемовин з Україною, а у такому закінченні війни, яка поставила б крапку на існування української держави.
Погляд української влади, українського суспільства на перемовний процес, навіть точка зору Заходу на ці процеси. Хто б не очолював, скажімо, ті ж самі Сполучені Штати, Джозеф Байден чи Дональд Трамп, Володимира Путіна абсолютно не бентежить. Аж до того часу, поки російський очільник може сподіватися на подальшу економічну співпрацю з країнами глобального півдня і допомогу Китайської Народної Республіки у переозброєнні своєї армії і відновленні військово-промислового комплексу Російської Федерації. А саме це зараз, як ми всі прекрасно розуміємо, і відбувається.
Таким чином, звичайно, можна ставити українському суспільству питання, чи бажає українське суспільство перемовин з Росією чи ні, але усвідомити разом із цим просту річ, що на сам процес цих перемовин ані українське суспільство, ані українська влада не впливають, як це взагалі було всі ці 10 років конфлікту між Росією і Україною. Єдина людина, яка може бути зацікавлена в закінченні російсько-української війни шляхом перемовин, це Володимир Путін. Однак такої зацікавленості у російського диктатора немає, тому що він впевнений - час є його великим союзником. Рано чи пізно політичні цілі Російської Федерації будуть досягнуті, українську державу зліквідовано, її громадян вигнано або знищено і заселено території, які Путін вважає територіями історичної Росії, мешканцями самої Російської Федерації.
Я хотів би, щоб у кожного українця і тих, хто вважає, що час для перемовин настав, і тих, хто вважає, що перемовини не на часі, було точне розуміння цієї реальності. Того, що в Росії ніхто не сприймає українську державу як суб'єкт для перемовин, а сприймають як об'єкт для знищення.
"Ну і що робити в такій ситуації?", - може запитати той, хто продовжує сподіватися на перемовний процес з Російською Федерацією. Усвідомити дилему — або Україні вдасться зупинити російську агресію, або на своїх державних кордонах, як цього продовжують прагнути більшість громадян України, або на тій лінії зіткнення, яка виникне в момент, коли сторони домовляться про припинення вогню. Або українська держава зникне з політичної мапи світу, а переважна більшість її мешканців буде вигнана за кордони України. Такою є реальність, яку, звичайно ж, важко віддзеркалити у будь-якому соціологічному опитуванні. Однак іншої реальності у громадян України сьогодні немає і, можливо, в осяжному майбутньому, у 20-30-х роках цього сторіччя, і не буде.
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...