Блог | Растоптанная память Холокоста: россияне катаются на санках с могил замученных евреев

Одна з основних скреп пропаганди росії, це Друга Світова війна, яку вони привласнивши собі, назвали – вітчизняна.

На Другій світовій (вітчизняній) росія побудувала усі свої інформаційні фортеці й увесь цей час підтримує та вкладає шалені гроші та ресурси саме в цей напрямок. Щоб росіяни пишалися й не забували, що вони "победители" їм й дідів на палках, й спектаклі, й пісні, й фільми, де тільки росіяни "сражались за родину", а усі інші задніх пасли.

Цю скрепу застосували й у російсько-українській війні. Українців одразу нарекли фашистами, щоб росіянам легше було вбивати російськомовних мешканців Сходу України. Війну назвали "освободительной", й усі росіяни почали мріяти, що саме вони піднімуть "флаг победы" над Києвом, Харковом, Львовом, Вашингтоном та Берліном.

Скорочення робочого тижня, зарплат та соціального забезпечення на росії теж відбувається під гаслом часів Другої світової- "все для победы".

Про "победу ссср (россии) в отечественной войне" нагадують по сто разів на день, щоб росіяни пишалися, бо більше не має чим.

Правда з цих "воспоминаний" зникли Перший, Другий, Третій та Четвертий Український фронт, Перший та Другий Білоруський, Казахстан, який прийняв купу біженців з Пітера та Москви, ну й звісно генерал Власов та тисячі росіян, які воювали на боці Гітлера, як й історія власівського триколору, який став символом та державним прапором росії.

Історія Другої світової, яку під себе переписала росія, це яскравий приклад історичної окупації, яку весь час проводив срср з історією Голодомора, історією "братських" радянських республік, змінюючи її так, як це було потрібно, щоб виставити червоно-кровавий режим у гарному світлі.

Але, скільки б не пишалися росіяни історією, скільки б не носили дідов на палицях, внутрішній гній людини без пам’яті, без роду, без коренів нікуди не подінеш.

Дідів на палицях після маршів викидають у смітник та купують "деда на плаке", щоб попишатися під час параду, а потім "деда" на смітник.

На могилах радянських воїнів давно поросли ліси. А ветерани війни все життя жили у голоді, холоді, зраджені своєю країною. На паради діставали ручних ветеранів, які й війни –то не бачили, бо були ще дітьми. А потім взагалі перестали заморачуватися на цій темі, хто купив собі орденів, той й ветеран.

Ганебну практику "ми вас туди не посилали" почав ще сталін, коли запхав "сталінські самовари" – інвалідів війни – на острів Валаам, не відстає від неї й путін. Вже на росії заживо гниють "путінські самовари".

Першу "любовь товарища путина" отримали "самовари" ОРДЛО.

А ось по росії почали бігати люди в орденах "за взятие Львова" (Берлина, Польши, Киева), "новоросские" орденоносці, вимагають гроші на кожному московському перехресті.

Знаєте, на росії, як й часи срср, шану завжди віддавали лише мертвим. Живі нагадування чи то світової, чи то вітчизняної, чи афганської, чи чеченської ні срср, ні росіяю ніколи не влаштовували. Бо мало лі яку правду почнуть гилити ці ветерани після сто грамів. А ось танці біля мертвих, та ще й вигаданих героїв, це на росії завжди з пафосом, щоб красиво, у парадній формі, ружжо на плечо.

Й все одно, кожен парад біля кожної могили чи меморіалу мертвим, завжди закінчувався однаково: п’яні живі сцяли та блювали на могили, дівки трясли голим задом під фонограму, а покоління обійнявшись пускали пяні слюни, мекаючи "на Берлин", "можем повторить". Насправді нікому з росіян не потрібні ні живі, ні мертві, бо люди без роду завжди танцюють на могилах, можливо тому росія вже переплюнула Гітлера в нацизмі та ненависті до людей.

Оце світ згадував страшні події в Аушвіц. Намагався збагнути, як у світі можливо таке зло. Хтось радів, що його рід обійшла ця трагедія, а хтось оплакував тих, кого вона забрала. Аушвіц це набат нагадування людям, як не слід ставати, ні, не звіром, звір не будує газові камери й не вбиває в них собі подібних. Це нагадування людині, як залишатися людиною.

Мало хто знає, але у Ростовські області на північному заході міста є Зміївська балка. У серпні 1942 року у Зміївській балці було розстріляно й поховано у величезні рви-ями 27 000 євреїв, вірніше, якщо бути історично чесними, повна кількість розстріляних та похованих там й живцем, й вбитими, не встановлена й не встановлювалася ніколи.

Окрім євреїв там було вбито й військовополонених й міста 27 000 мешканців Ростова-на-Дону. Історики кажуть про 40 – 60 000 вбитих. Бо військовополонених розстрілювали там весь час окупації Ростовщини.

Читаю про це й згадую страшні траншеї-могильники Маріуполя. Н-да, триколорадні діди власівці мають свою генетичну пам’ять, тому звично вбивають, катують та хоронять.

Тривала окупація Ростова-на-Дону німецькими військами почалася 24 липня 1942 року й вже за кілька тижнів було видано наказ про реєстрацію усіх євреїв з 14 років та носіння ними "жовтої зірки" (спеціального розпізнавального знаку).

Для робот по викопуванню рвів-ям примусово залучали радянських військовополонених. Звісно радянські військовополонені були різних національностей, яке тоді усе було узагальнено словом "радянський".

5 – 6 серпня 1942 року кілька тисяч полонених копали ями, рви, траншеї в Зміївській балці вже розуміючи для чого. Після закінчення робіт усі вони були розстріляні.

9 серпня 1942 року був опублікований наказ, який зобов’язував єврейське населення Ростова з’явитися до 8 години ранку 11 серпня на збірні пункти для "переселення". Звідти людей групами по 200-300 осіб перевозили і переганяли до місця страти, де дорослих розстрілювали (частина була вбита пересувних газових камерах). Дітей вбивали змащуючи губи сильнодіючою отрутою.

Разом з євреями в Зміївці також загинуло деяке число неєвреїв – членів їх сімей. Протягом окупації там також розстрілювали підпільників, душевнохворих, радянських військовополонених та мирних громадян.

Щоб заручитися дружбою та підтримкою Ізраїлю та отримати дозвіл на участь й проведення Олімпіади, у 1975 році на місці страти побудували Меморіал.

Але російську ницість важко втримати під маскою цивілізованої людини. З 1990-х меморіал прийшов в жалюгідний стан – музей не працював, асфальтове покриття доріжок зруйнувалося, газ в пальник Вічного вогню не подавався, території перетворили на смтітєзвалище. У 2009 році розпочато мінімальні ремонтно-відновлювальні роботи, щоб не соромно було приймати делегації. Але згодом, знову тут виросли купи сміття.

Тобто саме за часів часи правління путіна територія Меморіалу стала занедбана, використовується, як вигул для собак, тут розростаються кущарі амброзії , полину, чагарники, куди нарід виносить сміття.

У 2011 році вже повністю знищена історія Меморіалу- на меморіальному комплексі замінили пам’ятну дошку. На колишній, встановленій у 2004 році, був напис: "11-12 серпня 1942 року тут було знищено нацистами понад 27 тисяч євреїв. Це найбільший в Росії меморіал Голокосту". На новій табличці слово "євреїв" замінено на "27 тисяч мирних громадян Ростова-на-Дону і радянських військовополонених".

Таким чином росія виправдала вбивства євреїв, виправдала нацизм й стала на одну дошку "неславі" поруч з Гітлером, бо комунізм та фашизм, це одне те саме, але різні партійні кольори.

Чи знають про це у Ізраїлі? Чи знає про це міжнародна спільнота? Чому ми мовчимо про це?

Коли сюди не часто, але ще заглядають якісь міжнародні делегації, тут проводять суботник, але от щоб зробити це місце місцем шани та спокою за згубленими душами, то – ні.

Кожен рік, коли випадає сніг сюди до Меморіалу, на Зміївську балку, на ці вали, під якими лежать тисячі тіл, стягуються містяни з санчатами, сучасними сніго-девайсами, врубають музон "я-русский", розпаковують куру з гречою та влаштовують тут шашлички та покатушки на санках.

Я знаю, що Ізраїль тривалий час не визнає Голодомор українців геноцидом, який створив для нас срср, що історична правда стала не такою важливою, як політична дружба, що ж, як-то кажуть – бог дає кожному по ділам його, хоча антисемітизм на росії такий самий по силі, як й шовінізм.

Українці плачуть у Бабиному Яру, як плачуть в Аушвіці й нам не треба нагадувати чи розповідати історію звірств, бо ми її викарбували на собі. Росіяни ганяють на санчатах по могилах євреїв, українців, білорусів – у Зміївській балці не встановлено усі національності загиблих, просто умовна кількість.

На росії знищили навіть меморіальну дошку на місці масового знищення євреїв й світ промовчав, й Ізраїль не зробив жодного зауваження з приводу цієї ницості, мене це шокувало. Невже так легко заради політичної дружби можна знехтувати, зрадити пам’ять своїх співгромадян, своєї нації?

В цьому році покатушки з могил виклали у соц мережі й російська дупа трошки запалала, бо ж цей треш трошки хитає скрепи, бо фактично це танцювання на могилах, паплюження пам’яті померлих.

Тому навіть голова Ростову виступив з "негоже русскому человеку": "Территория большая, открытая, но она ни в коем случае не предназначена для досуговых, развлекательных мероприятий. И отныне здесь живет скорбь и память о тех, кто стал жертвой массовой казни. Все желающие могут посетить комплекс для неспешной прогулки, посещения музея или во время памятных дат для возложения цветов", — написал Скрябин".

Містяни його просто ігнорують, як ігнорували до цього. Зима, розваги, сніго-девайси, це ж весело.

Усі знають що там знаходиться. Усі ростовчани знають, що там поховання невинно закатованих фашистами не тільки євреїв, а й росіян, ростовчан.

Критичній більшості байдуже, є ті, хто не змовчав (навіть не меншість, одиниці), а є ті, хто "какаяразница". От саме вони поблажливо остудили очильника Ростова – "тююююю, а шо такова, там же всего лишь военнопленнных расстреляли".

"Всего лишь! Расстреляли! Советских военнопленных!" – люди, вирозумієте що у росіян не має дна в їх ницості? Це просто істоти без душі, емоцій, без моралі, просто пустоти у людських облонках.

"Подумаешь, каких-то 27 000 расстреляли, да и это не мирные люди, а военнопленные" – пише скрепний ростовчанин, напевне після того, як сходив до церкви й погорлав "на Берлін".

Нагадаю, що росіяни показують усьому світу, які вони віряни, православні, хрестик на пузі, іконка на трусах, божа мати на жіночих прокладках, християнство, церкви з хрестами, біблія, усе це приватизоване росіянами й є їх щитом, щоб показати світу їх "людяність".

"Какие-то военнопленные", "всего лишь военнопленные", "подумаешь, евреев расстреляли", "та там всего-то 27 000", "давно надо там все снести и парк сделать, гулять негде"… це тільки верхівка російського дна.

Я ще зрозумію, що росіяни плюють на могили закатованих євреїв, на росії антисемітизм достатньо високий. Але закатовані, вбиті радянські військовополонені, це ж ті "діди", яких росіяни так полюбляють носити на палках. Це ж вбиті громадяни срср, русские люди, радянські люди…

Оця ситуація з шашликами-покатушками на санках на могилі-меморіалі на Ростовщині, це показовий факт відношення росіян до пам’яті, до радянської історії, до пам’яті жертви радянських солдатів, я вже промовчу про пам’ять жертв Голокосту. Росіяни не ділять на своїх та чужих, тих, на чиї могили плюють.

Те ж саме з могилами "героїв сво". Вже кілька кладовищ з хрестами на Росії просто пустили під бульдозер, бо сильно багато було могил та й то були кладовища "врагов народа", тобто "вагнерів", які тепер на особистому чорному рахунку путіна.

Для пришвидшення зникнення кладовищ "героїв сво" на росії вибрали й нову стратегію – виділяють для кладовища болото, то могили самі зникають під водою.

А я ще дивувалася кількості скандалів та кримінальних справ з моргів росії, коли православний, скрепний нарід грабує покійників, знімає золото, краде телефони, особливо банківські карти "героїв сво".

Моралі читати росіянам, що воду у решеті носити. Не має в них ні моралі, ні честі, ні совісті. Мертві люди. Пустоти!