Блог | Как Москва помогала немецким нацистам войти в силу
В Москве в эти дни разные персонажи – от министра Лаврова до рядовых блогеров и телемифотворцев – наперегонки упражняются в обвинениях в адрес Запада в том, что оттуда, мол, опять наползает нацизм и что Россия опять едва ли не в одиночку будет спасать человечество от него.
Далее текст на языке оригинала.
Такі заяви мали би викликати якщо не нестримний регіт, то зневажливу усмішку, якби за ними не стояло те саме Зло, без усебічного сприяння якого нацизм не став би свого часу загрозою для людства і не спричинив би страхітливих жертв. Те саме Зло, співпрацю якого з нацистами Сталін у грудні 1939 року охарактеризував як "дружбу, скріплену кров’ю".
Винесімо за дужки ситуацію, пов’язану з роллю Москви у приході нацистів до влади та з дискусією щодо того, чи могли концтабори Тельмана відрізнятися у кращий, гуманніший бік від концтаборів Гітлера.
Згадаймо лише деякі засадничі – і символічні – події.
Головним тут, поза сумнівом, має бути Великий Терор, який підірвав і без того не надто велику боєздатність Червоної армії та динаміку розвитку совєтського ВПК. Справа не тільки в розстрілах десятків тисяч командного складу війська та сотень конструкторів військової техніки. Була підірвана довіра бійців до командирів (бо ж кожен із них раптово міг опинитися в числі "ворогів народу"), нечувано зросло пияцтво серед командного складу, рівень освіти цього складу впав до мінімального (молоді командири полків і навіть дивізій без середньої освіти – як вам таке?) – і так далі, і таке інше. Втім, 1937-38 роками нищення Червоної армії "колективним Сталіним" не обмежилось. Весна-літо 1941 року – нова хвиля арештів і розстрілів далеко не найгірших генералів і полковників. Розстріли тривали аж до 23 лютого 1942 року… А під час самої "великой отечественной" за наказами різних інстанцій і командирами та комісарами просто на полі бою було вбито майже мільйон червоноармійців (це офіційні російські дані початку 2000-х, кола така інформація ще могла з’являтися). Такі от подарунки нацистам…
Тепер про інше, пов’язане з цим. Іще до Московського Пакту (або ж Пакту Молотова-Ріббентропа) СССР (єдиним законним спадкоємцем якого проголосила себе нинішня Росія) завдав не менш лютий удар по антинацистських силах Німеччини й Австрії, ніж Гестапо. Йшлося про нищення політемігрантів. Подробиці – у численних документах, а також у спогадах дивом зацілілих в’язнів ҐУЛАҐу Євгенії Гінзбург і Льва Разгона.
Ну, а після підписання Пакту почався ще й обмін політв’язнями між Москвою та Берліном. Із відповідними наслідками…
Економічна співпраця Москви та Берліна (а також Москви та Риму) аж до 22 червня 1941 року – річ загальновідома. На ній не варто зупинятися, бо всі охочі давно добре знають: без цієї співпраці у 1939-40 роках нацисти не могли б вести успішну війну проти західних демократій на суходолі та на морі. Не менш важливим чинником було і відчуття гарантованого спокою у тилу, що дозволило Третьому Райху перекинути майже всі сили на Західний фронт. До цього варто додати шалену пацифістську агітацію, яку проводили французькі комуністи згідно зі вказівкою Москви (аж до закликів брататися з солдатами Вермахту), що розклало фронт і тил; у Британії комуністи були незрівнянно слабшими, а місцевих фашистів інтернували у спеціальних таборах, отож британське військо було стійким, а "мюнхенців" з уряду остаточно відсунули на маргінес у травні 1940-го. А була ж іще і суто воєнна співпраця (наприклад, база для Кріґсмаріне поблизу Мурманська).
У першій половині 1940 року Москва продовжила акції з в форматі "дружби, скріпленої кров’ю". По-перше, це розстріл 22 тисяч польських офіцерів й держслужбовців, який відбувався передусім у Катині, та ще у двох місцях, в тому числі під Харковом. А десятки тисяч полонених польських вояків, до яких долучили десятки тисяч депортованих поляків (просто за те, що вони були поляками), були розкидані по таборах ҐУЛАҐу.
Думаю, читачі старшого віку, можливо, не тільки вони дивилися свого часу культовий польський серіал "Чотири танкісти та пес" (цнотливі совєтські цензори змусили перекласти "пса" як "собаку"). Головний герой, юнак Янек, батько якого був польським офіцером і захищав Вестерплатте, після закінчення бойових дій чогось опинився аж на совєтському Далекому Сході. Чому? Бо шукав батька… Для глядача у комуністичній Польщі все було зрозумілим: Янек опинився в числі депортованих, а батька він міг шукати у таборах. А далі Янек уже на початку 1944 року рушає до польського війська. спершу їде з червоноармійцями, а потім пересідає на якомусь полустанку до ешелону з поляками. Звідки у Сибіру стільки поляків, у тому числі й цивільних (скажімо, варшав’янка Лідка)? Теж зрозуміло, звідки. Он генерал Войцех Ярузельський, перший президент третьої Речі Посполитої, юнаком зазнав депортації до Сибіру, працював лісорубом в алтайській тайзі, а у 1943 році записався до прокомуністичного Війська Польського. А його ще не старий батько, який мав бойовий досвід, помер у 1942 році після звільнення "за станом здоров’я" з совєтського концтабору.
І чи варто дивуватися, що 80-тисячна армія генерала Андерса, створена з в’язнів ҐУЛАҐу та депортованих поляків, не захотіла після Катині класти життя за Сталіна і що Черчилль домігся у 1942 році її виводу з СССР? Отак Москва вже під час війни з нацистами продовжувала допомагати їм…
По-друге, Москва у лютому 1940 року відмовилася забрати в СССР євреїв Німеччини й окупованих нею територій (а їх на той час було вже понад два мільйони). Щодо цього є відповідні документи, аналіз ситуації здійснений. наприклад, у статті Павла Поляна в "Еврейском обозревателе", де прямо констатується: "Гітлер пропонує Сталіну забрати собі всіх євреїв, які опинилися на цей момент на території третього райху", але совєтське керівництво ввічливо відмовляється це зробити. Навіть "виносячи за дужки" сам факт співучасті Москви в Голокості, відзначимо: серед цих євреїв було досить освічених і міцних чоловіків, щоб сформувати з десяток дивізій.
Розповідь можна продовжити, фактів для неї вистачить, але, здається, вже зрозуміло: нацизм не міг учинити свої масштабні злочини, якби не "вітер зі Сходу", з Москви. І ще невідомо, чи взагалі сталися би ті злочини, якби не допомога Гітлеру з боку СССР/Росії.
