Геть композицію, позицію давай!

Здається, Людовік XIV сказав «держава - це я». У 1789 році французькі буржуї заперечили: держава - це ми. Згодом, люмпени та клошари наполягли на тому, що держава - це ми всі. Здавалося б цим послідовність було вичерпано, але вони не здогадувалися, що виникне Україна, президент якої казатиме: держава - це не я, це вона. А вона каже: держава - це він. І всі депутати кажуть: держава - це хто завгодно, тільки не ми, і ми всі кажемо: держава - це вони.

І ви гадаєте, що тут можлива диктатура?

І ви гадаєте, що тут доцільна держава, а скажімо, не царство пресвітера Іоана ?

Втім, хотілося б покинути звичайне інтернет-блюзнірство і замість «mot» упіймати «logos».

- Скажи що-небудь мудре – просить Юрко. Я почав промовляти мудрість, а коли завершив це вже була помилка, хоча йому здалося, що жарт. І я зрозумів раптом, що людина не здатна сказати мудро, проте здатна заспівати. Мудрість транслюється через пісню. Тому епос співається (читати його зазвичай неможливо). Мудрість – це те, що ландшафт співає через лірника.

Наука розтинає і витягує з розтину інформацію. Мистецтво зшиває, щоб одержати знання всупереч інформації.

Отже заспіваємо (в поетичному розмірі Шекспірівської драми): Колись об’єктом мрій була держава, але коли її об’єктом стали ми, об’єктом розгляду зробити варто мрії...

Через мрії ми робимо найважливіше – позиціонуємося.

У найбільш знаменитих мистецьких зібраннях Європи поруч висять полотна Рубенса і нашого земляка Малевича. В Європі практично неможливо пробитися навіть тим нашим хлопцям, які вміють малювати. Тим паче не прорвався б Малевич, як би позиціонував себе, скажімо, в колориті, або в малюнку.

Він відмовився від композиції, але не від позиції – він став на чолі авангарду і сказав: я заперечую Рубенса. Тому і висить поруч з Рубенсом.

Малевич, поза сумнівом, мріяв бути в одних музеях з Рубенсом, проте ніколи не збирався вчитися малювати, як Рубенс – саме це українці мали б роздивитися у «чорному квадраті»: щоб бути, як Америка, зовсім не обов’язково бути подібним на Америку. Краще на Корею. На Північну. Південні корейці працюють, як японці. Ми дивимося непогане південнокорейське кіно, користуємося їхньою електронікою, і дехто вже не боїться їздити на їхніх машинах, але у світі жодного фаната Південної Кореї. А Північної – є. В майбутніх електронних, з плазменими екранами, підручниках історії (виготовленими в Південній Кореї) писатимуть лише про Північну.

«Вісь зла» – кажуть американці на неї і на дивакуватих шиїтів. Вони найголовніші, бо світ обертається геть зовсім не навколо осі добра. Кім Чен Ір не забивав собі голову технологіями – він сказав: соціалізм, чули? Ну так ми – еталон соціалізму, нас не посунеш ні з 38-ї паралелі, ні з принципу Чучхе! Наша позиція – залізобетонний дот і ми звідти ніколи, нікуди, нізащо!

Книжники й фарисеї зауважать, що південні живуть трохи веселіше за північних. Так, але ж мова не за те як краще працювати (це суперечило б духові українського народу), але як ефективніше мріяти. У цьому ми перевершимо всіх наших ворогів і там таки розіб’ємо їхні собачі голови.

Корейці вибрали два шляхи, українці 46 мільйонів стежок. Це добре; ніхто не в змозі поставити блокпост на кожну.

У Києві є єврейка Ріва. Вона мрійниця і намріяла собі, що мусить займатися дітьми, хворими на рак, переважно тими які перебувають на пізніх стадіях. Діти мріють про казку і Ріва вирішила, що вона буде фея. Тобто, вона не грає фею, вона нею є. У неї нема іншого одягу крім одягу феї і ходить по місту з чарівною паличкою в руках.

Було б смішно, але вона повсякчас має справу зі смертю і це відчувається. І знаходяться гроші на іграшки і на «будинок казки» (реабілітаційний центр) і на безліч речей, потрібних дітям. Вона належить до практичних мрійників, які вміють організовувати простір виходячи з власних позицій. Вона вважає, що в основі кожного випадку ракового захворювання лежить невроз і має рідкісний дар докопатися до нього і подолати його через гру.

Цікаво те, що хоча є волонтери, які не менш шляхетні й талановиті, наприклад, у зборі коштів для цих дітей на трансплантації чи пересадки кісткового мозку за кордоном, мені легше розповідати про Ріву. У неї чітка, добре окреслена, одразу видна й яскрава позиція.

Коли підкрадається відчай, вже не Ріва тримає позицію, позиція утримує Ріву.

Як полюбляє повторювати видатний дослідник тактики мотопіхоти Арестович, є люди, які погано стріляють, але добре воюють. Бо встигають зайняти кращу позицію.

Чого ми взискуємо? Підвищення пенсій чи великої історичної долі? Тих, хто хоче європейського добробуту для України, можна поважати, але на них не треба зважати. Вони все одно ні на що не впливають. Ті, хто мріють про історичне буття теж ні на що не впливають, але вони небезпечні. Тому тільки їхні бажання важать.

Ми маємо приклад послідовного впровадження пенсійних цінностей – Грузію. Саакашвілі наполегливо прагне перетворити грузин на німців. За це більшість населення його щиро ненавидить. Хоча він має певні успіхи: дрібне й середнє начальство боїться брати хабарі (і це на Кавказі!), по всій країні будуються дороги, в містах і селах – фонтани. Дорожня поліція допоможе вам поміняти колесо і суворо оштрафує за порушення. Найкращим чином оснащена армія боїться воювати, бо грузини надовго пережили безліч войовничих народів не завдяки кинджалам (з якими вони не воюють, а танцюють), а завдяки хачапурі, сапераві і пісенному багатоголоссю.

Грузини – це позиція, а осетини – всього лише національність. Тому Саакашвілі зазнає краху, а Грузія заспіває й вип‘є на могилах всіх, хто її переміг.

Грузія, Ріва, Корея, кулеметник мотопіхотного взводу і Казимир Малевич стукають нам в потилицю, щоб довести, що позиція важливіша за композицію, що треба стати в авангарді, що якщо нам не вдається будувати державу, ми мусимо її заперечити. Заперечити свою і не пустити сюди жодну чужу.

Один етолійський оратор виступаючи перед передостаннім македонським царем Пилипом так казав про Рим: «Чорна хмара встає з Заходу, вона віщує кінець свободі..., - далі він розшифрував, що саме свобода для греків, тобто дав класичне поняття свободи, - нам не можна буде воювати й миритися один з одним коли нам хочеться».

Нині мова про фундаментальні вартості. Якщо до таких відноситься свобода то чому ми задовольняємося сурогатом (лібералізмом) замість того щоб вимагати свободи у достеменному грецькому значенні цього слова. Справжня свобода принесе світу численні незручності, але вартості вартують більше аніж зручності.