Росія й Україна не поділять Леніна та Булгакова

Український телеканал «Інтер» провів в ніч з п'ятниці на суботу опитування, під час якого телеглядачі назвали 100 найвидатніших українців. До сотні увійшли не тільки діячі, українське походження яких не викликає сумнівів, такі як поети Тарас Шевченко та Леся Українка, але й фігури, шановані в Росії як власні національні герої. Серед них київські князі Володимир Красне Сонечко, Ярослав Мудрий і княгиня Ольга, письменники Михайло Булгаков і Микола Гоголь, учені Микола Пирогов, Ілля Мечников, Володимир Вернадський і Сергій Корольов. Більш того, в списку опинився навіть Володимир Ленін, який, на відміну від вищенаведених персонажів, взагалі жодного відношення до нинішньої території України не мав.

Якщо із спробами українців оголосити власними героями тих осіб, яких в Росії прийнято вважати великими росіянами, багато хто у нас може змиритися, списуючи збіги  на спільність історії, то присутність в сотні деяких інших фігур викликає у росіян стійке неприйняття. Чого варте прилучення до великих українців разом з героями Великої Вітчизняної війни – Миколою Ватутіним, Сидором Ковпаком та Іваном Кожедубом – героїв з іншого боку – Романа Шухевича, засновника Української повстанської армії, яка воювала проти  Червоної армії, і лідера Організації українських націоналістів часів Другої світової Степана Бандери. Погано в Росії ставляться і до інших персонажів списку, вся провина яких в тому, що вони боролися за незалежність України від Росії, зокрема до лідера Директорії Симона Петлюри, який воював з Денікіним і Червоною армією, а також гетьмана Івана Мазепи, який зрадив Петра I.

Варто зазначити, що це не просто версія офіційного Києва, а опит телеглядачів, що віддзеркалює суперечність нинішнього українського суспільства й історії. З'явився він через два місяці після візиту до Москви президента України Віктора Ющенка, якому тоді в Кремлі заявили про незадоволеність спробами додати антиросійський характер трактуванням історичних подій. Якщо Москва продовжить тиснути на Київ у цьому напрямі, то ризикує зіткнутися не тільки з нерозумінням з боку офіційної влади, але й з боку багатьох українців, які можуть не зрозуміти, чим звеличувані зараз в Росії генерали Врангель, Денікін і Колчак кращі за того ж Петлюри. Російській владі, якщо вона переймається зближенням слов'янських народів і не хоче підсилити антиросійські настрої в Україні, не слід вимагати від Києва відмови від власних трактувань історії, навіть, якщо вони суперечать російським. Яким би не був тиск у цій делікатній сфері, своє бачення історії Київ все одно не перегляне, а ось спроби щось диктувати однозначно спричинять відторгнення у багатьох громадян сусідньої держави. Мешканцям кожної країни властиво ідеалізувати власну історію, а офіційні історики нерідко використовують цю соціальну властивість, щоб укріпити інституційні засади своєї держави. Як правило, така політика дає свої плоди, і населення починає пишатися багатьма сумнівними речами. Наприклад, в Росії й Україні звеличили хрещення Русі, 1020-у річницю якого цього року відзначатимуть в обох країнах, забуваючи, що у той час це була одна з великих трагедій. Володимир Красне Сонечко не просто знищив традиційних для Русі богів, але і насаджував християнство вогнем і мечем, пригнічуючи виникаючі з цього приводу повстання. Спроби переглянути встановленні трактування можуть не сподобатися багатьом громадянам, які навряд чи зрозуміють зусилля з розвінчання міфу про святість князя Володимира, який мав декілька дружин і наложниць. Тому всі вважають за краще змиритися з таким тлумаченням історії, залишаючи професійний розгляд неоднозначних подій і осіб професійним науковим колам. Якщо ж ми приймаємо існуючу міфологізацію власної історії, то слід зрозуміти, що так само роблять і сусіди.