Літературний конкурс. Чотири місяці, що змінили життя
“СПОГАДИ – ЦЕ ЄДИНИЙ АД,
З ЯКОГО НАС НЕМОЖЛИВО ВИГНАТИ......”
(К.Горацій)
ІРИНА
Іринка була дуже розумним дівчиськом. Непримітним, негарним, худеньким і незграбним, з темно-русявим волоссям, але розумні оченята так й світилися. Закінчивши школу з золотою медаллю, подалась у столицю Галичини – Львів, здобувати вищу освіту.
І, чи пощастило, чи дійсно дівча було талановитим, поступила без проблем у Львівський національний університет на фізичний факультет. Там й зустріла своє перше кохання. Ігора.
Ось вже й 1996 рік. Як і передбачалося, закінчила університет з відзнакою, поїхала на Волинь, до батьків. Але недовго їй прийшлося побути у рідних тенетах. Приїхав коханий хлопець, запропонував руку та серце, забрав до Львова.
Відгуляли весілля. Батьки наречених в складщину подарували молодятам квартиру. Ось так й почалося їх молоде життя.
Іринка відразу завагітніла і ось вже й синочок з'явився, а через декілька років – другий. Тато не міг натішитися малими, обидва хлопця росли здоровими й кмітливими.
2007 рік. Один малий у школі. Другий – в садку.
Тільки Ірина не зовсім радісна. Вона – домогосподарка. Безлічені баняки, приготування їжі, хатня робота, нагляд за дітьми - як набридло все. Невтішне майбутнє. Адже золота медаль і диплом з відзнакою – даються чути. Страждає молода господиня, нудьгує. Роботи за її фахом у Львові немає. Чоловікам й то важко знайти її, а вона – жінка, ще й з дітьми малими. А скільки часу вимагають ті діти. Чоловік цілісінькими днями на роботі й не може второпати, як важко такій розумниці залишатися непотрібною.
Звичайно, й з друзями зустрічаються, і гуляють з дітьми, в гості іноді ходять з чоловіком. Але ж це завжди у вихідні. А оті сірі будні, такі довгі й нудні. “Треба знайти собі якусь розвагу, - не раз думала Ірина, - бо просто завию скоро”.
ІГОР
Добре все ж таки жити на світі. Кохана дружина, двоє дітей, престижна робота. Що ще потрібно молодому чоловікові й батькові? Ще ні разу не пожалкував Ігор про своє рішення одружитися.
Вдома – тепло й затишно, завжди наготовлено, адже дружина вдома, на господарці, на роботі поважають, платня хороша, немає на що жалітися. “Я просто щасливий” - не раз думав Ігор.
Одне не давало йому спокою. Ірина не працює, доглядає діточок. Його кохана, як закінчить всі справи по господарці, сумує. Але він вже приготував для неї сюрприз. “Треба тільки приурочити його до якого-будь свята” - подумав він.
ІРИНА
Невдовзі прийшов й порятунок! Нарешті рідний чоловік зрозумів, як нудьгує його дружина, провів додому інтерннет. Тепер знайшлася розвага молодій господині. Адже спілкування по інтернету – це так цікаво й неймовірно захоплює, можна знайомитись і з жінками, і з чоловіками. Знаходити друзів по інтересах, захопленнях, хоббі. Дуже швидко знайшла Ірина друзів у чаті та у захопленні почала спілкуватися зі своїми дописувачами. Чудово знаючи дві мови, маючи неабиякий розум, безліч тем для обговорення – що ще потрібно для спілкування?
Ірина просто щаслива. Придумала собі інтригуючий нік, знайомилась в чаті, а коли дописувач викликав в неї неабияку довіру, закріпляла знайомство – переводила на свій особистий номер ICQ. Тепер, звільнившись від хатньої роботи, знала, куди піти і з ким розважитись, поговорити, пожартувати. Тим більше, що просто спілкувалась, не переходячи кордонів. Якщо й попадався час від часу нахаба, скоренько звільнялась від нього, ставила у “ігнор”.
Все йшло чудово, але одного разу вирішила перейти межу. Скільки можна писати? Вже навіть набридати троха стало. Довго думала Іра, зважала, та й боялась, що зустріч з дописувачами, а тим паче чоловічої статі, викличе в чоловіка негативну реакцію.
Але все ж таки одного разу вирішила піти на побачення з одним цікавим 28-річним хлопцем, до речі, теж фізиком. Він так захопив та заінтригував її, що бажанню зустрітися не було меж.
“А що такого поганого у зустрічі?, - вмовляла вона себе, - Адже не в ліжко я до нього йду”...
Після стількох років сумного існування, ця зустріч викликала в неї шквал емоцій, приплив адреналіну. Враження були незабутні. Наскільки цікаво було порівнювати людину, з якою знайома тільки по листуванню з справжньою, живою. І чого вона так довго вагалась?
З тих пір почала гру. Вдасться затягнути хлопця в реал чи ні? Появився азарт. Це стало щось на кшталт хоббі.
Як тішилася вона, що до неї хотіли приїздити чоловіки навіть з інших міст, адже навмисно не відсилала своє фото, інтригувала й захоплювала їх своєю відмовою.
МАРИНА
Ось й життя налагодилось, - думала Марина. Адже виростила двох дітей, які вже виросли й не потребували піклування батьків. А ось тепер ще й завела собаку, щоб не так сумно було. 26 років сім'ї – немалий строк. Все в житті бувало – і сварки, й непорозуміння, розлади. Але мирилися. І якось разом виживали і в скруті, і в радостях, і в неладах. Приходили до одного висновку : сім'я – найважливіше у житті і щоб там не було, треба її берегти.
Тепер і побут налаштований, і квартира хороша, затишна, та з ремонтом, нарешті, покінчено. Машина є, робота престижна. Що ще треба? “Живи й горя не знай”. На вихідні постійно виїзджали у різні місця – і по Карпатах мандрували, і по замках вирували, цікавилися подорожами, новими враженнями, захоплювались фотографіями, зйомками.
Все було дуже добре. Аж занадто добре. Але всьому колись приходить кінець...
На початку літа 2007 року Марина захворіла. Адже жінка в свої 47 починає відчувати негаразди, дається взнаки предклімактеричний вік. Почалися різного роду розлади, невідомі пухлини і в грудях, і в матці.
Наскільки втішним і приємним було те, що чоловік Юрчик переживав всі ці негаразди разом з нею, підтримував її, ходив на огляди до лікаря. І раптом – невтішний аналіз. Не один місяць виходили з цієї кризи, але виходили разом. На щастя, пухлина виявилась доброякісною і, здавалось, все пройшло, скінчилось...
ЮРІЙ
Його просто переклинило. Як побачив отой червоний знак оклику на результаті аналізу, раптом відчув себе маленькою людиною у цілому світі: “Якщо щось станеться з дружиною,- думав він,- я не переживу, що я буду робити без неї?”
Багато було передумано й переосмислено в ці дні. Раптом відчув себе невдахою, старим й ні до чого не придатним вже чоловіком, який нічого не досяг у житті, який нічому не може зарадити.
Почалася страшна депресія.
Але разом з дружиною подолали все, вибралися з того нещастя. І наприкінці літа, щасливі і дружні поїхали відпочивати, провели незабутні часи у Судаку, а потім у Карпатах.
ІРИНА
Влітку 2007 року Ірина познайомилась зі старшим чоловіком. Цікаво було читати, як він з захопленням розповідає про кохання до своєї дружини, як їм добре разом, адже проживши 26 років, не втратили отого первинного почуття закоханості й юнацького запалу один до одного.
В чат пішов просто з нудьги. На роботі, коли все влаштовано, виконаний план і робити практично більше немає чого до наступного місяця, з'являється багато вільного часу. Тож й вирішив просто поговорити, пожартувати ще й з такою цікавою жінкою, як Ірина, адже не завжди знайдеться така дописувачка - грамотна, розумна, молода. “Шкода тільки, що він не зустрічається, - подумала Ірина, - все ж таки було б цікаво зустрітися з поважним паном”.
Ось тут й придумала собі план, як “витягти” пана у реал. Коли спілкування розтягнулося вже більш як на три місяці і чоловік просто вимагав її фотографію (“Стільки спілкуємось, так було б цікаво побачити хоча б твоє фото”, - не раз писав він), - пішла на звичайнісінький маленький й безневинний шантаж – “Тільки побачення всліпу. Якщо вже так хочеш мене побачити, давай зустрінемось, інакше припиню спілкування, якщо ти вже такий боягуз”, - глузувала вона.
Бачила, що вагається. Навіть пропав на деякий час, не спілкувався. Навіть стала трошки шкодувати, що загубила такого дописувача.
Та невдовзі таки насмілився на зустріч, хоча й казав, що ніколи не дозволить собі таке.
Дуже тішилася наша господиня – прийшов, бідний, весь тремтить, очі ховає, мову відняло.
“Ну й що в цьому такого страшного? І чого ти так боявся й так довго вагався?, - сміялася вона, - бачиш, нічого кримінального в цьому немає...”
Вони пішли у затишний куточок Львівської кав'ярні. Там, у інтимній обстановці, Ірина почала (як глупо й необережно для такої розумниці) хвалитися всіма своїми походеньками, описувати молодих хлопців, з якими зустрічалася і навіть тими, з інших міст, які прагнули зустрічі, обіцяли приїхати до Львова, аби тільки побачитись з нею.
ЮРІЙ
Ще на початку літа Юрко, познайомившись в чаті і листуючись з декількома жінками, після відпустки продовжував спілкування. Як попадались цікаві співрозмовниці, розповідав їм, який він щасливий, яка в нього гарна й розумна дружина, які чудові діти.
Особливо цікавою йому здалася Ірина. Жінка була дуже розумною, щирою, діапазон спілкування в неї був необмежений – вона могла говорити й про квантову фізику, й про сім'ю, природу і дітей.
Одне йому не давало спокою – ніяк не хотіла відсилати своє фото. Адже більше трьох місяців листування - можна було б й побачити дописувачку. Але ні, вона була невблаганна. В неї такі принципи – “фото не відсилаю, воно не може передати характер і душевну красу людини, але якщо вже дуже захочеш мене побачити – можна й зустрітися”.
“Чому так боїшся?, - писала Ірина, - ми просто сходимо на каву. Як друзі, як співробітники, в кінці кінців”, - адже домовились про її працевлаштування на Юриній роботі.
Але зустріч – не в його стилі. Не потрібно це Юркові, спілкування йому цілком достатньо. Та й навіщо йому зайві проблеми? Переживати, хвилюватися, ходити на побачення в його віці? Ні. Навіть припиняв листування з Іриною на деякий час.
Розмірковував не один тиждень: “Я що, лох якийсь трусливий? Чи що?”
Потім вмовляв себе : “Я просто зустрічаюсь з жінкою по листуванню”.
Повторював неодноразово : “ Я що, в лісі живу, чи що? Зустрінусь просто з цікавості. Подивлюсь, яка вона? Адже стільки листуємось”.
І все-таки погодився на зустріч і на початку грудня 2007 року об 11.00 ранку вже чекав на неї.
МАРИНА
2 січня 2008 року, раптово зайшовши у кімнату, Марина побачила, як чоловік злякано вимкнув комп'ютер. “Що там в тебе за таємниці такі?” - засміялася вона. Але побачивши, що чоловік весь аж тремтить, запідозрила щось недобре. Почала задавати питання, на які отримала самі прості відповіді : “Просто листуюся. Ти ж листуєшся, ось і я пишу. Просто злякався, що ти щось неправильно зрозумієш, тому й закрив комп'ютер”.
Марина, відчуваючи щось не те, передумавши все на світі, ледь пережила ніч і наступний день, постійно перебираючи різні варіанти в голові, все ж таки вирішила нахабно залізти до чоловіка в пошту (адже приблизно знала пароль) і вияснити, що ж там такого забороненого було для неї і чому вона мала щось неправильно зрозуміти.
Наступні хвилини були жахливими. Не раз потім думала, що краще б вмерла, ніж дізналася таке про свого рідного й коханого Юрчика.
ІРИНА
Після побачення пан Юрій дуже змінився. Коли раніше спілкувалися, розмови були прості, про дітей, життя, роботу. А тут почалися ніжні й пристрасні признання, ревнощі і претензії, чому це вона зустрічалася не тільки з ним, а з декількома?
Яке він має право в чомусь звинувачувати її? Хто він такий? Один з десятків її дописувачів? Це просто обурювало. Навіть забирала його номер з ICQ. Не допомогло. Знову вертався, знову шепотів її ім'я цілі ночі, називав Попелюшкою, вкладав “спатоньки” і таке інше...
Але ж ніколи не думала, що станеться таке. Ніколи не давала поводу на ніжності й пристрасті. А він, видно, закохався. Вона гралася, спілкувалася, розважалася. Вже й домовленість про працевлаштування для неї перестала грати роль. Для чого їй цей клопіт? Щоб на роботі приставав до неї з ніжностями?
“Треба бути трошки обережнішою, - думала Ірина, - тим паче зі старшими чоловіками, від них невідомо чого можна сподіватися. Але й подумати не могла таке... Він так кохав свою дружину”...
З приходом Нового 2008 року все раптово припинилося. Він просто пішов. Без попереджень і прощальних слів. Ірина з полегшенням зітхнула (не вистачало ще клопоту с отією старшою сімейною людиною) й поринула до нових знайомств і пригод.
Але за місяць часу на її нік стали надходити погрози. Вони стосувалися її таємних зустрічей і вимагання припинити їх негайно.
Вона стала дуже обережною. Адже Львів – велике село і сподіватися можна чого завгодно. Раптом якась ревнивиця невтрималась і неправильно її зрозуміла. Що такого вона робила? Просто зустрічалася з хлопцями молодшими за неї на 3-4 роки. Тільки раз мала старшого чоловіка, та й від того, слава Богу, звільнилася. Що тут кримінального? Це ж безневинні зустрічі, в чому її можна звинуватити?
Вона просто розважалась і все. Якщо дійде до чоловіка, зможе виправдатись. Вона йому не зраджувала, сім'я не постраждала. Та й зустрічалась вона у першій половині дня, коли дитина була у школі...
Не беручи дурного до голови, знайомилась й далі...
МАРИНА
З листування вона довідалась, щонайменше чотири місяці він був знайомий з жінкою, молодшою за нього на 15 років. Мало того – вони зустрічалися. Мало того – стільки ніжностей було у його зверненні до чужої жінки, що Марина просто не впізнавала свого єдиного, милого серцю чоловіка.
Вона побачила, що він страждає. Вона побачила, що жінка та заради втіхи й мабуть, свого самоствердження, погралась й викинула його, як непотріб. А він – невтішний й нещасний, засліплений молодою жінкою, в яку закохався ще до зустрічі, збентежений, певно, відмовою у наступних зустрічах, знаходився у відчаї, що нікому не потрібний.
В Марини стався шок. Вона сподівалась всього на світі, тільки не цього. Адже стільки років разом і ні однієї зради. А тепер – що? Що?
Коли чоловік прийшов додому і дізнався, що вона знає все, першими його словами були: “Чого ти влізла в моє особисте життя?”.
В НЬОГО ІСНУЄ ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ?...
Що ж тоді вона за дружина така, що не побачила й не відчула, що чоловік її має ще й інше, не з нею, особисте життя?
ЮРІЙ
Потім він зрозумів, що надто захопився Іриною ще до зустрічі. Те, що вона виявилася зовсім непримітною й несимпатичною жінкою, вже не мало для нього ніякого значення.
Листуючись, спілкуючись, а потім вирішивши піти на побачення, він весь час перебував у якийсь ейфорії. Він перестав тверезо мислити. Будучи людиною розумною і розважливою, звикнувши перед тим, як щось зробити, 100 раз подумати – він не впізнавав себе, на нього щось найшло і він поринув у забуття і прірву, не думаючи ні про наслідки, ні про тоді ще хвору дружину, ні про сім'ю, ні про дітей.
Ці чотири з малим місяці він не жив, а літав. Знайшовши приємну молоду жінку, до того ж розумну й глузливу, з почуттям гумору, життєрадісну і цікаву, яка за словом в кишеню не лізе, з якою можна було обговорити любу тему, він навіть ні разу не замислився про те, що це було свого роду зрадою, тому що було його іншим життям, життям поза сім'єю. А чи мав він право на особисте життя, якщо існує його половинка, яка буде невтішна й ображена такою його необдумливою поведінкою?
Зрозумів це все вже після несамовитого вибуху ображеної дружини, що дізналася про все.
МАРИНА
День в день, прокручуючи в голові оті його пестливі слова до іншої, опис їхньої зустрічі, Марина вкотре повторювала собі, що все це дурня, жарт, сон. Не досинаючи ночей, з тяжкими думками вдень, не могла осягнути отою хворою головою, як міг так легковажно діяти її чоловік, за якого до останнього дня давала руку на відсіч, що він в неї вірний, честний, що окрім її однієї, для нього не існує жінок.
Як могло статися, що він таки "заглянув" у гречку? Що вона зробила не так? Чи істи не готувала, не прала і прасувала, чи не втішала свого чоловіка, навіть як була хвора й нездала?
Чому, чому він так поринув у цю пригоду? Адже ще не старий. Чому так потягнуло його до молодої?
Не маючи відповідей за мільйони отих запитань, сушила голову з ранку до ночі, а потім й цілісінькі ночі. Вмовляла себе забути, викинути оте з голови, простити. Оправдовувала чоловіка, дивлячись у дзеркало, розуміла, що вона вже не молода і сльози, оті підступні сльози без кінця котилися з очей...
Як далі жити? Адже просто ось так забути все неможливо.
ЮРІЙ
Деякий час виправдовував себе, вмовляв, що це - не зрада, що він мав право на особисте життя.
Затаїв злість на дружину, що так нахабно влізла в його пошту, позбавила таких приємних кожнодневних годин з Іриною, а тепер й примусила припинити чатування взагалі.
Тепер оте остогидле життя буде й надалі плисти повільно і нецікаво? Що він тепер буде робити вечорами, які останні місяці проводив з подругою по листуванню? Що робити? Все надоїло. Робота не радує, вдома - все ті ж будні. Де знайти втіху?
Деякий час чекав, что Ірина знову напише йому, запитає, де пропав її, як вона неодноразово повторювала, найкращий друг в чаті? Але, видно, образилась. Після того, як дружина примусила “викинути” Іру з його особистої скриньки - ICQ - не написала більше ні слова, не спитала, що ж сталося? Чому так раптово пішов?
Це ображало й не давало спокою. Чому не пише? Сам би написав, але дав клятву, що більше не залізе до чату. Поставлене табу - на спілкування, листування, зустрічі, каву, розваги, життя.....Прийдеться буденно доживати у колі родини.....
Не міг зрозуміти, чому так сталося? Адже був щасливий донедавна....Рахував, що сім'я – це святе. Зовсім вибила з колеї його ота Ірина, закохала, звабила, зацікавила. Так звик жити її думками, її спілкуванням. Ніколи не сподівався від себе такого Юрко – так попасти під вплив іншої жінки. Адже вважав себе людиною сильною і вольовою. Донедавна жінки займали чи не останню роль у його житті. А тепер всі думки про нею, оту чужу жінку. “Чому не пише? Не цікавиться ним?”
Все Марина випитала в нього про Ірину, всі подробиці, щоб вдостовіритись, що фізичної зради не було, але все одно не може й досі пережити отого жаху, що він їй заподіяв.
Але ж який це жах? Зустріч з жінкою по листуванню - це жах? Мільйони мужчин і жінок зустрічаються, спілкуються і не роблять с цього трагедій. Тільки для його дружини це виявилось занадно жорстоким випробуванням.
ІГОР
На початку весни 2008 року, на пів дев'яту ранку, коли Ірина повела дітей у школу і садок, а Ігор збирався вже йти на роботу, пролунав дзвінок.
Дзвонила незнайома жінка і попросила в нього зустрічи.
Ігор не втямив, чого б це йому зустрічатися невідомо з ким і майже грубо відповів їй, що їй потрібно взагалі? Нехай каже по телефону.
Відповідь його приголомшила :
“Невже не хочете довідатися, що ваша дружина зваблює чоловіків і зустрічається з ними?”
“Невже вас не цікавить, що вона руйнує чужі сім'ї?”
“Невже вам начхати на те, що вашу дружину клянуть і бажають всілякі нещастя вашій сім'ї?”
“Невже не цікавить, яким чином вона глузує й знущається над іншими чоловіками? Як вона їм вихваляється у своїх перемогах?”
Вони домовились про зустріч біля Костелу о 10.00 ранку.
Ігора приголомшила її інтелігентна зовнішність, вік і такий неприхований сором і разом з тим відверта рішучість поговорити з ним і вияснити все, що наболіло. Вона дуже хвилювалась і спочатку він не міг второпати, що ж вона хоче сказати йому.
А потім слова стали литися через край : “Нехай залишить мого чоловіка у спокої. Ваша Іра зруйнувала ціле життя, загинула така порядна сім'я, двоє дітей страждають разом з їх невтішною мамою. Невже вашій Ірі треба спаплюжити все, щоб самоствердитись і визнати себе переможницею над всіма чоловіками? Щоб завоювати прихильність одного чоловіка – втоптує в землю його відносини з дружиною. Чи це приносить щастя вашій Ірині? Як вона може спокійно жити після цього на землі?”
Жінка ледь стримувалась, щоб не заплакати: “Ось так спокійно заманювати чоловіків в реал, не задумуючись над тим, що страждають такі, як й вона сама, жінки? Звідки в неї стільки ненависті до прекрасного полу? Вона що у вас, якась неповноцінна? Потворна? Що за поняття в неї? Чому думає тільки про свої розваги й навіть не замислюється над тим, що когось робить нещасним? Що комусь робить боляче? Невже Бог так обділив вашу Іру? Невже вона така нещасна людина, що мусить робити нещасними інших, щоб самій відчути хоч трошки щастя від нещастя, що створила?”.......
Ігор як стояв на місці, так й закляк у здивуванні й несподіванці. Він не знав, що йому говорити, та й чи міг він говорити? Все життя миттю проминуло у його думках...
ЮРІЙ
Він й досі не розумів свою дружину. 26 років – коту під хвіст? Не зрозумів, просто погодився.
Погодився з нею, що це була дурня, змушений був прийняти її сторону й поклястися більше не розважатися таким чином.
Але погодившись (для сімейного спокою), не означає, що згодився. Думки залишились свої...
І образа....
ІГОР
Залишалась тільки надія, що жінка ця - якась аферистка, що переплутала телефон, сім'ю, ще щось. Ось тільки зараз, пару хвилин назад він був щасливий, і ось вже сум і сором заполонив усі його думки. Якже так? Це його Іра? Мати його дітей? Не може бути. Виникло багато запитань.
Стоп. По-перше, треба вияснити чи про його Іру мова?
Але стільки було страждання й муки в голосі цієї жінки, так відчувалась відвертіть, що сумніватися в правдивості слів не приходилось. Тим більше, що жінка розповіла про Ірину все що знала. Йдеться саме про мою дружину, - подумав Ігор.
Розхвильована жінка не знайшла слів, щоб попрощатися, просто сказала: “Бережіть сім'ю, Ігоре, це саме святе, що в нас є”, і пішла.
Робота відійшла десь у далечінь. Вже й не турбувало його, що запізнення не вітаються у начальства, що давно треба було бути у офісі. Приголомшений стояв він посеред площі і обмислював все почуте.
Потім пішов на роботу і знов заспокоював себе, повторював: “Що такого сталося? Адже всі живі-здорові, ніяких неприємностей, ексцесів, катаклізм, все залишилось на своїх місцях”. Чому ж він почувається таким засмученим і пригніченим?
“Ця жінка наговорила багато зайвого, треба розпитати про все у Ірини. Вона обіцяла мені звичайне спілкування і все. Невже моя кохана ось так просто могла робити всі ті речі, про які почув від тієї жінки?” Нікому не можна вірити.
І ось тут підступно й несвідомо почали виповзати недавні факти. Ігор згадував найменші подробиці: “Я ніколи не цікавився, про що вона пише і кому. Казала, що тільки листується. Останнім часом дуже весела була й щаслива. Але все рідше приділяла мені увагу. Нагодує мене, дітей, помиє посуд – і бігом за комп'ютер. Листувалася іноді і за північ. А я, бовдур, все радів, що чимось зайнята, не чіпляється до мене, не нудьгує. Та й про роботу розмови припинилися. Адже яка робота? Двох дітей треба підняти. А на роботу піде – не доглянуті вони будуть. Ось й поклався цілком на її честність і порядність. Нехай спілкується. Розвага буде у жінки. Думав, не перейде межу. А тепер що?”
Треба поговорити з дружиною. Вона розумна, та жінка перебільшувала, він був впевнений. Але для чого? Що її спонукало поступити так? Адже так плакати і повіряти незнайомій людині такі подробиці просто заради розваги, не зміг би ніхто. Це ж неймовірний стрес. Жінка була відверта, це безумовно. А що ж Ірина? Що вона скаже в своє виправдання? Чи повністю реабілітує себе? Скаже, що її неправильно зрозуміли? Що вона просто пожартувала? А якже зустрічі з дописувачами? Як вона пояснить це? Чи буде повністю заперечувати? Якщо це правда, то вона далеко зайшла. Якщо й не було зради, все одно, була зустріч з чужим чоловіком. Не зовсім приємно думати про таке Ігору.
Цілий день на роботі його не покидали думки. Та й попало за спізнення. Але було вже абсолютно все одно. Тільки й розмірковував, що він скаже Ірі і що вона йому відповість. Прекрасно знаючи свою дружину, її розум і кмітливість, не залишала впевненість, що вона виправдається, викрутиться, все залагодить і все буде в них знову добре. А може, не говорити їй ні про що? Нехай залишається все як є. Не хочеться йому почути навіть її зізнання про зустрічі. Боляче йому буде почути про таке. Та й брехні не хотілося чути. Що робити? Як знайти вихід?
МАРИНА
Ще не оговтавшись від пережитого, вирішила відімстити. Рішення прийшло саме. З'явилась якась зла рішучість, спортивний інтерес і така приємна жага помсти, що стриматись вже не змогла.
Але ж треба було з чогось почати. Виробити план. Що вона знає? Тільки те, що вчилася Іра разом з чоловіком і закінчила університет з відзнакою. З цього й почала. Підійшовши до університету, знайшла потрібну людину, яка обіцяла посприяти і допомогти. Чекаючи на відповідь, не змогла не зайти в чат і не відіслати Ірині декілька загрозливих фраз.
Стало трошки легше...
А коли, нарешті, змогла завершити своє розслідування й добути телефон, залишилась така гіркота в серці, що мстити вже не захотілось.
Але одного ранку, набравши у відчаї отой номер телефону і почувши чоловічій голос, у розпачі і безвиході, довірила всі свої страждання невідомому чоловікові злощасної Ірини...
ІГОР
Увечері, як прийшов додому, настрій був просто жахливий. Дружина сиділа, як і завжди, за комп'ютером. Але відразу підвелася й побігла на кухню гріти йому вечерю. Не глянула в його сторону, не привіталася, не поцілувала, не запитала, як справи на роботі, як день пройшов? Ось зараз повечеряє і знову туди, у той клятий чат.
Не знайшов в собі сил Ігор на відверті розпитування, не зміг повідомити дружині про зустріч. А якщо вона образиться і скаже, як міг він повірити якійсь істеричці, а не їй, своїй дружині? Які в нього докази? Оцей дзвінок? А може його й не було зовсім?
Мабуть, й не було...
МАРИНА
На початку лютого, не спавши вже місяць, Марина змушена була “підсісти” на транквелізатори.
14 лютого, на день всіх закоханих, Юрко раптом зранку сказав: “Я повернувся до тебе. Забудь і пробач”...
Це був найкращий подарунок у її житті.
З часом чи за допомогою ліків, спогади притупилися, вже не так боляче було думати й жити. Та й Юрко старався втішити її як міг. Життя почало налагоджуватись. Було стільки пережито й виплакано, але знайшла в собі сили продовжити жити, піклуватися про сім'ю, чоловіка.
Але час від часу захлинали спогади про оту жінку, що так спаскудила їй життя. Згадувала слова великого російського класика Льва Толстого: “Є два бажання, здійснення яких може скласти істинне щастя людини, - бути корисним і мати спокійну совість”.
А чим ти корисна, Ірина? І чи спокійна в тебе совість?
ІРИНА
Все важче було останнім часом знаходити спільну мову зі своїми дописувачами. Деякі дратували своєю балакучістю, інші – безграмотністю, а ще – нецікавістю. Та й багато співрозмовників раптом йшли, навіть не попрощавшись.
Все рідше Ірина заходила в чат.
Все частіше зізнавалася своїм дописувачам, що отримала “поцілунок Іуди”.
На початках, рахувала себе жертвою.
А тепер найчастіше стала розуміти, що жертви – її друзі по спілкуванню, адже в сучасному трактуванні жінка, що отримала “поцілунок Іуди” - це вона сама і є – майстер інтриги. Адже істині інтригани – люди з неабияким інтелектом, для яких істина насолода – манюпулювати людьми. А останнім часом Ірина маніпулювала стількома людьми, долями, характерами.
Справжня інтрига довго готується і раптово здійснюється. Ось так і Ірина гралася з людьми, зацікавлювала їх, закохувала в себе, обвинувачувала, раптово кидала, потім поверталася, чекала, щоб дописувач трошки “втомився” від її вибриків, а потім з новою силою здійснювала свої плани інтриги.
І універсальних методів захисту від інтриг не існує, так само як і спеціальних методів їх плетіння. Найкращий вихід – взагалі не мати справи з такими людьми. Ірина рахувала, що своїм неабияким розумом захистила себе від нечистоплотності людської. Тільки все частіше стала розуміти, що не захистила себе від себе самої...