Літературний конкурс. Відвідини
Він не був на могилі три роки, хоч, якщо чесно, прийшов сюди вперше. Все відкладав на потім, прикриваючись роботою, хворобами, дітьми. Коронна відмовка боягуза: необов’язково дотримуватися ритуалів, мовляв, достатньо згадувати мертвих в душі. Це ж треба, якось він так і сказав дружині, коли та дорікнула, що пора би вже й до матері сходити.
Та все позаду. Зараз він стояв, дивився на обличчя на плиті й біль шматував йому мозок. Мати… Якось він прийшов додому, ледве дотягши своє тіло. Вона не лаяла, не гризла – бачила, як йому зле. Мовчки заварила чаю, дістала хліба, намазала останнє масло - їж. Він з’їв, не подякувавши, ніби так було треба, а потім скрутився на софі. Лежав і скиглив битим собакою, бо витримка залишила його. Не мав надії на допомогу й навіть на співчуття - часи були такі, що впасти значило померти; ніхто нікого не піднімав, тож він звик буть одинаком. Вона ж прийшла й сіла поруч; тихо - він завше гарикав на неї, щоб не лізла не в своє.
Він не сказав нічого. Якби сказав, вона, мабуть, пішла б собі, й тоді не було б цього спогаду, не було б цих сліз на кладовищі за межею міста. Та вона залишилася. Зітхнувши, дістала гаманця й звідти – скупо згорнуті банкноти.
- Дивись, - торкнулася його руки. – Приїхала Леська з Ізраїлю, передала мені тридцять доларів.
Він промовчав.
- На, - вона тицьнула гроші йому в долоню. – Купи собі щось поїсти чи вдягти. Візьми.
Він ніколи не любив гроші й зневажав тих, хто ними жив. Проте взяв долари, бо відчув дивну річ: біль десь загубився від простих слів. Сьогодні він не згадав би, на що витратився. Та завжди пам’ятав, яким був сином…
- Ну, що - йдемо? Вечоріє…
Він не почув, як від могил своїх родичів прийшла дружина. Кивнувши на знак згоди, заходився складати в сумку посуд. Зібравшись, вони трохи постояли біля поховання. Першою рушила дружина, він пішов слідом. Йдучи до виходу з кладовища, він запам’ятовував дорогу до материної могили. Це було просто: перша широка алея від центрального входу, сорок шоста дільниця. А за входом починалася дорога, яка вела до міста, де вирувало життя.