Молодь, менти і громадянське суспільство

Спочатку трохи теорії.

Історичний досвід доводить, що захистити свою гідність, права та інтереси людина може лише в умовах громадянського суспільства.

Громадянське суспільство складається з вільних профспілок, комітетів протидії незаконній забудові, екологічних груп, релігійних громад, стрілецьких асоціацій, захисників прав тварин, ветеранських об'єднань, маргінальних політичних партій і безлічі інших спільнот.

Ці спільноти можуть часом конкурувати і ворогувати між собою. Але завжди солідарно виступають проти бюрократії та репресивного апарату держави.

Громадянське суспільство завжди формується через протистояння владі. Влада в демократичних країнах складається з парламентських партій та бюрократичного апарату держави, який за своєю природою погано піддається оновленню та реформуванню.

Парламентські партії лише умовно можна віднести до структур громадянського суспільства, позаяк всі вони в кінцевому випадку спираються на великий капітал, якому обходиться дешевше купувати бюрократію, аніж структури громадянського суспільства. Тому в кожному парламенті “ліві змовляються з правими проти народу”.

У своєму розвиткові громадянське суспільство протистоїть не лише владі, а й атомізованому суспільству, на яке влада спирається.

Усі ці конфлікти — страйки, демонстрації, сутички з поліцією створюють незручності пересічним громадянам, збуджують генетичний страх коліївщини, хоч як би худосочні юнаки з плакатиками перед районною адміністрацією були несхожі на злобних гайдамаків, які колись трусили шинкаря — далекого предка пересічного громадянина.

Влада протиставляє громадянському суспільству не тільки репресії, а й симуляції. Замість вільних профспілок вона утримує казенну “федерацію профспілок України”. Правозахисним групам влада протиставляє інститут “уповноваженого з прав людини при Верховній Раді”. Боротьба трудящих проти монополістичного капіталу нівелюється наявністю КПУ, яка утримується цим же ж монополістичним капіталом. Національне відродження зводиться нанівець пригрітими президентом професійними українцями, зареєстрованими патріотами, дресированими націоналістами, які ось-ось потраплять до парламенту й тому терпіти не можуть контрсистемну молодь, яка їх “компрометує”.

18 жовтня кілька націоналістичних груп, які до того недолюблювали одна одну, вирішили нарешті діяти спільно, щоб поборотися за вулицю з проросійськими організаціями, й для цього здійснити Марш молоді на честь УПА.

Це викликало роздратування правоохоронних органів, які вклали багато зусиль саме в роз'єднання й нацьковування один на одного молодих націоналістів.

Зазвичай, заходи на честь УПА відбуваються на Покрову, 14 жовтня, завжди у принизливий щодо пам’яті повстанців спосіб. Четвертий рік поспіль марш націоналістів не може пройти Хрещатиком, бо його туди не пускають проросійські партії. Вони завжди виявляються більш нахабними й активними. Ситуацію повністю контролює МВС — прямий нащадок НКВД-МГБ. Професійні українці, здійснюючи свої святкові заходи, завжди згоджуються з місцями й маршрутами, вказаними міліцією — ходять задвірками й співають сумних пісень, поки комуністи і вітренківці буяють у центрі.

Тобто кожне 14 жовтня є ганьбою для нащадків УПА і святом для нащадків ворогів УПА — комуністів і міліціонерів. Зареєстровані націоналісти об'являють провокацією всі спроби контрсистемної націоналістичної молоді в цей день дати тягла комуністам. В патріотичному середовищі “провокація” - улюблена лайка, універсальне пояснення і єдиний аргумент у суперечці.

У марній спробі уникнути звинувачень у провокації молоді контрсистемщики вирішили не дратувати старших товаришів чотирнадцятого й за кілька днів вийшли окремо. Зібралося десь чоловік під чотириста, що в наші часи зовсім непогано.

Міська адміністрація напередодні звернулася до суду, щодо заборони маршу, але, на щастя, під час розгляду цей суд було розпущено президентом, який веде судові війни з прем'єром. Отже, попри очікування, марш був легальним.

Проте в нашій країні функції суду виконує міліція (і хотіла б виконувати функції всіх інших інститутів влади).

Громадяни, преса побоюються вуличних ексцесів з боку структур громадянського суспільства, тому легко погоджуються на міліцейський бєспрєдєл.

Тільки на минулому тижні міліція жорстоко побила та ув'язнила громадян, які у Криму захищали своє право на землю. Також у Києві було заарештовано 40 чоловік (в т. ч. кількох журналістів), які протестували проти захоплення рейдерами інституту “Республіка”.

18 жовтня правоохоронці вирішили надати громадянському суспільству справді значущий урок.

Вчасно повідомивши владу, не одержавши судової заборони на свої дії, молоді націоналісти мали право здійснити марш Хрещатиком. Проте міліція, яка з 2004-го року перебуває «з народом», зневажає його громадянські права. Для того, щоб запобігти бійці на Хрещатику, правоохоронці влаштували побоїще на Володимирській, куди самі і спрямували колону.

Згодом вони заявили, що демонстранти застосували проти міліції газ. Наступного разу вони звинуватять націоналістів в незаконному складанні протоколів.

Міліція порушила кримінальну справу на тих, кого найбільше побила.

В той самий день і пізніше більшість засобів масової інформації оприлюднювали міліцейську версію подій, не переймаючись її безглуздістю. В країнах розвинутого громадянського суспільства преса зазвичай не довіряє поліції, підозрює її у всіляких підступах і нехтуванні правами громадян. Натомість українські журналісти й редактори грають роль добровільних помічників міліції, підтримують підсилення репресивної функції держави.

Організації професійних патріотів на прохання своїх кураторів випустили заяву, в якій організаторів та учасників маршу об'явили, - ким би ви думали? - звісно ж, провокаторами. Вони запам'ятали це слово, коли провокаторами називали їх.

Тягнибока називали провокатором, коли у 2004 році, в розпал всенародної боротьби з Януковичем, перед телекамерами на Говерлі цей молодий депутат ющенківської фракції закликав вимітати з України “жидів та москалів”.

Унсовців називали провокаторами, коли вони билися з міліцією 19 березня 2001 року, демонструючи звіряче обличчя опозиції, яка прагнула відхреститися від будь-якого насильства.

ОУН називали провокаторами від самого початку заснування й до того часу, коли вона перестала хоч щось собою являти.

Все це представники ідеології войовничого націоналізму, які об'являють провокацією вуличну бійку.

В основі громадянського суспільства лежить солідарність громадян в їхній боротьбі проти бюрократії й репресій. Йому сильно перешкоджає мєнтовська свідомість преси й очільників громадських організацій. Тому всім нам по краплині треба вичавлювати з себе міліцейського сержанта.

Незважаючи на розгром, марш 18 жовтня довів (а особливо те, як гідно й солідарно поводяться ті його учасники, що опинилися за ґратами, й ті, які залишились на свободі), що українська націоналістична молодь вже є реальним суспільним чинником, з яким суспільство змушене рахуватися. Все тільки починається.

Україна має непогані перспективи на побудову громадського суспільства.

Від редакціі: У міністерстві внутрішніх справ відмовились коментувати бійку 18 жовтня на Володимирській, посилаючись на таємницю слідства.