В кого сало в голові, той сала й бажає

Перед у цих розмовах, звичайно, ведуть політики. Вони — справжні сміливці, бо за такого рівня освіти та інтелектуального розвитку ніхто інший не наважився б замахнутися на настільки глобальну тему. Але політики не бояться, бо мають мандати народної довіри. І нехай ці мандати зовсім про інше — дарма. Кожен хапає стільки влади, скільки може унести. Сьогодні — національна ідея, а завтра — поправки до Закону Божого в першому читанні.

Найбільше публіку насмішив безсмертний «гуманітарний» віце-прем’єр Дмитро Табачник. Але його пропозиція оголосити добробут українською національною ідеєю насправді є своєрідною квінтесенцією поглядів цілої політичної сили. Ми навіть не втрималися і вигадали рекламний ролик, який здатен донести це епохальне відкриття до широких мас. Уявіть картину: загін вояків боронить рідну землю від ворогів. Їх багато, наших мало. Вони тиснуть з усіх боків, але в критичний момент наперед виходить поранений командир і гукає: «За добро-о-обут!». Красиво? А вояки у відповідь: «Ура-а-а!!!» — і перемогли супостата.

Усяке в нашій історії бувало — Хмельниччина, Коліївщина, Отаманщина, Партизанщина, і врешті-решт, Помаранчева революція, — різні прапори, транспаранти, корогви, але на жодному не було написано «Добробут». Та й навіть нічого схожого: воля, незалежність, віра, помста, навіть демократія — але не добробут. І справа тут не тільки в Україні — ми просто не можемо уявити собі націю, яка одностайно підіймається на війну за добробут. Це вже якась банда, а не нація.

До когорти славних пошуковців національної ідеї долучився цілий хор голосів з Печерських пагорбів. Інна Богословська запропонувала тезу: «Україна — це я». Янукович під час передвиборчої кампанії 2004 зізнався, що за його уявленням, національна ідея — це коли ти можеш бути щасливим. Юлія Тимошенко вигадала більш розлоге формулювання: «Будівництво найкращої, найоптимальнішої системи організації суспільства, яка дасть кожній людині відчуття справедливості, гармонії, захищеності та відкритості всіх омріяних можливостей». А адміністрація Президента Ющенка заявила, що національна ідея — це європейська Україна, помісна церква, свобода, повага до прав людини і, пробачте за повтор, європейський вибір.

Важко оцінювати подібні одкровення зірок політикуму, але хочеться спитати у вельможних панів — а що ж такого національного є у цих ваших ідеях? Чим українське щастя, український «європейський вибір» або українська оптимальна організація суспільства відрізняється від таких самих цінностей у виконанні поляків, французів чи італійців?

Серйозний дисонанс у політичний ідейний хор вніс президент Кучма. Він свого часу відповідально заявив, що українська національна ідея не спрацювала. Була, мовляв, але не спрацювала. Ну що ж — директорська психологія диктує директорські критерії: працює чи не працює. Машина, людина, ідея. Працює — значить добра. Не працює — рекламацію виробнику, хай лагодить.

А тепер тримайтеся! Смертельний номер! Колега Кучми по президентському цеху, Путін, нещодавно зізнався: не вдалося Росії віднайти національну ідею. Нема її — сумно зітхнув Володимир Володимирович. Уявляєте? А тепер скажіть, будь ласка, як може не бути національної ідеї в народу, який створив одну з найбільших імперій світу? Мінін із Пожарським виганяли наших козаків з Москви без жодних ідей? Просто так, по п’яні? Петро І замордував десятки тисяч кріпаків на будівництві Петербурга з примхи? Російсько-Турецькі війни — помилка цариці-німкені? А партизанщина 1812-14 років вигадана Толстим та іншими продажними писаками?

Щось тут не так.

На щастя, ми не політики, і ніколи не наважимося заявити, що, мовляв, вигадали національну ідею для українців — народу з тисячолітньою історією. Але якби великорозумні можновладці спитали нас, то ми би сказали, що у пошуках ідеї — хоч національної, а хоч якоїсь іншої — просто непристойно не згадати Платона. Того самого грецького філософа, який вважається автором цього поняття. Хто не полінується перечитати стародавнього грека, той переконається, що ідея — штука принципово не з матеріального світу. Так що не треба про добробут. Проте кожне матеріальне явище має свою ідею: дерево, тварина, людина.

До речі, щодо людини. Якщо дослухатися до Платона, виходить, що ідея існування кожної окремо взятої людини — це те саме, що сенс її буття. Отак просто. Пропонуємо використати це формулювання для наших подальших побудов.

Ну а якщо ідея людини — це сенс її буття, то виходить, що національна ідея — не що інше, як сенс буття нації. Є сенс буття людини, а є — нації. Логічно?

Ну а як стосовно людства? Чи замислювався хтось про сенс його існування, або ідею? Замислювалися, і, до речі, зовсім не політики, а скажімо, той самий Платон.

Вибудовується цікава вертикаль — людина-нація-людство, і у кожного існує ідея, вона ж сенс існування. Як вам?

Отже, в чому сенс буття нації? Де його шукати, якщо не в добробуті?

Давайте почнемо з фундаменту нашої вертикалі, власне, з людини. Чи шукав хтось сенс буття людини? Безперечно. Існують цілі галузі людської діяльності, які професійно шукають сенс буття. Це, по-перше, — філософія. По-друге, література. По-третє, образотворче мистецтво, та й навіть музика не від того — принаймні, так нам колись пояснювали побудову дев’ятої симфонії Бетховена. Усі вищезгадані різновиди розумової діяльності людини опікуються вивченням місця людини в світі та визначенням — що добре, що погано, що гарно, що потворно, де гармонія, а де дисонанс. Вони досліджують базові критерії усвідомлення світу й таким чином розв’язують одвічну проблему сенсу існування людини.

Тепер давайте зайдемо з іншого боку. У людства, кажуть, теж є сенс буття. Господь Бог, створюючи першу людину, щось мав на увазі, чи не так? Отже, хто займається вивченням сенсу буття людства? Ну, по-перше, філософія, по-друге, література… і так далі, включно з музикою та образотворчим мистецтвом. Бо сенс буття людства і сенс буття окремої людини пов’язані безпосередньо та дуже щільно. Бачите, як воно цікаво виходить — дві крайні точки, людина і людство, а вивчають їх одні й ті самі науки та мистецтва.

І нам залишається тільки відповісти на останнє запитання — хто займається пошуком сенсу буття нації? Вгадуйте до третього разу. Правильно — філософія, література… тільки тепер уже національна філософія, національна література, національна музика і так далі, разом — національна культура. Оксана Забужко у своїй книжці про Лесю Українку висловила цікаву думку — так само як Гете у «Фаусті» написав модель німецького пекла, наша Леся у «Лісовій пісні» написала українське. Наше пекло — це поховання живцем. Мавка віддається Тому, що в скелі сидить. Тарас Шевченко, на її думку, таке саме пекло написав у поемі «Великий льох». А від себе додамо — Микола Гоголь маніякально боявся, що його поховають живцем. Чи не здається вам, що цей пазл складається в єдину картину?

Отже українська культура досліджує, що таке національний рай, національне пекло, національне добро і зло — не таємниця, що ці явища різняться від народу до народу, іноді настільки, що непідготовану людину може шляк трафити. Як, наприклад, від болгарського обряду соління дітей, китайської традиції калічити дівчаткам ноги, аби були меншими, чи іспанської кривавої розваги — кориди, якою вони ніколи не пожертвують, що б там не казали у Євросоюзі. А як пожертвують, то одразу стануть менш іспанськими іспанцями, чим є зараз.

Ну гаразд, скаже хтось, хай би навіть так — національна культура займається дослідженням національної ідеї. Чому ж тоді вона її досі не дослідила? Чим займалися пани Франко, Шевченко, Коцюбинський?

На це питання відповісти можна. Бо в нас є людина, яка взяла на себе клопіт особисто розв’язати всі проблеми, і сформулювала національну ідею українців одним словом — добробут. Ви знаєте цю людину, і можете приєднатися до наших подяк їй. Дмитро Табачник нарешті підбив підсумок недолугим спробам наших класиків і звелів україномовній інтелігенції не нав’язувати своїх думок нормальним людям.

Пан Табачник, певно, не замислювався, що він не перший політичний діяч, який бере на себе працю замість вошивих інтелігентів сформулювати національну ідею. Зокрема, один з його попередників жив у Німеччині та мав ім’я Адольф Шикельгрубер. Він теж не любив інтелігенції і боровся з нею досить радикально. Щоправда, Адольф усе-таки не дотягнув до Табачника і не зміг втиснути національну німецьку ідею у одне слово. Не вистачило геніальності, а може, нація йому трапилася солідніша, німці — це вам не якісь там українці. Словом, довелося бідоласі писати цілу книжку, «Майн кампф». Тупорилі Гете з Шилером не впоралися, і Ніцше зумів хіба надихнути, а от Гітлер — сів і написав усе до кінця.

Що сталося далі з біснуватим автором «національної німецької ідеї», ми знаємо. Сподіваємося, Табачнику це не загрожує — ми просто посміємося, бо пам’ятаємо безсмертну фразу Руданського: «в кого сало в голові, той сала й бажає». Але давайте замислимося, чи можливе формулювання національної ідеї будь-якої нації у вигляді одного слова, одної фрази чи навіть однієї книжки? Якщо хтось знає приклади — підкажіть, яка з націй має коротко сформульовану національну ідею. Гасло «Порядок над усе» дуже файне, але воно, на щастя, не вичерпує феномена, знаного у світі як Німеччина, так само, як і солодке слово «свобода « — феномену Америки. І сумно було б, якби цілі нації можна було вичерпати кількома словами.

Кажуть, що покупці книжок Толстого одного разу попросили його коротко розповісти, про що «Анна Кареніна». Письменник відповів: якби я міг коротко, я б так і написав. І складається враження, що наші політичні діячі — це такі собі покупці. «Про що ваша нація? Тільки коротко, у мене немає часу». Купувати — не купувати? Працює — не працює? Використовувати чи ні? Вони не відчувають себе частиною нашого народу і геть не знайомі з національною культурою. Люди неписьменні, некультурні, зате дуже багаті. «Про що ваша культура? Ні, не цікаво. А ваша?» Шпана, яка дорвалася до влади. «Розкажи мені українську національну ідею, тільки так, щоб я зрозумів». Пробачте, щоб ви зрозуміли — не зможемо. І не хочемо. Національна ідея — це не для вас.

Для тих, хто ще й досі не вірить, що національну ідею неможливо сформулювати однією фразою пропонуємо просту вправу — сформулюйте одним словом сенс свого життя. А однією фразою? — тільки серйозно. А однією книжкою? Побоюємося, що в одній книжці сенс буття навіть пересічної людини не напишеш. Треба брати частинами — трошки з одного автора, трошки з іншого, і все одно, залишиться багато місця для нових ідей. Якщо сенс буття людини можна висловити одним словом, наприклад, «добробут», значить його буття не має сенсу. Значить це даун, який сидить, висолопивши язика і пускає слину.

Цілі покоління митців шукають сенс буття — пишуть, малюють, складають музику і прислухаються: вгадали чи ні? Резонує чи ні? Це ВОНО чи мимо? А тоді знову пишуть, малюють, складають музику. І ті твори, де вгадали, знаходять своє місце у культурному полотні, а ті, де не вгадали — забуваються. І так сотні років, сотні людей, тисячі творів усіх видів мистецтва — театру, кіно, літератури, музики, живопису, скульптури. І усе це разом називається національною культурою.

Таким чином доходимо логічного висновку: єдиним формулюванням національної ідеї є національна культура. І бреше гебешник Путін, що Росія її не виробила. Він просто неписьменна людина, не читав Толстого, Достоєвського та Тургенєва. І Кучма бреше, що національна ідея не працює. І Табачник бреше про добробут, і Гітлер — про «Майн кампф».

Як зрозуміти національну ідею українців? Прочитати класику та спробувати знайти там не лише боротьбу проти кріпацтва. Послухати музику й почути не тільки «Ти ж мене підманула». Зазирнути у роботи Білокур глибше за намальовані червоні прапори. Прочитати сучасних авторів і відшукати, що вони мають спільного з Франком та Українкою. А таки мають!

Непросто, скажете ви. Непросто. А ви хотіли дізнатися про сенс свого буття з підручника для сьомого класу? Іноді для цього не вистачає цілого життя.

І тих, кого задовольняє існування у координатах «купи-продай», ми навіть не агітуємо — купуйте собі і продавайте, хай ці два слова і будуть вашою національною ідеєю. Ну а решту запрошуємо продовжити дослідження ідеї української нації. Аби разом з Шевченком розібратися, для чого нас послав у світ Господь Бог.

Аби стати українцями.

3 вересня, о 12.00, на «Обозревателе» розпочнеться веб-конференція письменників і публіцистів – братів Капранових на тему: «В кого сало в голові, той сала й бажає: добробут як українська «національна» ідея»